Григорій Стецюк
НЕПОСТАВЛЕНИЙ ПАМ'ЯТНИК

З яким запалом і ентузіязмом та відданістю я належав до організації! Я зберігав її честь та честь кожного побратима, але яким великим ударом була для мене втрата моїх побратимів, то рівнож була втрата Організації, то була втрата нашого народу. Мені зовсім не зрозуміло, як наша Організація могла мовчати, як вона могла годитись на мовчанку злочинів у заміну за співпрацю із людьми, які поповнили той злочин. Хіба нашому проводові не гріх? Хіба не є його обов'язком пом'янути тих відданих до краю членів?

Що стоїть проводові на дорозі? Чому вони притишкують тих, які залишились у живих, мабуть на те, щоб сказати про померлих? Такою мертвою тишиною і ви, панове з Проводу, берете на себе той гріх кровопролиття, а як учасник, як свідок, кажу майбутньому історикові хай запише, щоб рука Каїна більше не досягнула свого брата.

Коли я мав дещо написане, я звернувся до д-р Мацяха, що я маю деякі матеріяли і я хотів би, щоб їх дати помістити до „Українського Слова", а згодом може навіть видати книжкою, як історичний матеріял. Це ще було на початку 1954 р. і я дав йому дещо прочитати, якраз за вбивство, а решту кажу, дам вам пізніше. Д-р Мацях був членом ПУН, а в Англії був тереновим провідником. Ось однієї суботи він покликав мене до Коляси до Братфорду і там було кінець справи. Д-р Мацях був дуже злий, він до мене з піднесеним голосом ставить запитання: „Ви хочете з галичан зробити бандитів?" Я кажу: „Ні, вони самі себе зробили, а що я маю мовчати? На мою думку, всі ті злочини, всі вбивства треба піддати публічній опінії."

Доктор Мацях звертається до мене і каже: „Ви дали для Слюсара і Адама організаційну зброю і амуніцію, а вони обидва робили громадянську війну." Мене дуже здивувало, але й обурило, що член Проводу і не турбується, скільки бандерівці вимордували членів Організації, скільки втопили невинних людей, а обвинувачує мене, що я дав амуніцію і зброю тільки на те, щоб зупинити той бандитизм. Я йому відповідаю, що так, я дав, але Слюсар і Адам розброювали СБ і ВПЖ у 1944 р., в той час уже не було ні одного бандерівського відділу на Володимирщині, ще тільки залишилось СБ і ВПЖ, і гуляло, знущавшись над мирним населенням, а вони зупинили їх сваволю. Д-р Мацях знов звертається до мене із питанням: „Чи ви знаєте, на кого Слюсар зробив напад?" „Так, знаю, на головний штаб бандерівського СБ та ВПЖ і я вам докажу, бо вони забрали пару соток ґрипсів, у яких було визначено, кого ще СБ мало знищити. Там було і моє село, там мали ще вбити 26 осіб. А чи ви знаєте, пане докторе, хто був у тому головному штабі?" Д-р Мацях мовчить, — „я вам скажу, що Слюсар був бандерівцем і він добре знав усе і він знав, на кого наступав. Вони мають щастя, що їм пощастило утікти, а то вони були б там само, де Слюсарові брати — у криниці. Що до амуніції та зброї, то ви не знаєте, чи я її мав і скільки мав, і скільки кому дав, хіба вам пощастило захватити архів полк. Сушка, то могли знати, але я знаю, що вас там не було." Після цих моїх слів, д-р Мацях із піднесеним тоном казав: „Слухайте, що я вам скажу сьогодні, що ви від сьогодні більш не є членом Організації, а тому сидіть і мовчіть."

Така постава д-р Мацяха мене дуже вразила і я теж трохи з піднесеним голосом відповідаю: „Ви, докторе, від мене присяги не приймали і не зробили мене членом Організації — ви від мене і не заберете." На цьому наша розмова закінчилась і з тим я вийшов та пішов додому.

Моя розмова з д-р Мацяхом часто мені приходила на думку, я якось не міг зрозуміти, в чому моя вина, що ось так просто можна виключити із членства, уневажнити мою присягу? Хто врешті був д-р Мацях? Чию він захищав сторону? Він обороняв Легенду, у якого була кров членів Організації, а мене засудив, виключив з Організації, бо я дав амуніцію для Слюсара на отримання злочинів і став винен. Я рішив поговорити із іншим тереновим провідником, але видно він уже знав про цю розмову із сторони д-р Мацяха і віднісся до мене дуже погано. По якомусь часі, я поділився з іншим провідником, розказав йому як відбулася моя розмова і питав його думку, він мені каже: „Сиди та дивись, що буде робитись далі, бо зараз нечистий знає що робиться."

Я був і є за тим, щоб ті всі злочини опублікувати, так як ми згадуємо німецькі, чи польські, чи совєтські звірства. Ми може колись навіть будемо добрими сусідами із поляками чи росіянами, але ми кажемо — це така химерна історія людства. Ми згадуємо про міжусобиці княжих часів, згадуємо про різні зради з нашої довгої історії, то як ми можем не згадати про звірства СБ і ВПЖ? Чому ми хочемо це все закрити і назвати той період часу „боротьбою", робити із Шухевича найгероїчнішого героя, за те, що таку масу молодого елементу загнав на другий світ?

Я знаю, що провід ОУН усяким коштом хотів об'єднати чи вірніше назад співпрацювати з бандерівцями, і створити, як колись, одну ОУН і наш Провід усе заліковував велику інфекцію, яку треба було вичистити, а тоді лікувати, а та інфекція бушувала, а нам наш Провід казав: „Не підносьмо того, що було, говорім про те, що нас об'єднує, ми ж не можем без кінця говорити про те, що вони наробили, про те всі знають і говорити нема чого." Мені виглядало, що бандерівці знають лиш одне об'єднання підпорядкувати цілу спільноту під свою парасолю. Ніякі політики ні організації, ні партії не твердили, що лиш вони є справжніми патріотами, окрім бандерівців, і тільки їм належить влада, тільки вони можуть провадити боротьбу, вірніше керувати боротьбою. Я уважаю, що Провід ОУН зробив дуже велику помилку, що відразу по війні не висвітлив того, не засудив злочинів, не став на засадах етики й моралі, а хотів помогти присипати порохом давнини, забуваючи, що кров відізветься і вдарить куди тяжче і болючіше, як буде це все висвітлене двома, трьома поколіннями пізніше. Було мені прикро погодитися, що вже не є членом, але що зробиш, мої погляди були відмінні від настанови Проводу. На тому моя карієра в Організації скінчилась.

Одначе та розмова із д-р Мацяхом мене насторожила і кинула мені світло, яким я не дуже радий. „Ви хочете зробити із галичан бандитів", сказав до мене д-р Мацях. Я почав роздумувати, вернувся на Володимирщину і сам себе питаю, чому нам прислали обласного провідника з Галичини, як по смерті Тарасевича перейняв усе А. Гайворонський? Багато в мене є чому, на які я не можу знайти відповіді, може час покаже, якщо я доживу, а може на підставі таких писань як мої, слідуюче покоління дасть відповідь, чому одна сторона вбивала перебирала, а друга була пасивною і все із дуже шляхетним кличем „співпраця і об'єднання" — може майбутній історик розв'яже це мені не зрозумілий ребус.