Григорій Стецюк
НЕПОСТАВЛЕНИЙ ПАМ'ЯТНИК

Совєти знов зробили офензиву уже десь перед Різдвом 44 р. і наш Легіон відступає на захід до Чехословаччини, там є червона партизанка, але нам з ними не по дорозі. Чехи є добрі люди, але дуже виглядають червоних і кажуть, що руські добрі люди, вони принесуть їм добро. Ми пробували з ними говорити, говорили день і ніч, що руські ще куди гірші від німців, але нам не хотіли вірити. Чехам було не зрозуміло, чому ми покинули свою землю, свій народ і йдемо з німцями. Ми знов їм пробували сказати, що руські ще гірші від німців, тому ми пішли разом з німцями проти совєтів. Ми не били чеських партизан, а як де зловили якогось партизана то випускали, нехай іде додому. Чехи скоро про це довідались і до нас були досить добрими, але ми незадовго виїхали до Австрії.

Рушив потяг в далеку дорогу, і вагон за вагоном плили все на захід, все дальше і дальше від рідного краю. Уже була зима, вагони товарові, і в них було зимно, а думка чітко снувалась у голові: „Куди ми їдемо? Де і з ким будемо воювати?" Їдемо між височезними горами, що й світа не видно, між тими горами на галявинах австрійські села, але по пару хатинок, а там трохи вище у горах ліс сосновий, а на шпилях гір сніг. Я ніколи не був між такими високими горами і їх не бачив і хочу сказати, що мені дуже подобалось і я з приємністю приглядався до тих вершків, хоч снігу було кругом повно. Потяг між тими велетнями наче річечка пробігає — в мені в душу пробігає холодом, ми ж все віддалюємося від нашої Батьківщини і їдем у світ за очі.

Приїхали до Ґрацу на станцію і тут виладовуємось, а англійські й американські літаки наче голуби літають над містом, але щасливо бо не бомбардували. Ми виладувались і пішли у недалеке село Ліхендорф на постій, а решта частин Легіону зайняла сусідські села. Тут у селі австрійські жінки нас поінформували, що часом вечорами до них заглядають партизани Тіта, а часом приходять Четнікі — ці останні теж беруть, але не грабують і відходять без жодної авантури.

Мені прийшла думка, що це нас сюди привезли, щоб ми бились із югославськими партизанами, я сам партизан, я бачив усяких інших партизанів і не хотів з ними битись. Тепер ми в Югославії і довкола нас повно партизан, хто знає, з котрими нам прийдеться мати до діла? Ось висилають нас довкола гори, щоб подивитись за партизанами. Ми знали, що тітовці — це комуністи, але хто є ті Четніки? Поки ми обійшли ту гору, то зловили двох партизан, двох молодих хлопців, вони налякались, трясуться. Ми їх почали допитувати, хто вони є і врешті вони нам сказали, що вони є Четніки, та що вони воюють за короля. „Яке ваше відношення до Тіта?" — ми їх питаємось. „Тітовці є комуністи, вони нас стріляють, грабують, палять хати тим, що пішли з нами, вони є гірші, як німці, а коли зловлять кого небудь з нас, то вбивають відразу." Ми все те вислухали і сказали їм, щоб вони йшли додому, також сказали їм, що ми є українці і ми теж є проти комунізму, бо комунізм то є загроза для всіх.

І раптом у мене зроджується думка, що це ж точно як у нас, та сама тактика у наших бандерівців, тільки що вони не комуністи, а націоналісти, а всі такі самі дикі звірства виконують, як ці тітовці комуністи і головне кричать „свобода народам, свобода людині" — дуже гарний клич. У той час в Югославії нічим не різнилось від обставин, в яких ми були в Україні. Четніки хотіли переговорювати із тітовцями, але тітовці з ними зробили те саме, що бандерівці із Володимирською Екзекутивою, вимордували — це показує, що яка б не була диктатура у якого будь народу, то вона ловить людей на гачок, з якого нема вороття.

Тітові треба дати признання, бо хоч він зробив згарище із Югославії і вбив тисячі людей, то при допомозі совєтських комуністів його партія осягнула свою ціль, Сталін поміг Тітові створити Югославію самостійною, а Тіто якось викрутився з під рук Сталіна. Зате ніяка демократична держава не помогла четнікам, щоб у Югославії залишився монархістичний лад, і щоб вона стала самостійна, без жодної користи для тієї демократичної держави, мусить її віддати тому народові, щоб він сам собою правив, бо диктаторська держава відразу накладає свою руку і провадить як тільки хоче. Дотепер то Америка одинока країна, що не простягає своєї руки по волю іншого народу. Нагому народові ще не пощастило мати доброго союзника, щоб нам допоміг, а все мали таких, що обманювали, використовували нас.