Григорій Стецюк
НЕПОСТАВЛЕНИЙ ПАМ'ЯТНИК

Бодай пару рядків хочу присвятити тій родині, яка виховала чотирьох синів-соколів, добрих християн і відданих патріотів. Хоч їх батьки не були куркулями, то вони були чесними і шанованими людьми. Усі чотири сини згинули на стійці в обороні свого народу та за його кращу долю, за ту кращу долю для народу вони заплатили своїм життям.

Самий старший із братів Клим, ще за Польщі у 1937 р. засудили його за працю з молоддю та за приналежність до ОУН. Він просидів у в'язниці два роки до 39 р., а з приходом большевиків він вийшов, але уже перед Різдвом 39 р. він потихенько виїхав до Києва і там вступив до педагогічної школи. Видно, що він там не сидів тихо, бо у 1940 р. большевики довідались за його минуле і його арештували. Так він і пропав без відома чи у Києві чи може вивезли на Сибір.

Другий із братів Олекса — він ще за Польщі оженився і жив до 1943 року біля Луцька. У 1943 р. був на вишколі біля озера Пісочне, (а туди йшли в першу чергу ті, які були розконспіровані перед німцями), закінчив вишкіл і був чотовим у партизанці на Поліссі, мав там бій із Ковпаком і був забитий...

Третім із черги був Андрій — високий, стрункий, гарний, як і його брати і не меншим був патріотом від них. Як молодий, здібний студент, також член ОУН, працював у організаційно-пропагандивній ділянці. Після того, як бандерівці вбили Тарасевича, то Андрій зайняв пост Обласного Провідника до часу, поки прислали з Галичини, здається Грізного. Після роззброєння нашого Відділу на Володимирщині, Андрій знов перебрав усе, хоч цим разом було дуже тяжко ладнати, коли кожного дня ріділи лави нашого організованого членства, та й самому треба було й ховатись від бандерівців і їхньої Служби Безпеки, яка слідкувала за ним безперестанку. Перед самим Різдвом він пішов до Грубешова на зв'язок до Струтинських, там польська партизанка його забила, там його і поховали.

І врешті четвертий Юрко — повний запалу і посвяти, стрункий і сильний як дуб, був готовий ставати в обороні свого народу, не страхався навіть життя віддати, якби прийшла потреба, і він склав свою буйну голову недалеко від Варшави.

Гайворонські, Тарасевич, Куницький, Вороневич, М. Мисечко та інші — вони пульсували наче кров у серцях патріотичної молоді на Володимирщині. Вони виїжджали з різними доповідями на різні теми по всіх селах, приготовляли різні виступи, різні імпрези. Молодь була споєна в одне нерозривне духове кільце, хоч уже при німцях і було тяжко. В 42 р. відкривали Просвіти, читали різні книжки, виголошували на історичні теми лекції, вся та молодь гуртувалась довкола Організації, молодь увесь час була зайнята національними справами. Раптом те життя перервала рука Каїна, а перерізала жилку життя в особах Володимирської Екзекутиви, якраз у той час Андрій і Юрко Гайворонські хотіли те життя продовжити так довго як тільки було можливо. Всі чотири брати стали на революційний шлях і всі чотири віддали своє життя у боротьбі за Україну. Вони себе всеціло присвятили боротьбі за самостійне життя українському народові.

Нехай ці скромні слова згадки про них будуть вічними в історії нашого народу, нехай і їх імена стануть поруч інших, які віддали своє життя нічим ніде не сплямивши українського імени.

Хочу вірити, що знайдуться люди, які більш опишуть про культурне і національно-свідоме життя на Володимирщині, особливо ті, які були під мистецькою кермою проф. М. Жили у самому Володимирі. Починаючи навчальним 1941 роком і 1942 р. у Володимирі були майже кожної неділі імпрези, більші або менші. Наприклад, як однієї неділі був концерт музичний, то другої був веселий вечір, на якому пописувався дуже вміло Андрій Костюк, то знов ставили п'єси з невольницьких часів, побутові і навіть оперетку Лесі Українки „Лісову пісню", то була краса. Ролю Мавки відіграла тодішня наречена Андрія Гайворонського Оля Лопухова, вона здається десь є в Канаді. То була інтелігенція, була свідома молода генерація, вихована на Визвольних Змаганнях, горда дня 22-го січня і була готова його боронити. З великим болем приходиться ствердити, що весь той цвіт, уся та молодь, інтелігенція не мала нагоди дати з себе овочу, бо наші брати бандерівці забрали їм життя передчасно, заплямлюючи нашу історію злочинами братовбивства, як Юда за гроші, так вони за владу.