Григорій Стецюк
НЕПОСТАВЛЕНИЙ ПАМ'ЯТНИК

Багато було ганебних вчинків, яких наробили галицькі ватажки на Волині, — а це ще один і чи не найгірший. Раптом прийшло зарядження згори забирати усе золото із церков, тобто золоті чаші, хрести, ложечки, одним словом усе, що лиш є золоте. На таке зарядження населення страшенно обурювалося, бо ще ніякий займанець не насмілювався грабувати освячені церковні речі. Правда, комуністи безбожники нищили Ієрархів, духовенство, вірних, забирали церковні речі і нищили навіть церкви. Подібно робили поляки на Холмщині, щоб із православних поробити католиків, то грабили і палили святі церковні речі, святині руйнували, але ви — українці? Це було недалеко до Різдва 1943 р., коли та акція почалася, СБ не звертало уваги на спротив священика чи парафіяльної управи, вони мають наказ згори і його мусять виконати. Зрештою есбісти дають пояснення, що ось уже незабаром прийдуть совєти й заберуть, то ми їх хочемо випередити й забрати тепер. Там, де управа не давала забрати, там есбісти тяжко побили членів управи, були села, що віддавали від страху перед СБ без жадного спротиву. Для потвердження назву декілька сіл Бутятичі, Морозовичі, Стара Лішня, Бортнів та інші.

Я ніде ще не зустрічав ні в якій пресі згадки, що те забране перед большевиками церковне майно було повернено православній церкві, можливо, що я пропустив, а коли ні, то чому наша Церква не допевняється бандерівської „гори", щоб вона повернула те, що забрала. Думаю, що православне Духовенство знає про ті жалюгідні грабунки, фізичні побиття священиків, диригентів і вірних? Тому мені здається, що наше Духовенство повинне по-перше відмежуватись від тих людей, а по-друге вимагати від тих асів, які керували бандерівським рухом у той час, повернення церковних золотих речей.

Хочу сказати пару слів за село Поромів. У селі було 200 родин, мали гарну свою церкву, штунди мали свій молитовний дім. У селі жив чоловік із східніх українських земель Пільшенко. Він правдоподібно брав участь у Визвольних Змаганнях і як емігрант оселився у Поромові, заложив склеп і з того жив. Тому, що він був свідомою людиною, то він заложив Рідну Хату для молоді і село було національне свідомим, одначе чомусь у селі було багато, може навіть одна четверта села штундистів.

Після роззброєння у липні місяці мельниківського партизанського відділу, починається напад на те село, забрали усе із церкви, потім почали нападати на штундів та бити їх до смерти, що вони не хочуть брати у руки зброї і як усі інші йти воювати за Україну. СБ їм каже: „Україна однакова для всіх і всі повині її боронити". Мого якогось родича дядько був штундою, його сина забрали десь за Володимир і він про нього нічого не знає, він мені з плачем розказував. Я йому кажу, що я сам більш на Холмщині як удома, бо есбісти за мною вдень і вночі полюють, як бачите, що я вам не можу помогти у вашому горі, бо я й сам маю таке саме. „То як же ми будуємо Україну?" Не питайте мене, а питайте бандерівських провідників, яка та Україна має бути, подібна до Німеччини, чи до сталінської України.