Григорій Стецюк
НЕПОСТАВЛЕНИЙ ПАМ'ЯТНИК

Великим тиражем прийшли летючки в Порицький і Горохівський р-ни, підписані двома ватажками Ростиславом Волошином та Мітлою, зверхниками бандерівського руху на Волинь. У летючках писалося, щоб різного роду „лозунги" писались по людських хатах, але такими великими буквами, щоб їх можна було прочитати із дороги. На одній хаті писати „смерть Сталінові", „смерть Гітлєрові", „смерть комунізмові", „смерть Німеччині" і т.д., на кожній хаті писалось щось інше і цілі села з білих хат стали рябі.

Закипіла робота у бандерівських хлопців. Вдень їздять і витрушують сажу із коминів, розводять горячою водою, а вечорами пишуть по хатах. Дехто із селян питає, чому того не пишуть по дорогах, або на таблицях за селом, щоб не уводити селян у цю саламаху. То є приказ згори і мусить бути виконаний, відповідають хлопці і виконують той немудрий приказ. Коли фронт був за Луцьком, то ще було нічого, але у 44-му році фронт став на річці Турії і на Володимирщині від німців аж кишить і деякі німці почали цікавитись тими написами, почали розпитуватись у господарів, хто то написав, та що написане. Люди пробували справдовуватись як хто вмів, одні казали, що не знають, хто то зробив, інші казали, що вони не вміють читати і не знають що написано, дехто казав, що то мабуть упісти проходили з лісу і то зробили. Німець заставляє читати що написане, то добре, як попаде смерть Сталінові, то німець ще й похвалить, але борони Боже прочитає смерть Гітлєрові, німець перетворюється в диявола, стріляє господаря, палить хату. Тоді, коли усе було тихо і німці були далеко, то був наказ згори і його треба виконати, тепер, коли горять людські хати, коли за ті написи гинуть невинні люди, то нема кому боронити людей, нема тих геройських повстанців.

Стоїть питання, яка була ціль того писання, кого за нього обвинувачувати? Уже не тих, що писали, а їх провід. Ми це питання поставили на наших нарадах і засудили та рішили всі ті надписи витирати. Ті наради відбулися в селі Міщанка в Устилузькому р-ні, нас були шість чоловіків. Адам перший зайняв слово, він із своїм Легіоном готовився вертатись через поліські ліси назад. „Ви лишаєтесь тут, ви рішайте, але на мою думку скажіть людям, щоб вони негайно всю ту писанину витирали із стін, бо то є ворожа робота — заглада для цивільного населення", казав він. „Дивіться — продовжував Адам, — німці вбивають господарів за дурний надпис „смерть Гітлєрові", а як прийдуть червоні, то будуть вбивати й палити тих господарів, у яких написано „смерть Сталінові", а як не вб'ють, то вивезуть що й чутка пропаде. Ви робіть як ви вважаєте, але я сказав вам свою думку. Ще на закінчення хочу вам сказати, не вірте тим бандерівським комісарям, бо вони багато роблять злочину проти свого власного народу. Отже кудою я йтиму, то даватиму наказ витирати оту дурноту із стін, а вам і собі хочу сказати — думаймо — і то думаймо більш розсудливо, дивімся відкритими очима."

Слюсар був згідний із Адамовим поглядом і потвердив, що й він не міг дивитись на ту „роботу", яка кладе в могилу невинних людей. Слюсар сам був свідком такої німецької розправи на Горіхівщині.

По довгій, дуже турботливій балачці рішили, що якось мусимо боронити населення від такої напасти і як найскорше позмивати ті написи із людських хат, а як хто хоче, то можна понаписувати на таблицях і їх порозставляти у полях на дорогах. Слюсар поїхав за річку на Грубешівщину і там дає наказ по бандерівській стінці, щоб стирати всі написи з хат. Козловський залишився на Поліссі, а ми з Паліїм вернулись на Володимирщину, щоб там виконати рішене на тій нараді. Слюсар на себе стягнув обурення СБ, яке було затим, щоб надписи залишались, а тут Слюсар з мельниківцями їх витирають, змінили наказ „гори". Зате населення було дуже задоволене і підтримувало таке рішення, помагало витирати, чистити.

Після того у нас на Володимирщині було затихло із писанням, хоч час до часу приходили з Галичини писаки, щоб виконати наказ згори і продовжувати свою писанину. Ми зловили одного такого писаку у селі Ждарах, а коли ми його запитали, чому він не пише у Галичині по стінах смерть Сталінові, чи Гітлерові, а прийшов аж так далеко, то він сказав, що він має наказ згори і виконує його. Ми казали: „Ви у Галичині не тільки не понаписували по хатах, але навіть ніде нема таблиць поза селом із написами, хіба не те саме на Волині, що в Галичині? Такі накази повинні відноситись до всіх земель України однаково." Той писака був районовим провідником із Ходорова. Ми йому сказали, щоб він вернувся назад, а ми дамо раду без них. Він сказав, що в них є теж партизани, вони вернулись з Волині. Ми йому сказали, що це ті, що наробили лиха в нас, а тепер ми добре знаємо, хто вони, коли ти з ними ще раз зустрінешся, то скажи їм нехай більше не приходять робити біду нашому народові, нехай сидять там ті ватажки звідки вони прийшли на Волинь.