Григорій Стецюк
НЕПОСТАВЛЕНИЙ ПАМ'ЯТНИК

Ковпак із своїми партизанами зайняв майже все Полісся і переходить з одного місця в друге, ходить великими відділами й добре озброєними. Так говорили, що їх було може навіть більше, як 10,000 чоловік. Адам стояв недалеко Верби із своїм Легіоном, коли зустрівся з ковпаківцями, то було 13 січня 1944 р., бій був сильний, одначе устоятись Адам не міг, а мусів відступити, бо червоні стали бити з мінометів і годі було їх стримати. Адам і Юркевич із своїми людьми подалися під Ковель так, щоб обминути червоних, у їх відділі мабуть було коло 3000 людей, отже тяжко було їм ставити опір, краще зійти з дороги.

На Новий Рік 14-го січня 1944 р. ранесенько Ковпак обступає бандерівську твердиню — січ. Ще всього 5 місяців тому звідсіль партійні верховоди видавали твердо накази, а хто відважився їх не виконати, того чекав „земельний відділ", так називали те місце на Січі, де СБ не хоронило, а закопувало свої жертви. За одну годину червоні партизани розбили все, Слюсареві із його чотою пощастило й Похмурому втікти у сторону Володимира і так із двох сотень втікло якихось 60 людей. В той час, коли одних брали в полон, інші віддавали своє життя спливаючи кров'ю, Ковпак справляв баль. Пробули вони там цілий день і ніч, ще напекли хліба, а на ранок позабирали все, всі харчі, всю шкіру на чоботи. Забрали вони і гармату, яку я з іншими трьома друзями витягнули із бункерів та нею мали йти здобувати Київ, забрали всі „максими" (скоростріли), над якими ми так тяжко пітніли, поки витягнули, і бандерівці при роззброєнні нашого відділу забрали на Січ, а тепер вони знов попали у руки червоних. Вичистивши все, виїхали із Січі, а Січ запалили. А кухню й пекарню так постріляли, щоб уже більше вони не могли надаватися до вжитку. Отак уся робота сл. п. Сосенка пішла з димом і моя робота пішла марно, бо вся зброя включно із гарматою знов опинилась у руках червоних партизан.

Зрівнявши Січ із землею, Ковпак із своїми людьми подався в Карпати. Ті партизанські відділи Ковпака виглядали більш на регулярну армію, ніж на партизанку, вони мали всіляку зброю і були озброєні по самі зуби. Мені Похмурий розказав про знищення Січі відразу після того, як у місяці квітні Юрко, Слюсар, Юркевич і я оглядали те місце де була Січ, все було знищене, бараки спалені, тільки обгорілі стовпи стояли, та купи попелу, було шкода праці Сосенка. Адам, Слюсар і Юркевич зорганізували іншу пекарню і кравецький верстат недалеко Мусора за Устилугом, але вже багато-багато менший, то все уже було тимчасове, щоб можна було сховатись або перенестись в інше місце. Ковпак зо своїми ковпаківцями ходили по Поліссі такими великими відділами, що їх стримати було неможливо. Українські партизани уже не мали свого місця постою або своєї твердині, весь час були в поході, бо і Ковпак і Медвєдєв не давали їм спокою. Адам з Інтернаціональним Легіоном давав їм трохи по колінах, бо забрав від Медвєдєва декілька мінометів і багато мін, трохи якоїсь зброї і амуніції у бою недалеко Верби.