Григорій Стецюк
НЕПОСТАВЛЕНИЙ ПАМ'ЯТНИК

У селі Житані, а потім у Фалимичах жили три брати. Подаю усіх трьох псевда, бо вони під ними будуть виступати: Слюсар, Білий і Ярмак. Слюсар закінчив семиклясівку ще за Польщі, відслужив військо і мав рангу капраля. У 1941 р. він вступив добровольцем до армії ген. Павлюса і в ній був до 1943 р. до червня місяця, там він дістав ступінь чотового. Він дістає два місяці відпустки, але німці не радо його пускають на Волинь і кажуть йому, що на Волині є партизанка і можуть його забити, або просто не захоче повернутись назад. Слюсар, жартуючи, їм казав, що хто хоче воювати то я їх сюди привезу.

Дістав Слюсар відпустку і нетерпеливо іде додому, їде до своїх рідних. В цей час він був на фронті і чуть большевики його не зловили раз під Сталінградом, а раз біля Харкова, тому не диво, що він не міг дочекатись, коли поверне додому. Ось він доїжджає до старої границі, а там мости спалені, залізна дорога зірвана і так він насилу добрався до дому. Слюсар у той час був злий до краю, він казав, що українці помагають большевикам, щоб скоріше прийшли на Волинь і знов виселювали із хат та вивозили на Сибір. Слюсар каже, що на фронті він бачив дві залізні стіни, які пхають одна одну, а за димом різних вибухових стрілен не видно було сонця. У міжчасі двох Слюсарових братів, які остались вдома, запалились закликом бандерівської революції і обидва увійшли у Пропагандивний Відділ.

Недовго прийшлось чекати Слюсареві на своїх братів Білого і Ярмака. Спершу погостили, а тоді брати почали заохочувати Слюсара, щоб він лишився вдома і йшов з ними в ліс і йому дадуть ступень сотника. Слюсар їм каже, що вони роблять большевицьку роботу, але поїхав з братами оглянути партизанку і коли побачив, то сказав: „Коли фронт підійде, то партизанка подінеться за одну годину". Хоч і була велика сварка між братами, та двох перемогли одного і він лишається вдома і йде з ними в ліс і стає командиром сотні із ступенем сотника. Слюсар не є партійна людина і дивиться на все відкритими очима. Він відразу знайомиться з майором Солом'яним, капітаном Красновим, — псевдо Чубатий, з доктором Січі, Сосенком, Адамом, Ростиславом Волошиним-Горбенком. Слюсар залишається на Січі. Січ охоплює три села Свинарів, Мачулки і Вовчук. З села до села був проведений телефон, у тому комплексі була пекарня, гарбарня, кравецький варстат і мале місце для хворих, яке називали шпиталиком. Це все зорганізував комендант Січі Сосенко. Там було дві таксівки, три тягарові машини, але не було ні оливи, ні бензини до них і так вони стояли. Дальше він познайомився з полк. Ступницьким — псевдо Гончаренко та Климом-Савуром. Слюсар дуже скоро пізнав всіх ватажків на Володимирщині. З поміж усіх, з ким познайомився, найкраще йому подобався Адам — який був старшим лейтенантом у Червоній Армії, в артилерії.

Слюсарові була не зовсім зрозумілою робота СБ і ВПЖ і він почав за ними слідити. Він питався Адамової думки, що він думає про них, той сказав, що про них думає, як про совєтських комісарів.

Інтернаціональний Леґіон очолював, вірніше був його командиром майор Солом'яний, другим був капітан Чубатий, а третім Адам. У ньому були узбеки та азіяти. То була добра військова частина, бо там були усі військовики з Червоної Армії, куди у бій підуть та й виграють, тому той Легіон виробив собі добрий авторитет.

Знов іде велика чистка на членів ОУН мельниківців, на східняків і на штундистів. Слюсар — як добрий військовик і не східняк і не штунда був відважніший і до СБ та казав просто: „Ідіть воювати, а то позаду тільки те й робите, що п'єте самогонку та яєчню їсте і б'єте людей". До своїх братів Білого і Ярмака майже з кулаками і з запитами: „Що вони роблять в терені окрім того, що п'ють і б'ють та вбивають мельниківців, східняків і штундів?" „Як довго таке буде? Як може бути Україна, коли наш народ нас боїться!" Потягнення СБ і ВПЖ дуже вразила патріота військовика Слюсара, хоч поведінка „влади" і вражала таких як майора Солом'яного, кап. Чубатого, Адама, але вони мовчали, бо вони були східняки.

Стається на Січі дуже прикра історія, а саме розстрілюють чотового Василя Приступу з села Ощатин, псевдо Степовий, який був у сотні Слюсара. Слюсар постановив довідатись, за що вбито людину, доброго військовика його чотового Степового? Слюсарові сказали, що він Степовий наче передав „Грипса" записку для Гайворонського про те, що діється на Січі, а СБ ту записку переловило. До Свинарова із такою „жахливою" вісткою приїхав Обласний комен. СБ Сокіл і Обл. ком. Омелько і при цілій верхушці Січі, тобто при Горбенкові, Охримові, Брові, Солом'яному, Чубатому і Сосенкові заарештовують Василя Приступу-Степового. Вивели його перед цілу сотню, прочитали йому, що він зрадник-мельниківець і за це підлягає карі смерти і розстріляли. Велика частина старшин, як Слюсар, Сосенко, Похмурий, Охрим, Солом'яний, Чубатий і Адам відійшли від того присуду, їх відхід дуже обурив Ростислава Волошина-Горбенка, але і їх затурбував, бо він бачить непідпорядкування йому. Нагінка на СБ і ВПЖ, що вони не втримують дисципліни.

Отже після того розстрілу Степового на Січі стається цілий хаос, усі насторожені, усі починають не погоджуватись, але потихенько, один Слюсар говорить у голос і то те, що хоче. Слюсар думав, що його брати є у пропагандивному відділі і тим самим йому нічого не може статися. Він ніяк не міг погодитися, і одного разу сказав перед всіма: „Навіть, якби то і була правда, що Степовий передав писульку-ґрипса Гайворонському, то чи за те можна забрати людині життя? Яку таємницю він міг передати, що підлягав карі смерти, що він передав ворогові німцеві, полякові чи москалеві? Якщо і передав, то ж передав українцеві-патріотові і за те вивести людину перед цілу сотню і розстріляти як злочинця? Такою роботою ми України не збудуємо, руйнуємо її своїми власними руками?"

Слюсар почав придиратись до Горбенка, Брови, Омелька, Матли та інших СБ-стів, почав виїжджати в терен та розпитуватись у хлопців і дівчат по селах як народ ставиться до партизан, потім питав старших людей: „Кажіть мені правду, бож я вам син приходжуся, а ви для мене, як батьки, то не обманюймо один одного". А де то й з промовами виступав. Це все Слюсар робив на свою власну руку, без дозволу СБ і без дозволу Горбенка. Така поведінка Слюсара страшенно обурила Брову і Горбенка і вони заявили йому і попередили його, що в цих справах є компетентні СБ і ВПЖ і тільки вони мають право виступати з промовами і говорити з людьми і тому, щоб Слюсар більше не вмішувався не у своє діло. Одначе Слюсар тримався своєї твердої лінії і не звертав уваги на погрозу, бо мав надію, що його брати великі шишки і на випадок чого не дозволять на несправедливість.

Смерть Степового залишила велику рану у його чоті, бо за ним побивалися навіть три азіяти, що були у його сотні — стрільці плакали за своїм старшиною, за своїм побратимом. Василь Приступа був одиноким сином у своїх батьків. Вся родина Приступів утішалася авторитетом у селі. Василь закінчив сім класів школи у Хотичеві, був членом ОУН і був довший час станичним у селі Ощатинах. Поховали Степового таки там у Свинарові, але хтось клав квітку на могилу Покійного. Прийшов якийсь час і про це довідалась Служба Безпеки, що хтось шанує Степового і кладе на могилу квіти.

Слюсар ще був не повернувся на Січ, як знов приїхала „влада" СБ, зробила збірку всіх, сказали палких пару слів за якими пішли негідні репліки, що на могилу Степового можна ходити лиш по своїй потребі, а не класти квіти, промовляв до присутніх Брова. При тій розмові були: Охрім, Горбенко, Солом'яний, полк. Ступницький, Чубатий, Сосенко та ще деякі інші старшини. Вони у німій мовчанці із спущеними головами стояли, але після таких зневажливих слів Брови першими відійшли від них Солом'яний і Чубатий, а за ними решта. За пару день СБ арештувало Сосенка - людину, яка розбудувала Січ, майора Солом'яного, капітана Чубатого і доктора Січі. Одначе цим разом було роблено у секреті, Ростислав-Горбенко наглядник над СБ, а Брова стояв на чолі його, над ВПЖ був Омелько, вони знищили слідуючих чотири особи, без найменшої вини знищили через страх, що ті люди не погоджуються із звірством СБ і ВПЖ. У протест Клим Савур і полк. Ступницький зовсім відступили від керма і перестали здавати звіти для Рубана і Горбенка. Заіснував повний хаос на Січі, в Колках та у Говидні.

Слюсар вертається із своєю сотнею із Білина і має нового чотового Юркевича, який мстився за свою родину, яку поляки вимордували і гуляв по Білині. Рангу чотового він дістав у військовій школі над озером Пісочним на Поліссі. Зустрічає Слюсар Адама і той йому оповідає всю трагедію, що сталася за той короткий час. „Я і сам боюся — каже Адам, — бо уже дехто починає утікати з наших відділів," — із страхом і сльозами розповідав він. Слюсар передає свою сотню для Юркевича, а сам їде шукати своїх братів у терені. Горбенко звертається до Адама, щоб він перебрав той інтернаціональний Легіон, який очолював майор Солом'яний. Спочатку Адам не хотів брати, казав, що він краще буде вояком, але Горбенко його змусив і він узяв, тільки під одною умовою, що у нього не буде ні СБ, ні ВПЖ. Адам стає комендантом інтернаціонального Легіону і сам стає господарем у ньому.

Слюсареві брати Ярмак і Білий ведуть завзяту боротьбу із СБ, жадають щоб СБ припинило вбивства. Вони є пропагандистами і вони говорять одне, а СБ робить друге. Білий має десять кл. совєтської школи, а Ярмак дев'ять, вони ведуть пропаганду по цілій Володимирщині, а тому, що вони з багатої родини і гарно говорять „свобода народам, свобода людині" — це є дуже гарний клич, вони мають добру опінію у людей. В той самий час бандерівське СБ без упину то кидають людей у криниці, то душать путами. „Наш народ хоче свободи — каже Слюсар, — а він нас боїться, то пощо ви говорите неправду?" Слюсар категорично поставив перед своїми братами: „Я мушу знати, за що було вбито тих п'ять осіб?" і пропонує, що треба було б зібрати тих „яєчників і самогонщиків" у відділі і вислати їх за Устлуг на польську партизанку, досить їм забавлятись по селах.

Під таким тиском Слюсара, Ярмак і Білий почали звертатися до СБ і ВПЖ, щоб вони перестали займатися брудною роботою і перестали терирозувати людей. Партія стояла на тому, що всі мусять підпорядкуватись їм, а коли хтось ставить їм опір, вони відразу починають таку людину очернювати, казати, що то вороги і їх треба знищити. Тому СБ і ВПЖ знищило Сосенка, що він хотів переговорювати з поляками коло Білина, а ще й за те, що Сосенко їздив по Січі таксівкою і робив із себе великого командира Січі. Горбенко був злий до краю на Сосенка і кричав без кінця, що Сосенко нічого не робить, тільки їздить машиною по Січі. Що ж до майора, капітана і доктора Січі, то їм пришивали зв'язки з Ковпаком. СБ цілий час у своє оправдання казало, що в них є повно комуністів та зрадників і вони все те мусять знищити. З великим гнівом Слюсар казав: хто є комуністи, мельниківці, штунди? Вони всі є добрі люди, вони є патріоти, наші селяни, які нас годують, а ви їх найбільше б'єте, а скільки ви знищили молодого цвіту із східніх земель України, називаючи їх комуністами, а вони були добрі люди, а не комуністи. СБ і ВПЖ далі робить свою нищівну роботу, ніхто з бандерівських лідерів не бере до уваги, що три брати Голоди ставлять спротив як для СБ так і для ВПЖ. В теренах іде чистка і з малого вогню щодня розгоряється у більший.