Григорій Стецюк
НЕПОСТАВЛЕНИЙ ПАМ'ЯТНИК

Як уже було згадано, що Орест був єдиним сином у родині Тарасевичів, то й не диво, що вони жили сином і для сина. Тож зрозуміло, що тішились його успіхом в науці і тим, що хоч Орест був молодий то люди його поважали, як розумну освічену людину і числились з його думками. Тому не диво, що смерть Тарасевича і його друзів викликала велике недовір'я до бандерівської верхівки і щире співчуття батькам бандерівських жертв.

Батько Тарасевича тижнями ходив по завидівськім лісі, питався всіх, кого тільки зустрічав, чи не бачили або може де зустрічали їх сина, але ніхто нічого не чув і не бачив. Старенький не знайшов ні вістки про сина, ні могили синової, без нічого повернувся назад.

Осиротіла мати плакала день і ніч, мліла, руки підносила до небес з молитвою на устах, щоб Господь повернув їм єдиного сина.

Мати Куницького нікуди не пускала свого молодшого сина самого, а все і вона йшла з ним бо боялася, щоб і з цим бандерівці не зробили те саме, що із старшим.

Опечалені матері були готові усе робити, якби тільки довідатись, де є їх сини, аж тут у селі являється ворожка-циганка і каже їм, щоб вони, матері, три місяці кожної неділі в часі Служби Божої лягали у церкві перед вівтарем хрестом і молились. Невинна кров їх синів упаде на руку того, хто вбив їх синів. І матері, кожна у своїй церкві, в часі Служби Божої лягали у церкві хрестом і то було потрясаюче, їх біль відчувала кожна людина і разом з ними оплакували їх синів.

І справді, за три місяці приходить та сама циганка і каже матерям: „Скоро будеш мати вістку, хто вбив твого сина, хоч людина, яка вбила твого сина, уже теж не живе і його мати також не знає, де є тіло її сина." Після того матері чекали на вістку, але у церкві уже не лягали хрестом. Пройшло, може тижнів два, я поїхав у Порицький район у Мудринця і він дав мені бандерівської макулятури, в якій було написано, що Іван Климків-Легенда, Крайовий провідник із села Бельське загинув у Львівській в'язниці від ґестапо і пропав, ніхто не знає, де є його тіло.

Ото і був той самий Легенда, який викликав наших студентів наче на переговори, а насправді на смерть, ось як бандерівці будували Україну.

Одного разу у Братфорді в Англії, Максим Рубан - Микола Лебедь мав доповідь. Мені було цікаво його почути і я також пішов. Після доповіді, я запитав його за ті всі вбивства. Рубан був збентежений від несподіваного запиту, а по хвилині мені сказав: „На те все треба мати точні дані, треба мати акти, де й коли те все сталось". У цих споминах, я даю відповідь п. М. Лебедеві подаючи прізвища їх жертв, час і місцевість. Із цими свідченнями можемо йти до ієрархів православних і католицьких церков, можемо іти перед найвищу світську установу — Світовий Конгрес Вільних Українців і там перед ними зложим присягу і напишем відповідний акт.

Легенда мав більш як одне псевдо, але він був народжений 1909 р. у сільці Бельськім, Сокальського повіту. Я знаю, що наречена Тарасевича, Галина, десь живе в Америці, а вона багато знає за ті справи. Може попаде в її руки цей спомин і вона прочитає про ту трагедію, якої вона була частиною. Батьки Орестові її обвинувачують у тому. Коли ми її тримали, як закладника, то вона плакала крокодилячими сльозами і проклинала їх, але, як випроваджала Тарасевича, то запевняла, що йому нічого не грозить, та що він повернеться назад.

Всі ті кривди, які зазнали матері, жінки й діти і всі ті пролиті сльози, напевно відіб'ються на поколінню Бандери, Лебедя і Стецька.