Григорій Стецюк
НЕПОСТАВЛЕНИЙ ПАМ'ЯТНИК

Чому Організація ОУН не збільшила свої ряди? Як відомо всім, що за Польщі в рядах Організації було обмежене число людей, то були віддані українській ідеї люди. Людей, які були замішені із комунізмом чи крадіжкою, чи бандитизмом Організація не приймала. В Організації ОУН був випробуваний чесний елемент, то були добірні люди по всіх клітинах. От я думаю, що Організація оту велику масу людей відкинула, а бандерівці всіх їх підібрали і заанґажували у своїй роботі. По стороні ОУН була вся інтелігенція навіть духовенство було, тому вони з усіма поводилися по-християнськи.

Подивімся, що робиться з бандерівської сторони на Володимирщині. Вони намовляють, заохочують усіх, хто лиш хоче бути з ними, то вони кажуть: „Так, ти наш чоловік". Вони набрали такого елементу, і в кінці 1943 року всіх стріляли без великого перебору, бо вони уже й самі не знали, хто в них є і робили чистку за чисткою, все нищили бандерівських ворогів. Але тоді, коли вони починали творити партизанку у 1943 р. не дивились вороги чи не вороги, а брали, щоб було їх багато, як повінь заливає урожайні поля, чи людські оселі, то тому, що багато води. Мобілізували східняків, хотіли їх поробити бандерівськими націоналістами і влаштовували для них партійно-політичний вишкіл.

Мені здасться, що людей із східних земель треба поділити на три категорії. До першої — це люди, які приїхали на захід в 1939-40 роках, вони всі мали щонайменше середню освіту, а може навіть університетську, вони до нас приїхали у ролі учителів, і різних урядовців. Друга — то люди, які залишилися у 41 році із червоної армії, то були переважно старшини та підстаршини, які окрім освіти мали військовий вишкіл, військову школу. Не знати чи люди із категорії число два були всі українцями, чи там також були росіяни, чи може просто „совєтський человек". Третя — це найбільш нещаслива категорія — це полонені, яким пощастило втікти із Володимирського і Холмського таборів смерти, вони переховувались по лісах і по селах.

Коли ж бандерівці надумались на масову партизанщину, то вони мобілізували всіх східняків, але ті східняки мусіли перейти партійно-ідеологічний вишкіл. На Володимирщину приїхало декілька пропагандистів з Галичини, які мали індоктринувати ідеологію Донцова. Пропагандистами були Лісовик і Марко. Вони уважали себе інтелігентами вищої кляси, хоч ніколи не хвасталися своїм науковим ступенем, або хоч освітою, — це були партійні пропагандисти. Не знаю, хто були Славко і Боремський.

Мені було відомо, що такий „освідомлюючий перевишкіл" був у слідуючих селах: Білиці, Хринів і Горань і на них було споре число людей. То були переважно ті східняки з освітою і вони зовсім не були захоплені своїми новими інструкторами, які читали сторінка за сторінкою Донцова. По закінченні такого „вишколу" їх приділяли на відповідні місця в УПА і вони переставали слухати своїх зверхників-пропагандистів які сподівались, що із слухачів зроблять бандерівських слухняних партійців і вони слухняно виконуватимуть сліпо всі накази. Так воно не сталось і тут кличуть на допомогу СБ, яке розправлялось із тими неслухняними.