Григорій Стецюк
НЕПОСТАВЛЕНИЙ ПАМ'ЯТНИК

Ta відозва викликала велику дискусію в організаційній сітці ОУН. У Порицькому р-ні від трьох станичних я дістав ті летючки і деякі серйозно почали одні питати, а інші казати, може й справді наша Організація і ми всі робимо помилку, що унеможливлюємо доставу важних припасів німецькій армії на Схід.

Правду кажучи я й сам не знав, що кому казати в тій справі, тому набрав тих летючок і вертаюсь до Володимира. Першого зустрів Вороневича і даю йому ті летючки. Він прочитав, а тоді каже: „Це є свого рода пропаганда, йди з нею до Тарасевича, побачим, що він скаже". На збірному пункті ми застаємо Тарасевича і Куницького, даю я їм ту летючку. Вони її прочитали, подивились на себе і знов прочитали і почали говорити між собою, а я пішов відвідати свого брата. Коли я повернувся, то Кумицький мені каже: „Це є бандерівська пропаганда, нехай ніхто в це не вірить і не бере цього під увагу, зачекайте місяць-два, то різні листівки появлятимуться, тільки цілком іншого змісту. Сьогодні мають час на ці немудрі листівки, які ти приніс, а завтра знов буде час писати зовсім іншого змісту. Іди в терен і кажи станичним, щоб вони зовсім не брали до уваги цих листівок". Таку відповідь дістав я від Обласного Проводу на провокативну бандерівську відозву.

У другій половині місяця листопада 1942 року у Горохівському р-ні появилося маса бандерівської літератури, цим разом у формі летючки і ті летючки передавали з рук до рук. У Відозві до українського народу писалось, що полк. Мельник і от. Бульба є реакціонерами і мають реакційні сили на Поліссі, підписана Крайовий Провід — Легенда. Листівка уже не була підписана ніким, але була приблизно такого змісту: Мельник продав Україну німцям, а німці беруть наш нарід до Німеччини і там наші люди вмирають від голоду і гинуть від англійських бомб. Полк. Мельник співпрацює з німцями, він разом з Гітлером їздить по Берліні розкішною машиною і добре собі забавляється. Мельник навіть не бере під увагу того, що сотнями гинуть українські робітники під англійськими бомбами.

Прочитаєш листівку, в якій пишуть про смерть від голоду і бомб у Німеччині — це правда, але вони уже забули, що писали учора, що писали за пол. Мельника і от. Бульбу. Коли ж їх запитати, про те, що вони писали, то скоро дають відповідь: „Це треба забути, всі помиляються".

Уже перед самим Різдвом приношу я до Володимира повні кишені всілякого рода бандерівської літератури, яку забрав у 4 станичних і двох районових. Викладаю я те все на стіл, сідає нас п'ять і перечитуємо. Цей раз вони обкидали найгіршим брудом нас, полк. Мельника, всю українську інтелігенцію та всіх церковних діячів, особливо священників. То був прикрий жарт, з якого не знаєш сміятися чи навіть плакати. То було все таке неправдиве, все наклепницьке.

Прийшов 1943 рік, коли в Галичині почали творити Дивізію „Галичина", знов полилися лайки й бруди на полковника й духовенство. Всіх називають зрадниками, сміттям, з яким так само треба рахуватися, як і з ворогом, вони всі є німецькі вислужники. Треба бити всіх тих, хто співпрацює з німцями, вони єдині є добрі, революціонери, а всі решта с вороги України. Ця література прийшла до нас з Галичини через Порицький р-н. Було багато усякого рода макулятури, одна з підписом, інша без підпису, деяку просто роздавали, іншу передавали з рук до рук. Окрім Легенди, були підписи Ростислав Волошин-Горбенка, а також волинського горлоріза Митли.

Так виглядало, що ті люди забули, як і з ким вони приїхали до Львова і що вони мали на своїх шапках на місце тризуба — німецький череп. Може ще колись бандерівці покажуть свій архів для суспільства, от було б цікаво. Мені дуже жаль, що я тепер не маю того всього у своїх руках, бо я все передавав полк. Сушкові. Не знаю, хто забрав архів, що зберігався у полк. Сушка у Львові після того, як бандерівці його забили у 1944 році.

Я довший час мав при собі ті летючки і багато партизанських фотокарточок, але коли я був ранений, то всі мої документи, фотокарточки і бандерівська макулятура були так поплямлені кров'ю, що не можна було нічого розібрати.

На цьому місці я хочу підкреслити, що наша Організація, тобто Організація ОУН, якось була не здібна боронитись перед тією повінню наклепів, а казали: „Не майте діла з дурнями, або зійдіть дурному з дороги, це ж неправда, хто в це може вірити" і т.д.

Бандерівці побачили, що нема жодного протинаступу, а ні, то хоч солідної оборони, бо все вступали дурням з дороги, то вони почали кричати на все горло: „Ми є сильні, бо всі нас бояться". Ми їм дали вільну руку і вони почали робити те, що вони хотіли і навіть тоді ніхто їм не давав жодного спротиву, маю на увазі Організацію ОУН.

Так само і з пропагандою. Я не бачив ні одного спростовання на письмі чи заперечення бандерівцям на їх всі неправдиві наклепи. Я не раз казав, що з нас починають сміятися, чому ми не дамо пояснень чи спростовань, а то „й сам ним станеш". Пізніше виявилось, що дураками стали ми всі.

Бандерівці спочатку писали, критикували, потім нападали, пізніше розброїли і кінець діло хвалить — почали розстрілювати, а тепер кажуть, що про те не треба говорити, бо то уже пройшло.

Не один раз собі пригадую, як ми і з Юрком, Андрієм Гайворонським на Холмщині дискутували і наша дискусія сходила до того самого, їх нерозумна пропаганда і що нам загрожує бандерівське СБ — це було тоді у 1943 році, а що тепер у 1982 році?, та сама пропаганда і така сама нерозумна. Нічого не змінилося і та група людей позитивного не навчилась.

У 1943 році СБ на Володимирщині ходили по хатах, і кликали іти з ними до роботи, а там вони скажуть до чого хто надається. Коли ж та людина, до якої вони зайшли, відмовляється, що то ще не час, або що їхня робота не корисна, чи ще там що, тоді СБ авторитетно витягає шомпола і починає бити ту людину до смерти, кажучи їй: „То ти проти України? Нам усім треба будувати разом, так, як ми тобі скажемо." Таких випадків були сотки, люди, що відмовилися від роботи, тяжко потерпіли від бандерівськго СБ.

А що сталося на еміграції? Вони скомпромітували всі інші зусилля перед чужинцями своїм нерозважним, зарозумілим і захватницько-диктаторським поступованням. Також і себе вони скомпромітували перед українським народом. Мені прикро, що наше здорово-думаюче суспільство потурає бандерівщині, бачучи її руїнницьку роботу.