Григорій Стецюк
НЕПОСТАВЛЕНИЙ ПАМ'ЯТНИК

Одного дня мій брат Сергій каже до мене: „Я хочу з тобою дещо говорити". „Добре, — кажу йому — але мусиш зачекати, поки вип'ю каву, яку я приніс із Холмщини". Я був певний, що про каву він хоче говорити, бо такої у нас за совєтів не було. Коли ми зайшли в іншу кімнату, то мій брат мені каже: „Слухай, я хотів би тебе заанґажувати у праці в Організації". Я видивився на нього і не дав йому кінчити, а питаю, що то за Організація. Брат спокійно продовжує дальше, що це Організація Українських Націоналістів. — „Як давно ти є в ній, чому мені раніше нічого не говорив? Як давно ти в ній працюєш?" і багато інших питань я йому ставив. Брат мені відразу втяв, кажучи, що відразу я хочу багато знати. А Організація то є секрет, кожний ворог хоче її знищити, тому то треба бути дуже обережним. „Завтра я тебе познайомлю з однією людиною і вона тобі дасть усі вказівки, зустрінешся з тією людиною на Михалі в Куницьких". Мене відразу наче гордістю овіяло, я відчув щось особливе, щось невимовне і без надуми йому сказав, що згода на все.

Другого дня відразу по вечері вирушив до Михаля. Перед хатою Куницьких проходжуються двох хлопців і щось дуже вимахують руками. Вечір своїм сутінком почав омотувати село. Коли зрівнявся з тими прохожими, один з них бере мене за руку й питає, чи бува я не йду до нього? Я глянув на привітне обличчя Куницького і відповідаю, що так, я йду до нього і він мене познайомив із тим для мене незнайомим, то був Орест Тарасевич, а тепер ми підемо до хати.

Родина Куницьких тільки що повернулась із німецької кольонії, куди їх німці разом із цілим селом були вивезли з-над Буга. Їх хата оціліла, бо вона була велика і її совєти вживали для своєї застави, хоч у хаті ще все порозкидане, та все-таки дах над головою був. Ми у хаті посідали і почали говорити про всячину, потім Куницький дав мені добрий жмут різної літератури і каже: „Це все добре перечитай, а в неділю маєш прийти до школи у село Х і то обов'язково". Село „X" було 7 км. від мене.

У себе вдома я й так маю роботи по вуха, ніде вийти не маю часу, а тут усе це перечитати, та ще й запам'ятати, бо ж у неділю буде перевірка, а може навіть іспит перейденого матеріялу, а крім того буде доповідь. Так мені забрало пару місяців, що я приносив все новий матеріял, а відносив старий. Моя мама і жонатий брат на це звернули увагу, що я чимось, окрім господарки займаюсь і мама мене попереджувала: „Покинь те що робиш, а то ще в тюрму попадеш або заб'ють."

То була виховна література, яка давала основні підвалини до націоналістичного руху і відкривала двері до Організації ОУН. Окрім того, я з тієї літератури довідався про розкол в ОУН, про Житомирську трагедію, — а Житомир це ж моє родинне місто. З кожним днем, я все більше і більше ознайомлююсь із нашим політичним життям і з подіями, які відбуваються.

Одного дня, я дістав листа від зв'язкового, щоб у суботу вечором прибув до школи в селі „X", але обов'язково, — це було два тижні до нашого Різдва. Коли я прийшов на визначене місце, то вже було темно, перед шкільним будинком стояла одна особа і попереджувала, що у приміщенні не потрібно знайомитись. У приміщенні світла не було, але відчувалось, що були люди. Я знайшов місце на лаві й сів. Почекали ми може ще з півгодини, коли входить та особа з надвору і каже: „Всі кандидати є присутні, можна розпочинати збори". Я собі так подумав, що які ж збори, таж нічого не видно? Було чути тиху розмову біля столу, але хто там був, то мені не відомо.

Особа біля столу встає і каже: „Коли ви всі є присутні, то я вас хочу повідомити, що сьогодні за вашою згодою ви станете членами ОУН, але як ви будете згідні виконувати всі на вас положені обов'язки, не дивлячись на небезпеку, як ви будете згідні тримати таємниці, коли того треба буде, будете респектувати своїх друзів, будете зберігати вам дану літературу й книжки. Як ви всі присутні є згідні, то зараз складете присягу, якою морально зобов'язуєтесь самі перед собою, перед своїми друзями і перед своїм народом, а в основному перед Богом".

У кімнаті була тиша, було чути легкий віддих присутніх, я відчував, що якась сила і гордість наповняли ціле моє єство. Та особа продовжувала дальше: „Коли ви всі згідні, то скажем Декальг і складем присягу перед Богом і Україною. Щоб вам усім було відомо, що ми всі повинні зберігати таємниці навіть тоді, коли нам грозить смерть."

Всі ми повторяли за тією особою, яка все те переводила, зложили присягу і стали членами ОУН.

Тепер кожний з нас міг йти до дому і чекати на вказівки коли кому буде якесь завдання до виконання.