Григорій Стецюк
НЕПОСТАВЛЕНИЙ ПАМ'ЯТНИК

„Нє дами ґузіка" — як день так ніч поляки через радіовисильню кричали, але за два тижні віддали державу. На Бузі біля Устилуга де була польська формація, бій був не цілий і поляки зложили зброю, частина їх втікла до Луцька теж не на довго. Українська молодь користаючись з обставин, почала собі брати зброю, хоч осадники й колоністи її не давали, навіть були жертви, але наші зброї набрали. За те комуністи, які вийшли з в'язниць і з Берези Картузької, почали розправлятись із польською поліцією за всі кривди їм заподіяні. Війська не зачіпали — військо поромами верталось в Польщу, але цивільній адміністрації, осадникам і поліції мали нагоду відплатитись за всі кривди. Поляки сподівались, що українські комуністи їм простять все і їх помилують, але за пару днів побачили, що їм треба зникати і вони як зайці ночами втікали.

В той час в мене зродилось бажання до боротьби за вільне і краще життя для свого народу. Наші комуністи з радістю і нетерпливістю очікували „визволителів" Червоної Армії, не передбачаючи нічого злого. Не тільки комуністи, але почувся голос націоналістів, яких було менше по селах, як комуністів, але в містах вони були. Коли Польща розвалилась, а совєти ще до нас не дійшли, то Володимир Волинський замайорів жовто-синіми прапорами, майорів також на головній пошті. Цс вказувало на те, що тут мусіла уже існувати націоналістична клітина ОУН. Поляки дивились криво на націоналістичний рух, навіть робили собі нотатки, може пригодяться, а як мали якусь можливість щось українське знищити, то нищили, хоч правда вони були здивовані, що українці бодай трошки, але відплачували за тяжкі кривди, що поляки робили протягом 20-ти років.