Данило Шумук
За східнім обрієм

У другій половині березня 1943 р. одного хорошого дня у товаристві двох людей з націоналістичного підпілля я пішов на визов по організаційному зв'язку. Погода була чудова. В повітрі пахло весною. Мої супутники ще зовсім молоді. Вони вголос мріяли про нову Козацьку добу, а в ній нарешті зможуть себе показати. Високий, з гордо поставленою головою, чванливо сказав : « Знаєш що, Василю, оце як тільки зустрінемо Лисого, то я відразу буду проситися, щоб мене відправили на військовий вишкіл. Я втік від німаків з вагона просто з-під рук не задля того тільки, щоб не попасти до Німеччини на каторжні роботи, а на те, щоб зі зброєю в руках боротися за незалежність, за волю свого народу ».

— Підемо, Петре, разом на військовий вишкіл, я також хочу попасти в сотню, — сказав Василь.

— А де ж ті сотні ? — запитав я.

— Усі наші військові загони на Поліссі. Оце минулого тижня майже вся поліція із усієї Волині зі зброєю в руках пішла в ліс, — гордо відповів Василь.

— А чому це саме тільки минулого тижня поліція пішла в ліс, чому не раніше ? Німці вже давно грабують нашу країну, наш народ, і вивозять нашу молодь у Німеччину на каторжні роботи, — запитав я.

— У нас все робиться за наказом організації. Не було наказу — не йшли. 3'явився наказ — пішли, — відповів Петро.

— А яким це чином ОУН могла давати накази поліції !? Поліція ж служила німцям.

— В поліції підпільно діяла ОУН. Більшість поліцаїв були членами ОУН, — відповів Петро і з цікавістю глянувши на мене, додав : — Сьогодні ми з вами прийдемо на призначене місце, там буде хтось з районового проводу, оце його й розпитаєте про все. Ми ж по суті не маємо права оповідати вам про такі справи.

Місце тимчасового призначення, як пізніше виявилося, було село Боримець Острожецького району. Боримець розкинувся за могутнім чудовим лісом над Стиром. Нас завели до однієї розкішної хати під ліс. Господар дому приймав нас тепло. Це був статечний літній чоловік. Дружина його була значно молодша. Жінка була сповнена любови й вийняткової привітности. Вона ходила за нами, як за рідними дітьми.

Почувши нашу розмову з господарями дому, із сусідньої кімнати вийшов молодий, років тридцяти, середнього зросту кремезний чоловік. Владно кинувши на нас поглядом, запитав : « Ви, хлопці, звідкіля ? »

— 3 Писитинова — відповів Петро.

— А кличка ? — запитав незнайомець.

— « Вір ».

— « Борода » — відрекомендувався незнайомець.

Петро вийняв з кишені якусь писульку і віддав незнайомцеві. Той акуратно розклеїв її і, прочитавши, кинув допитливим зверхнім поглядом на мене, а тоді спитав Петра : « Це йдеться про цього друга ? »

— Так.

— Тепер ви можете бути вільними, — сказав незнайомець.

— Ми хотіли б бачити друга Лисого, — зніяковіло сказав Василь.

— Зараз Лисого немає тут, — відповів незнайомець.

Раптом хлопці стукнули підборами і, виструнчившись, вигукнули бравурно : « Слава ! »

— Героям ! — рвучко відповів незнайомець. Хлопці по-військовому повернулися і вийшли.

Незнайомець владним рухом руки відчинив двері і з невловимим відтінком привітности глянув на мене і сказав : « Прошу, заходьте ! »

У другій невеличкій кімнаті сиділо двох молодих людей. На знак привітання, вони вставши і потиснувши мені руку, сказали : « Слава Україні ! »

— Героям слава ! — несміливо і незвично відповів я.

Один старший, років тридцяти, назвав себе Макаром, другий молодший, років двадцяти двох, русявий, гарно збудований, з чарівними голубими очима і дуже милим виразом обличчя, назвав себе Славком.

— Тут ви пройдете ідеологічно-політичний вишкіл, — сказав незнайомець, назвавши себе Лісовиком, старшим інструкторської групи. — А це наші інструктори. Вони будуть вам читати ідеологію Організації Українських Націоналістів, політику, геополітику і все інше. А тепер ідіть ось у ту кімнату, — кивнув головою у напрямі дверей, — і знайомтеся з друзями, які так як і ви, прибули на вишкіл, — закінчив Лісовик.

Увійшовши в кімнату, я сказав до зібраної там братії : « Слава Україні! » На моє привітання всі зірвалися на ноги і дружньо хором відповіли : « Героям слава! »

Це були молоді люди, їх там вже було біля двадцяти. Як пізніше виявилося у ході спільного життя під час вишколу, всі ці люди колишні воїни Радянської Армії, що втекли з полону від німців, а згодом попали до націоналістичних формувань. Всі були родом із східніх областей України, колишні офіцери та підофіцери Радянської Армії з середньою і вищою освітою. Організація Українських Націоналістів підбирала їх по всій Волині (а їх було по декілька у кожному селі Волині). Всі вони після втечі з німецького полону прилаштувались у заможніших селян та удовиць робітниками, щоб прожити ті скрутні часи. ОУН ідеологічно перешколювала їх і тоді анґажувала в організацію або в УПА. Найбільше, звичайно, їх направляли у відділи УПА.

Судячи з того континґенту, я дійшов висновку, що мета вишколу полягала в тому, щоб « очистити » нас від марксистсько-ленінської ідеології та вщепити націоналістичну.

На цей вишкіл було зібрано 27 чоловік. Підвечір до нашої кімнати прийшов на бесіду старший інструкторської групи Лісовик.

— Друзі! Організація Українських Націоналістів — це політична організація, яка бореться за незалежність. Вона виникла з військових і спортивно-військових організацій, таких як УВО, Спілка Української Націоналістичної Молоді і Пласт. В ОУН уведена військова дисципліна. На нашому вишколі ми також будемо дотримуватися військової дисципліни. Тому я призначаю комендантом вашої групи друга Якова. Завдання коменданта групи призначати вас по черзі на варту, будити на ранню збірку і скликати на вечірню перевірку та підготовляти до лекцій. Яків свої обов'язки коменданта знає. Пам'ятайте про те, що наказ коменданта — це наказ ОУН, а наказ ОУН не обговорюється, а тільки виконується. Порушники дисципліни не можуть бути борцями за незалежність. Наша велика і свята справа вимагає цілеспрямованости й безкорисної відданости насамперед членів ОУН, а згодом і всього народу, — бравурно закінчив Лісовик.

Всі вислухали виступ Лісовика уважно, як завжди слухають новинку, але без особливого захоплення. Для мене це було також новинкою і я слухав і спостерігав усе з вийнятковою увагою. На націоналізм у мене був погляд засвоєний від КПЗУ*), а свого власного виробленого на основі особистих стосунків з його визнавцями, без посередніх спостережень, у мене не було. Оце ж тому я з подвоєною увагою і почав вивчати цей рух теоретично і практично, з нутра і з-зовні.

На другий день вранці, о 6-ій годині, всіх побудила різка команда : « Встати ! » Всі зірвалися на ноги. Перед нами стояв високий виструнчений молодий чоловік років 27-ми. Це був Яків, родом із Харківщини, за фахом педагог фізик-математик.

— За десять хвилин навести туалет і прибрати свої місця, — сказав Яків. Через десять хвилин знову зайшов Яків і відразу скомандував : « У дволаві переді мною збірка ! » За знаком руки Якова всі швидко стали за командою. « Струнко ! » — скомандував далі Яків. І всі одним порухом виструнчилися. Тієї ж миті до кімнати увійшов Лісовик. Яків військовим кроком підійшов до нього і відрапортував: « Група готова слухати лекції ! »

— Слава Україні ! — на знак вітання голосно сказав Лісовик.

— Героям слава ! — дружньо відповіли ми. Лісовик поволі чітко почав деклямувати «Декалог », а ми всі за ним повторювали. Після « Декалогу » проспівали « Боже Великий, Єдиний ».

— А тепер на свої місця на лавках! Візьміть зошити і олівці. У першу чергу запишемо « Декалог ». « Декалог » обов'язково всім треба вивчити напам'ять. Це основа основ Українських Націоналістів.

На першій лекції Лісовика ми переписали « Декалог », сорок чотири правила життя українського націоналіста і молитву « Боже Великий, Єдиний ». У « Декалозі » було зібрано найважливіші догми українського націоналізму фірми ОУН, а в сорока чотирьох правилах — його канони.

На другу лекцію прийшов інструктор Макар. Він читав нам політику. В його лекціях я не знайшов нічого нового. Цей предмет мені був уже давно знайомий у багатьох варіянтах.

На третю лекцію прийшов Славко. Він читав українську духовність і літературу. Його лекції були не програмові, але вийнятково захоплюючі. Фактично це були тези задуманої ним книжки. Читав він чудово. Його можна було слухати, не ївши і не пивши, цілими днями. Це була дуже хороша і надзвичайно обдарована людина.

Після обіду Лісовик читав насвітлення окремих історичних подій та видатних постатей нашої історії. Макар читав геополітику, а Славко — літературу.

Після лекцій вечорами інструктори влаштовували вільні бесіди і дискусії, а також читання художньої літератури. Перша бесіда відбулася у нас під проводом старшого інструкторської групи Лісовика.

— Ось давайте обговоримо з вами, як пройшли наші перші лекції. Які ваші враження, завваги, бажання і як ви сприйняли «Декалог » ? — сказав Лісовик.

У відповідь Лісовику всі мовчали. Такі мовчанки мене завжди дратують. Лісовика та мовчанка також виводила з рівноваги. Він почав хвилюватись і раптом запитав : «Чи ви вивчили "Декалог" і чи все вам зрозуміло ? »

— Я вивчив, — спокійно відповів я, — але відкрито кажучи, не все для мене сприйнятливе в тому « Декалозі ».

— О, цікаво, як же ви сприйняли і що саме там для вас нестравиме ? — з цікавістю запитав Лісовик.

— Ось у першу чергу щодо вступу. Вдумливо вслухайтеся у слова : «Я дух відвічної стихії, що зберіг тебе від татарського потопу і поставив на грані двох світів творити нове життя». Сам вступ звучить надто по-шаманському. На юнаків він може робити збуджуюче враження, може сповнювати їх емоціями. Але для дорослих думаючих людей краще того не показувати.

Усі 26 слухачів раптом насторожилися, їх огорнула тривога за мою долю, а Лісовик, стримуючи своє обурення, запитав : — А що ви скажете про першу точку « Декалогу » та й взагалі про цілий « Декалог » ?

— Перша точка « Декалогу » на мою думку вірна, бо й справді тільки той народ здатний здобути незалежність, який без вагань готовий померти за неї. Ця точка звучить зовсім добре, а особливо на сьогоднішній день, коли фашисти топчуть священну землю, грабують нашу країну і вивозять нашу молодь у Німеччину на каторжні роботи. Якраз зараз тільки так і треба ставити питання перед кожним громадянином і перед всією нацією : « Здобудеш Українську державу, або загинеш в боротьбі за неї ».

Друга точка : « Не дозволиш нікому сплямити ані слави, ані чести твоєї нації » — є явно дискусійна, бож насамперед треба було б встановити, що саме вважається плямою нації і чому.

Третя точка : « Будь гордий з того, що ти є спадкоємцем Володимирового тризуба », — на мою думку зовсім беззмістовна, це просто помпезний набір слів.

Четверта точка : « Пімстиш смерть великих лицарів » — є просто-напросто безглузда, бож хто там знає кому саме і за що присвоїли ранґу лицаря, та кому і за що треба мститись.

П'ята точка : « Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину, якщо того вимагатиме добро справи », — звучить ніби і добре, не ясно лише, що саме вважається добром справи, а що злом.

Шоста точка : « Про справу не говори з ким можна, а лише з ким треба », і сьома : « Ані прозьби, ані грозьби, ані тортури, ні смерть не приневолять тебе зрадити таємниці » — досить суттєві і доречні, над ними не може бути жодної дискусії.

Восьма точка : « Всіма засобами і способами будеш боротися з ворогами твоєї нації », — явно таїть у собі аморальний підтекст. Практично виконання цієї точки саме і заплямовує як організацію, так і всю націю. Ця точка перекреслює саму суть другої точки. (Раніше ця точка звучала ще гірше : « Підступом і зрадою будеш боротися з ворогами твоєї нації »).

Дев'ята точка : « Берегтимеш організаційні таємниці як зіниці ока », — для юнаків необхідна.

Десята точка : « Будеш змагати до поширення сили, багатства і простору Української держави » — «поширення простору» пахне загарбницьким духом — це ганебна точка, під якою я ніколи не підписався б. Народ, що бореться за незалежність, не може виконувати загарбницьких плянів, — закінчив я.

— Ми порушили основний принцип організації тим, що допустили обговорення « Декалогу ». У нас « Декалог » не обговорюється, а лише вивчається напам'ять і виконується у щоденному організаційному житті. Ми, одначе, це простимо. Ви прийшли до нас з іншого світу і з іншим вихованням. Найважливіше те, що ви визнаєте першу точку « Декалогу ». Ця ж перша точка і буде для нас з вами спільною плятформою боротьби, а все останнє, інше вложиться саме по собі, — сказав Лісовик і пильно глянув на авдиторію. Всі непорушно мовчали.

— А чи можна боротись за незалежність України, не знаючи « Декалогу » ? — запитав колишній офіцер-моряк, якого ця заява здивувала.

— Можна і треба боротись усім, але тут мова про Організацію Українських Націоналістів, яка взяла на себе ролю організатора і провідника боротьби, — сказав Лісовик. Макар і Славко сиділи і гляділи значуче на нас.

— А чи ви коли читали сучасну українську націоналістичну літературу ? — запитав Лісовик. Всі знічено мовчали.

— А ви ? — кивнув Лісовик головою в мій бік.

— Я читав тільки газети, ті, що видаються у Луцьку та Рівному.

— О, цікаво, як же ви сприймали їх ?

— Вся та преса, яка насамперед старається вислужницьки вихваляти Гітлера і його армію, для мене є огидною. А що стосується художнього боку, то в Рівному можна відмітити Уласа Самчука, а в Луцьку Ярослава Мову. Але Улас Самчук своїм пером повзає перед « фюрером » райху так само, як і всі інші. Один тільки Я. Мова блищить немов перлина серед сміття.

У ту ж мить Лісовик глянув на Славка, а Славко почервонів і опустив очі як соромлива дівчина. Лісовик підійшов до мене і, взявши під руку, підвів до Славка. Жестом руки вказуючи на Славка, сказав : « Оце і той самий Ярослав Мова ». Славко глянув на мене своїми голубими і невимовно милими очима і, потискаючи мені руку, подякував за визнання.

Від того часу я подружив із Славком так, як ще ніколи з ніким не дружив. Ось уже 27 років минуло від того часу, але я, як і до того, так і після того, не зустрічав на своєму життєвому шляху такої людини як Ярослав Гарасименко. Мова — був його літературний псевдонім. Бог обдарував Славка красою тіла, божественними очима, скромністю, безграничною добротою, хорошим голосом, великим ораторським даром. Його поезія пахла всіма пахощами весни і одночасно розкривала зло і закликала до нещадної безстрашної боротьби з ним. Його публіцистика з вийнятковою легкістю без емоційної уїдливости разила супротивника своїми чеснотами. Славко був для мене втіленням фізичної і духовної краси і досконалости. Його любили всі, а зокрема дівчата. Я просто сяяв щастям, що пощастило мені зустріти таку чудову людину. Славко був поет найвищого рівня, не тільки у поезії, але й у щоденному житті і всіх своїх починах. Між щоденним життям і всіма стосунками з людьми та творчістю у Славка не було найменшого роздвоєння. Це була людина вийнятково цілісна, немов би зумисно створена Богом як зразок того, якими саме повинні бути люди.

Лекції Лісовика, сповнені духом фанатизму і повторень, з кожним днем ставали нуднішими і сухішими. Лісовик насправді був Луцик Андрій. Він мав закінчену малу духовну семінарію у Львові. Старий член УВО**). В минулому працював у СБ***). Він відштовхував від себе своїм самозадоволенням і штучним сміхом, що ввійшов у звичку. Цим сміхом він відзначав захоплення самим собою. Цю рису його швидко схоплювали присутні і мовчки відвертались від нього, а окремими словами, які він любив повторювати безліч разів, стиха підбивали його. До Макара ставились з повагою, але не захоплювалися ним. Раніше Макар був директором неповної середньої школи у селі Пізне Острозького району.

Слухати кожного дня по шість годин було важко. Лісовик читав свої лекції дуже нудно і це виснажливо втомлювало людей. Макара також слухали лише з поваги. Одного тільки Славка завжди слухали з великим захопленням. Його лекції були для нас новими і дуже цікавими, а виклад — неповторно чудовим.

Після лекцій на літературних вечорах і вільних бесідах Лісовик ніколи не давав можливости своїм інструкторам виступити з чимось своїм. Він завжди, сяючи від захоплення самим собою, читав нам « Літературно-Науковий Вісник » таким тоном, немов би це він його написав. 3 найбільшою увагою ми слухали « Вальдшнепи » Хвильового, надруковані у тому ж таки « Вісникові ». На мене « Вальдшнепи » зробили величезне враження. У мене також була своя Аглая, що відвернула мене від комунізму і повернула до націоналізму. Ні — ні, це не так! Моя Аглая лише навчила мене спостерігати і проникливіше дивитися на життя і людей, вона тільки зняла з моїх очей пелену фанатизму, а про решту — переконало мене саме життя — думав я собі. Але чи справді націоналізм є виходом із цієї облудної ситуації ? Звичайно, стверджував я сам собі, — коли б Організація Українських Націоналістів складалася тільки з таких як Славко, то без сумніву це був би єдиний вихід. Але ж, на превеликий жаль, у цій організації, мабуть, є багато і таких як Лісовик, а може ще й гірших. Люди закохані самі у себе, жадібні влади швидше пролазять до керми ніж скромні і хороші, так як Славко. Мабуть ніколи не було і немає такої ідеї, такої доктрини, яку б не могли забруднити люди, прийшовши туди із своїми нечистотами. Не доктрини, не ідеї, а живі люди вирішують усе. Системи мабуть, тільки або сприяють злу або гальмують його. Але чи може боротися зі злом тоталітарна система ? А ОУН же і є носієм тоталітарної системи і тут на вишколі її фірмує якраз Луцик Андрій, а не Гарасименко Ярослав.

3 приводу « Вальдшнепів » розвинулась дискусія.

— Мене також хвилювали ті ж самі питання, що й Хвильового, тільки, що він в основному наголошує не національний бік того питання, а швидше соціяльний. Мене безмірно обурювало те, що 1933 р. навесні люди мерли на Україні з голоду, а в Москві пишним українським хлібом коней годували. Український цукор можна було тоді купити тільки в Москві чи Ленінґраді. І все це страхіття на Україні робилось свідомо, продумано від верху донизу. Ось мене прийняли на службу в мор-флот тільки тому, що мої батьки не померли в 1933 р. А тих, чиї батьки померли в той страшний рік, до мор-флоту, в авіяцію і прикордонні війська не приймали. Тих, що затаїли це, а пізніше виявили, відразу переводили в піхоту, а це вже значить, що « знає кицька чиє сало з'їла », — сказав мічман.

— Нас усіх у першу чергу цікавить саме соціяльне питання. Питання землі й хліба для нас є віссю всіх питань, — сказав колишній бухгальтер МТС Хома, — а націоналісти про соціяльне питання чомусь ніде навіть не згадують, немов би такого зовсім і не існує.

— Невже ж нам недостатньо того, що більшовики завжди, скрізь і всюди тільки й знай що говорять та пишуть про соціяльне питання, але це їм не завадило заморити голодом саме тих, що вирощували хліб і годували їх, — сказав сільський учитель з Уманщини.

— Національне питання є основою основ всіх питань — це ключеве питання. Вільна рідна мова, рідна пісня — це найдосконаліший виразник культури нації, духу нації, це найкраща скарбниця всіх наших духовних надбань, — сказав Славко.

— Без соціяльної незалежности не може бути національної незалежности, — сказав Хома, — соціяльна незалежність — це база для національної культури і духовности.

— У вас все це звучить майже так само як і в Маркса : соціяльне питання у вас є базою, а національна культура і духовність — надбудовою, — сказав інструктор Макар.

— Російські комуністи сприймали марксизм на свій великоросійський лад, вони у першу чергу схопили у свої руки базу, а надбудову вони самі формують з таким розрахунком, щоб навічно закріпити за собою базу, — сказав учитель з Уманщини.

— А все ж таки та формула Маркса « базис і надбудова » влучна, — сказав мічман.

— Так, ця « формула » Маркса на перший погляд видається дуже лаконічною і влучною, але по суті це вульґаризм. Самоціллю кожної людини і кожної нації є їх духовний вияв і самоутвердження, а для такого самоутвердження соціяльні умовини є лише засобом, — сказав Славко.

— Я бачу, що вільні бесіди у нас ідуть дуже жваво, а лекції — мляво, — сказав Лісовик.

— Ви, друже, вірно зауважили. Це, мабуть, тому, що у вільних бесідах ми самопроявляємось і самоутверджуємось, а під час лекцій ми служимо вам об'єктами, на які діють із-зовні зарані виробленими штампами, — сказав мічман.

— Добре, на сьогодні досить, бо ми весь наш вишкіл перетворимо на дискусійний клюб, а ОУН організація дії, чину, а не дискусій, — сказав Лісовик.

— Встати ! — скомандував Яків. Всі швидко зірвалися на ноги.

— Струнко ! — продовжував Яків. Всі клацнули приборами і виструнчилися. Яків військовим кроком швидко підійшов до Лісовика і відрапортував :

— Вся група у зборі, готова до молитви і « Декалогу » !

Лісовик став перед групою і почав співати : « Боже, Великий, Єдиний ». Після всіх тих ритуалів було дано команду « спати ». Розпорядок дня і всі вечірні й ранкові ритуали виконувались дуже ретельно.

*)	Комуністична Партія Західньої України.
**)	Українська Військова Організація.
***)	СБ — Служба Безпеки.