Аж надто часто в нас бувають суперечки за несуттєві дрібниці. Однак ця звичка не є типовою властивістю українців; це явище загальнолюдське. І всюди, як і в нас, лише надмір таких дріб'язкових суперечок набридає розсудливим людям. Тоді вони готові засудити навіть серйозні дебати чи вимоги, як суперечки «за букву закону», а не за його зміст.

Відвідувачі з України не раз роблять нам такий закид, мовляв: ви — українці з Канади та США — бачите дрібні недоліки в системі УРСР, а великих досягнень не хочете доглянути.

Немає найменшого сумніву, що треба дивитися передусім на зміст і суть, а не на форму чи змінні властивості; сперечатися слід за суттєве, а не за третьорядне. Але деякі дрібні справи (здавалося б, третьорядного порядку) мають засадниче значення і тоді вони є наріжними каменями даної будівлі.

СТАЛІНСЬКИЙ ПРАВОПИС

Одною із суттєвих дрібниць є справа уживання (чи не вживання) літери «Ґ» в українському письмі. Правда, українська мова незвичайно розвинулася за останніх 50 років; правопис українських слів сьогодні систематичніший, ніж 40 років тому. Однак найбільшим його недоліком є те, що літеру і звук «Ґ» викинено з абетки в УРСР під тиском сталінського терору — цебто, із-за російських політичних мотивів. Таким чином, принаймні в цьому відношенні, силоміць «наближено» українську мову до російської.

Українці поза межами України наполегливо боряться саме з такими ознаками російського імперіялізму. Вони передусім свідомі того, що приємність рибалки є горем для риби: на гачку російської ідеологічної вудки загинуло в тридцятих роках багато українських учених лише тому, що вони обороняли український характер української мови. А далі, всі ми надіялися, що врешті тепер — коли сталінську політику терору засуджено в СРСР — мовознавці УРСР перевірять правопис і повернуть українському народові його власність.

На жаль досі в жодній публікації з УРСР не знайдете літери «Ґ», хоча перевиданий заходами М. Рильського словник Грінченка (для наукових цілей!) має вісім сторінок слів на цю літеру. У правописних правилах Академії Наук УРСР знайдете пояснення, що є кілька слів, у яких слід вимовляти звук «Ґ», але ніде його не пишеться. Значить, далі обов'язує правило російської мови.

Внаслідок цього постає неймовірна плутанина зокрема з чужомовними словами, термінами, назвами і прізвищами. В українських радянських виданнях зустрінете таку дивовижу, як «Ейзенхауер» або «гоу-хоум!» (замість «Ґов говм!»); взимку прочитаєте в київській газеті, що в Канаді дуже популярний спорт «хокей» (замість «гокей» чи «гакі»); онтарійська місцевість Ґвелф перетворюється там на «Гуелф».

Можна подаівати безліч подібних прикладів з інших мов. Неграмотність транскрипції та вимови чужоземних слів така велика, що починаєте сумніватися : знають вони там якусь чужоземну мову крім російської чи ні? Бо там усі назви чужомовні переписується з російських словників. А водночас навіть російські назви і прізвища подається перекручено саме внаслідок помилкового правописного правила: росіянин Ґромико в українському радянському виданні зветься «Громико», а Ґрібоєдов — «Грибоєдов».

Тоді вам сумно і стидно, що навіть у такій дрібниці, як писання одної літери, радянські українці у своїй державі не спромоглися зробити розсудливого рішення, гідного української людини. Або не мають права зробити його...

СПРАВА УКРАЇНСЬКОЇ ГІДНОСТИ

Українська людина знає звук «Ґ» з давніх давен, як і інші народи. Але ті народи не мали «доброзичливого старшого брата» (росіянина), який забороняв би їм уживати той чи інший звук, або ту чи іншу літеру. А втім, усі народи мають учених з людською гідністю і справжнім науковим сумлінням; вони не дозволили б чужинцеві викривлювати їхню мову чи правопис на свій лад.

Такої людської гідности і наукового трактування мовної справи бракує в УРСР ще від тридцятих років. Відтоді там проголошено букву «Ґ» ворогом народу, ознакою т. зв. українського буржуазного націоналізму. (До речі, російського буржуазного націоналізму в СРСР чомусь не поборюється такими методами; того явища «взагалі там немає...»). Такого прикладу на ідеологічно-політичне трактування одної букви з абетки не знайдете, мабуть, в історії всього людства. Лише в УРСР це можливе, і то за врочистим схваленням того правила дійсними членами Академії УРСР.

До цієї недоречности додано в останні роки ще й образу. Дуже мало є українсько-радянських видань у перекладі на англійську мову. Але в тих виданнях для закордону всюди друкується українську літеру «Г», як «Ґ». Недавно один член Академії Наук УРСР (він не мовознавець!) подарував мені в Оттаві інформаційну книжечку про УРСР англійською мовою. Рік видання: Київ 1965. І що думаєте? Чернигів там названо «Черніґов»; Кривий Ріг змінився на «Крівой Роґ»; Кременчуг перетворено на «Кременчуґ»; Тарас Шевченко здобув аж дві літери «Ґ», бо він там зветься «Тарас Ґріґоревіч Шевченко».

Читаєте і дивом дивуєтеся. Звідки це так нагло у виданні з радянської України появилося стільки назв, слів і прізвищ з буквою «Ґ»? Адже це заборонена літера в УРСР! Адже там навіть у друкарнях немає того лінотипного знаку! Читаєте і починаєте турбуватися долею редакторів цієї книжечки: — Ох, і попадеться їм від Академії Наук УРСР, а влада неодмінно зашле їх у Сибір ведмедів пасти...

Даремні ваші турботи, читачу! Редактори далі житимуть у ласках своїх російських наказодавців. Не тому, що там «привернено ленінське правосуддя», або «викорінено залишки сталінізму», ні. Просто тому, що в цій книжечці англійською мовою для чужоземців українські назви подано згідно з російським правописом і російською вимовою. А це їм вільно робити і навіть гаряче рекомендується. Раз тому, що у виданнях для закордону УРСР мусить являти собою частину Росії з російським виглядом і звучанням; а по-друге, звук «Ґ» — це законне явище російської мови; це ніякий буржуазний націоналізм, а навпаки — це радше явище понаднаціонального характеру, бо... Пушкін і Ленін користувалися цим звуком.

Зате в українській мові той же звук (а зокрема літера «Ґ») є ухилом від справи... комунізму. Бо що вільно росіянам, то українцям до того зась.

ХІБА РОЗПОЧИНАТИ ВІД ГУСЕЙ

Як бачите, читачу, питання про український правопис, а особливо про літеру «Ґ», це дрібна, але суттєва справа. Вона мусить бути важлива, якщо за вживання цієї букви наші діди ішли в Сибір на муки, а їхні онуки в УРСР можуть попасти в тюрму або принаймні втратити посаду.

Тому за цю дрібну суттєву справу нам треба сперечатися і з росіянами, і рідними хахлами. Для такої самооборони потрібно розсудливих людей і гідних учених. Багато з нас тут уже втрачали віру в існування такої породи людей в УРСР. Однак в останніх роках на сторінках преси УРСР час від часу появлялися заклики й поради щодо скасування постанови «сталінського правопису» і привернення українській мові звука й літери «Ґ». Значить, і там не бракує голосів здорового розсудку й людської гідности. Тільки вони мабуть безсилі супроти системи, здвигненої в Україні режимом Сталіна.

Цими днями прозвучали ще два голоси розсудку. Прочитавши тії завваження в «Літературній Україні» з Києва, я ніяк не став ентузіястом-оптимістом. Надто глибоко в тямці сидить думка, що «здоровий український розсудок» ліквідовано в УРСР регулярно що десять років. Тому і ці голоси є лише проблиском здорового розсудку, що з трудом — немов трава крізь льодову кору — пробивається крізь окови сталінського ідеологізму. Хто запевнить нас з вами, читачу, що режимники в наукових тоґах і цим разом не придушать його знову?

Все таки відгуки читачів не-мовознавців на питання регабілітації української літери «Ґ» якоюсь мірою зміцнюють нашу віру в рятунок гідности української людини в УРСР. Бо вони є доказом того, що там ще не всі «оглухли, не чують...» Тож є надія, що врешті одної днини теж мовознавці з Академії Наук УРСР побувають на якійсь колгоспній птахофермі та почують, що українські гуси «ґеґають», а не «гегають» (як це написано в усіх радянських словниках).

Іти в школу до гусей, ніякий сором, якщо іншого виходу немає. Адже писав розсудливий українець Остап Вишня, що колись освіта пересічного українця неодмінно розпочиналася від гусей. Неспроможність радянських українських мовознавців гідно розв'язати проблему літери «Ґ» в українській абетці примушує їхніх розсудливих земляків надіятися на ці «традиційні» освітні засоби.

Може справді гуси врятують українську гідність.

Вперше надруковано в тижневику «Український Голос», Вінніпег (Канада), ч. 43, 1965.