Вітання (Salut, ça va?)
Слова ці у Квебеку мають особливий
підтекст, бо спрямовуються не лише до знайомих,
але й до всіх людей, які на вас випадково
зиркають. Навіть, я б сказала, більше до
незнайомих, і тоді вони є не простою формальністю
"привіт – як справи – добре – а в тебе", а
запрошенням до розмови. Спочатку безпардонність
такої поведінки видавалася мені втручанням у
особисті справи, але згодом я переконалася в її
перевагах. По-перше, це відразу перекидає бар'єр
"незручного мовчання" (особливо у ліфті, під
час подорожі з першого на десятий поверх),
по-друге, розширює коло знайомств. Тому квебекці
з великим подивом відреагували на мої слова про
те, шо в Україні, як правило, здороваються лише з
друзями, колегами, сусідами і т.п. Більше того,
вони навіть догледіли в такій поведінці
проблему: як, у такому впадку, познайомитися? У
цьому, мабуть, є рація, бо простота спілкування,
якщо не переходить у легковажність звичаїв, є
дуже позитивним явищем.
Доброзичливість
Стан шоку від перших вражень значною
мірою компенсується доброзичливістю квебекців і
щирим (так, принаймні, видається) бажанням
допомогти. А можливо, вони підсвідомо хочуть
справити враження альтруїстів, знаючи силу
першого враження. Адже всі наступні все більш і
більш переконують мене в тому, що закордон навряд
чи допоможе ("заграница нам поможет") і треба
"кріпитися" самому ("крепитесь,
потребуется ваша помощь"), що вже не так і
важко, маючи досвід виживання в екстремальних
умовах пост-комуністичного простору. Але
оскільки ніша оспівування дотепності
"совка" вже давно і успішно зайнята М.
Задорновим, то я повернуся до "наших
баранів", чи то, пак, квебекців. По-перше, звичка
"цілуватися" при зустрічі і розставанні між
друзями. При всій моїй повазі до колективізму,
любов до якого намагалася прив'язати вся
радянська система виховання і життя, я спочатку
дико жахалася занадто частого втручання у
біополе моїх нових квебекських приятелів. Проте,
загальний піднесений настрій зустрічей є, як
правило, гарним тлом для такого ходу подій.
Квебекське Salut, ca va?, що супроводжується подвійним
дотиком до щоки, різко контрастує з вітанням
українців, теж досить гостинних за своєю
природою, але останнім часом збайдужілих і
зачерствілих до плекання теплоти
міжособистісних стосунків. По-друге, інстинкт
допомоги ближньому. Мої спостереження, хоча й
досить поверхові, але не помилкові: квебекці
дійсно раді виявитися корисними. За ними,
наприклад, не треба бігати навздогін, щоб
запитати дорогу. Це швидше вони, помітивши вашу
розгубленість, наздоженуть і покажуть вірний
шлях. Так що інколи правило про особистісність
справи рятування тонучого має виключення: якщо
ви втратили орієнтири у лісі одноманітних
квебекських вулиць, то під вашим боком, як за
щучим велінням, обов'язково з'явиться "клубок
Аріадни" у постаті квебекця, який не тільки
присвятить вам кілька хвилин свого
дорогоцінного часу, зупиниться, щоб обдумати
найбільш оптимальний для вас вихід, але й, якщо
зумієте посміхнутися у вдалий момент, подарує
карту міста. Тому, навіть маючи кепські знання
французької мови, кожен може сміливо вирушати
сюди, не боючись загубитися. Далі важливо -
настовбурчити вуха і вслухатися у нерозбірливий
акцент, який місцями нагадує інтонації жителів
віддалених гірських регіонів України, місцями
перетворюється у випадковий набір звуків, схожих
на м'явчання котів і зрозумілих лише для
уповноважених. Проте, мова квебекців – це вже
зовсім інша історія, до якої ми матимемо змогу
повернутися пізніше. А поки, як зробив би кожен
порядний лінгвіст, спробую відірватися від
"плану вираження" і заглибитися у "план
змісту" квебекців, складний зв'язок між якими
передає просте й невигадливе російське прислів'я
про одяг, стрічання і прощавання ("По
одёжке..."). Бо якщо одяг квебекців досить
однозначний за своєю сутністю (див. далі), то їхня
ментальність – це суцільний набір антитез, у
яких боряться національно-визвольний дух
"Спокійної революції"1, і американський
"привид капіталізму" (Les Américains ne sont pas toujours très
loin).
1 Спокійна революція, що
відбувалася в Квебеку в 60-і роки ХХ століття,
характеризувалася децентралізацією політичної
влади, демократизацією суспільних інститутів,
секуляризацією освіти. У цей період посилюються
націоналістичні настрої, що виражаються у вимозі
збільшення частки франкомовних жителів Квебеку
в політичному й економічному житті Канади, а
також відведення їм місця достойного "народу –
засновника Канади". Реалізація цієї мети
уявлялася можливою у двох випадках: або за
рахунок надання Квебеку особливого статусу у
складі федерації (одне з економічних гасел
Спокійної революції полягало в тому, щоб зробити
жителів Квебеку господарями на своїй землі - maîtres
chez eux).
