Університет Лаваль поки знаходиться не в
самому Квебеку, а в сусідньому місті, яке до нього
прилягає – Sainte-Foy. Поки – бо незабаром (початок 2002
року) усі колишні тринадцять муніципалітетів, що
складають сьогоднішній Квебек, будуть
ліквідовані, і, таким чином, університет,
залишаючись на місці, "змінить прописку" на
квебекську. Хоча цей факт мало що змінить, бо
"Лаваль" – це своєрідне місто в місті, зі
своїми постійними і тимчасовими жителями та
інфраструктурою (адміністрацією, навчальними і
житловими корпусами, магазинами, концертними
залами, спортивними об'єктами, підземними
переходами, парками, закладами відпочинку, тощо).
Кампус його налічує біля тридцяти
"павільйонів", зв'язаних між собою не лише
автодорогами й пішоходними доріжками, а й
десятикілометровою сіткою підземних тунелів.
Створений у 1663 році і названий на честь
засновника (на той час Квебекської семінарії) –
Монсеньйора Лаваля, першого єпископа Нової
Франції, тепер – це провідний франкомовний вуз у
всій Америці, що входить у десятку найважливіших
канадських університетів за значимістю
досліджень.
Наука
Понеділок. Ранок. Кампус після уікендового
затишшя оживає і стає схожим на розворушений
недбалим перехожим мурашник. Разом з білками,
бурундуками (Чіпа і Дейла пам'ятаєте?), борсуками
(мармот), які, ніби намагаючись привернути вашу
увагу, знову і знову перебігають (білки) або
переплентуються (мармоти) через дорогу,
починають рухатися студенти. Хоча перша пара
починається, традиційно, о 830, вони прибувають
дещо раніше, аби встигнути посидіти за
полістироловою [аж рука не піднімається назвати
це] склянкою автоматної кави, наспіх перелистати
конспект, чи просто погомоніти. Тиха розмова тут
рідка, що, можливо, пояснюється ефектом "знятих
навушників", і часто супроводжується не зовсім
делікатним сміхом. Студенти – народ веселий і
безтурботний, та й чому б їм такими не бути, якщо
основна політика навчання і виховання –
безстресовість, що в перекладі означає
незабивання голови "маложиттєпридатними"
речами і черпання тихої радості від процесу
навчання. А вчаться тут довго, по-трохи, і навіть
дивно, якщо молода людина 20-30 років зізнається, що
не є студентом. Найчастішим є випадок здобування
ступеня бакалавра, що при максимальній віддачі
може потривати лише три роки. Просування
науковою стезею має нечисельних прихильників
(переважно іноземців), і складається з програми
maîtrise (ступінь магістра), doctorat (Ph.D, доктор). Ще є
postdoctorat, але це вже для "вічних студентів".
Рядовий елемент задовольняється трьома-чотирма
парами на тиждень, кожна з яких триває дві з
половиною години, з двадцятихвилинною перервою
на кавку-цигарчину. На початковому етапі, залежно
від програми, від студента вимагається
проходженя певних обов'язкових курсів, поза
якими він має повну carte blanche у виборі предметів.
Тому здобута освіта характеризується
поглибленими знаннями в одній, конкретно
обраній, галузі, що, з одного боку, позитивно
(позбавляє багатьох зайвих поривів), проте, з
іншого, інколи "всього по-трохи" теж
допомагає зорієнтуватися у багатогранності
життєвих пропозицій. В нас існує поняття
"загальний розвиток", а як пояснити
квебекському професору, для чого в дипломі
філолога є сто вісім годин "Валеології"
(візьмемо за даність, що нам вже вдалося пояснити,
що це за предмет взагалі), або сто годин "Основ
економічних знань"? У будь-якому випадку, мої
пояснення будуть малопереконливими, бо цього не
знають ні самі викладачі, ні, тим паче, студенти.
Через стиль "вільної ініціативи" у системі
вищої освіти цілком позбавленим значення
виявляється тут поняття "студентської
групи", яка в Україні, будучи, як правило,
створеною штучно, за п'ять років зрощується в
тісне гроно, де стираються межі "особисте -
загальне", "свято - будні", "моє -
наше".
Пари
Система навчання в університеті теж дуже
гнучка. Наприклад, можна, не захищаючи maîtrise
одразу перейти до doctorat, або навчатися на
декількох програмах (читай: факультетах) відразу.
А можна взагалі, закінчити Волинський державний
університет і продовжити навчання на програмі
doctorat у Лавалі. Опцій – безліч, і якщо ви
не проходите якісь критерії, то критерії можуть
бути допасованими до вас. Форми навчання зовні
нагадують українські (лекція, семінар,
індивідуальне заняття), але знову ж таки є деякі
формальні відмінності.
По-перше, як мені видається, відсутність певних
утисків (які існували/ють в Україні) пояснює
відсутність явищ, проти яких ці утиски
спрямовувалися. Буду "експліцитнішою".
Дзвінки. Їх немає, що, як на мене, свідчить про
повагу до особистості студента (студенти – не
собаки, яких треба виганяти і заганяти до
аудиторії певними звуковими комплексами).
По-друге, запізнитися чи залишити пару раніше –
теж не проблема (ну хіба що ваша особиста), на
нечисельні запізнення ніхто не реагує, бо всі ми
– люди, в які можуть застрягнути в ліфті, яких
може затопити сусід, чи в яких просто може бути
якась більш нагальна справа. "Незаборона"
плоду робить його несолодким, а значить,
несмачним, а якщо відійти від метафор, то просто
не заохочує відвертого обману.
По-третє, відсутнє на порядку денному питання
стовідсоткового відвідування лекцій: курс
вибрано, за нього заплачено, а отже, повинно бути
вивчено. Чи невивчено, але це вже зовсім інша
історія.
Протягом пари студенти, як правило, слухають
професора. Записи роблять рідко, бо у кожного є в
наявності Notes de cours (нотатки). Це так званий
конспект лекцій, укладений викладачем, з
додатковими матеріалами (картами, малюнками,
статтями тощо), який публікується окремою книгою
університетським видавництвом і продається в
університетській книгарні за якісь 20$. Семінари й
індивідуальні заняття проходять у формі
дискусій і вимагають грунтовної наукової
підготовки. Іспити, здебільшого, складаються з
декількох етапів і проводяться у письмовій
формі.
Вражає рівень комп'ютеризації навчання: на
деяких програмах (як Administration: економіка,
управління) цей предмет є необхідним атрибутом і
його купівля стимулюється спеціальними
субсидіями університету й уряду. Тому, коли ви
заходите на згаданий факультет, складається
враження, що ви потрапляєте щонайменше у центр
управління польотами, а при виході ви починаєте
нервово оглядатися, відчуваючи (у підсвідомому
порівнянні) якусь фізичну неповноцінність. Аж
тут вас осіняє думка: комп'ютера!
Тунелі
Коли одного разу я, поскаржившись на затяжний
літній дощ і неможливість через нього дійти до
праці (парасольки ще не купила), почула у
відповідь "Іди по тунелях", то подумала, що
це, напевне, один з типово квебекських мовних
зворотів, а то й жартів (або і те, й інше), якими
рясніє тут французька мова. Проте, не побачивши й
тіні усмішки на обличчі мого співрозмовника,
попросила більш детального пояснення.
Як виявилося, уся 1,2 км2 – ова поверхня кампусу
пронизана підземними переходами – для
безпроблемного пересування під час негоди (дощ,
холод, мороз, завірюха). Тунелі завжди освітлені,
отоплені, щоб студенти могли, не покладаючи рук,
залишати на їх стінах свої красномовні написи
або малюнки (тут навіть є портрет Леніна).
Мистецтво це, швидше всього стихійне, воно
покликане наповнити змістом одноманітний процес
ходіння, як на мене, малопривабливий: часто
перехід триває у два-три рази довше через
чисельні "об'їзди", та й нестача свіжого
повітря і бетонна пилюка даються взнаки. Проте,
за свідченням старожилів, деякі люди взагалі
проводять в тунелях цілу зиму, виходячи на білий
світ (якщо вдалося подолати депресію і бажання
самогубства, що теж траплялося) лише напровесні.
Унівеситет потурбувався про безпеку тунелів
телефонами "911" та періодичними
патрулюваннями. До речі, служба безпеки пропонує
вам навіть послуги супроводу у пізній час, від
місця праці, наприклад, до місця проживання.
Бібліотека
Це ціла пісня, двома китами якої є
самообслуговування і комп'ютеризація.
Самовчитель з бібліотечного обслуговування.
1. Йдете в комп'ютерний зал (перший поверх) для
пошуку в мережі коду книги (номер), що пояснює її
місцезнаходження.
2. Піднімаєтеся на другий – п'ятий поверх
(книгосховище), віднайшовши у ліфті алфавітний
показник (наприклад, другий поверх: A-F)
3. Знаходите книгу, повертаєтеся на перший
поверх для її реєстрації (для цього існують
спеціально навчені люди): штрих-код вноситься на
ваш бібліотечний рахунок (до речі, ваш читацький
квиток теж має код, записаний у базу даних).
4. Через місяць повертаєте книгу в спеціальні
спускові отвори на першому поверсі. А якщо не
повертаєте у вказаний термін, то напис біля
отвору нагадує вам про необхідність заплатити
штраф за кожен прострочений день і книгу.
Зарезервувати книгу, або продовжити
користування нею можна посередництвом того ж
інтернету.
Паб
Студенти є студентами, і більше, ніж навчання,
їх цікавлять розваги. Час відпочинку тут
починається вже у четвер, коли до другої години
ночі до місцевого пабу вишиковується чимала
черга молоді, що досягла повноліття. Вона (молодь)
рухається переважно в одному напрямку
(всередину), а тому опівночі у вас складається
враження, що ви – оселедець, запханий у паб. У
рідкі відвідини цього місця я не перестаю
дивуватися, як його скована в рухах клієнтура ще
умудряється танцювати і грати в більярд. Іншого
вибору тут немає, бо галас музики зводить
нанівець усілякі спроби розмови. Пиво,
безкоштовний поп-корн і завіса диму – основні
атрибути закладу. Нічого особливого, але в цій
постійності – свій смак, відчуття, що ти надалі є
студентом, а отже, молодим душею.
"Ось і закінчується наша маленька подорож"
у країну мрій, наприкінці якої "все щось
зостається ... наче уві сні...6" Так і я, на цій
оптимістичній ноті, з палким бажанням
закарбувати спогад і з новою мрією, не ставлю
крапку...
6 Слова з пісні гурту «ВВ» "Країна мрій".
