У квебекському країнознавчому музеї
(Musée de civilisation) є виставка, присвячена суспільним
вадам: хворобам, смерті, бідності, злидням. Людині
з колишньої соцкраїни, як мені, її доречність і
необхідність видалася сумнівною, можливо тому,
що вказані вади в нас є частиною буденності,
невіддільною від нашого життя. Невіддільною – бо
звиклою, нормальною. У колективній уяві
квебекців ці явища є надокучливим "лишаєм"
на здоровому тілі їхнього суспільства, про які
необхідно говорити і з якими не можна змирятися.
Вони отруюють радість життя, яка полягає у
неприйнятті, відштовхуванні всього, що затьмарює
свято.
Сотні фестивалів свідчать про
природну схильність квебекців до групового
задоволення (залиште при собі ризиковані
аналогії). У слова "свято" тут, напевне,
найбільша комбінаторність: свято Нової Франції,
міста, кварталу; свято сміху, театру, джазу, пісні,
книги; свято чорниць, яблук, кукурудзи; гусей,
корів; свято на пляжі, на вулиці, навколо басейну;
свято народження і, нарешті, що б ви подумали? ...
свято смерті. Уявляєте, навіть заупокійна служба
не відправляється, а святкується4! Воістину,
народ, що добрів до краю в своюму ненаситному
прагненні "життєвих насолод". Але про все по
порядку.
Літній фестиваль у Квебеку (липень)
Подія року! Проводиться всередині
літа, в розпал сезону відпусток, чим притягує
тисячі туристів. Відчуття піднесеності не
залишає учасників і гостей протягом двох тижнів,
по закінченню яких виникає бажання знову ж таки
відпочити, але вже від галасу і від самого
відпочинку. Десятки сцен у різних куточках міста,
виступи груп і співаків, різних за жанрами і
походженням, які змінюються, як у калейдоскопі.
Цирк, театр, класика, фольклор, джаз, рок, поп. Усе
це задоволення коштує ... "макарон" - значок з
мигалкою, який є пропуском на всі spectacles, і лише
від вашої активності залежить його справжня
вартість. Вулицями старого міста прогулюються
дивно одягнені люди, казка розчиняється в буднях,
створюючи ілюзію добра і краси. І вже починаєш
себе питати: "Ти це була, чи не ти?"
Свято Нової Франції (серпень)
Не маючи "блідого поняття" (як
кажуть поляки) про свято, я випадково опинилася в
один з п'яти днів, які воно триває, у його вирі.
Встигнувши звикнути за місяць перебування до
постійної присутності свята у Квебеку, я не
надала жодного значення мальовничим персонажам
у народних костюмах, які посередництвом сценок,
співів і танців, музики, казок намагалися
залучити мене до участі у стоп'ятдесятилітній
історії французького (на відміну від
англійського, який наступив пізніше) режиму
(XVII-XVIII століття). Тут був і суровий побут буднів, і
нестримна веселість ярмарків та трактирів, і
різні аспекти відносин з індіанцями (від
землеробної культури, народних промислів до
заключення торгівельних контрактів та усної
спадщини автохтонів). Для тих, хто не міг
задовольнитися простим спогляданням історії, а
прагнув гостроти відчуттів і подорожі в часі,
розв'язком було винаймовування народних шатів.
Висновок: утвердження своєї ідентичності
повинне бути дійовим (скажете, що це всього лиш
гра? А у вас є якісь інші ідеї про життя взагалі?).
Свято праці (вересень)
За вийнятком тієї особливості, що в цей
день ніхто, зрозуміло, не працює, ніяких
спеціальних святкувань мною помічено не було, що,
зрештою, в квебекському контексті цілком
логічно: праця є для місцевих жителів швидше
обтяжливою необхідністю, аніж життєвою цінністю.
А взагалі, пересічний квебекець міг би сміливо
підписатися під висловлюванням: "Праця мене
заворожує, я можу спостерігати за нею
годинами."
Хелоуін (жовтень)
Хелоуін люблять усі, а тому готуються
до нього старанно і заздалегідь. Комерційна
сторона справи, як не важко здогадатися,
поставлена тут на широку ногу. Маски, костюми,
гарбузи, цукерки продаються мільйонними
тиражами і в повітрі витає дух "хелоуінної
лихоманки". Згідно з давнім віруванням, душі
померлих приходять бродити по землі в ніч з 31
жовтня на 1 листопада, проте це язичницьке
підгрунтя свята використовується сьогодні лише
як претекст до маскараду, і свято святкується
заради самого святкування. Будинки набувають
фантасмагоричного вигляду, обплетені
павутинами, обставлені засушеними квітами і
травами, обвішані привидами. Ці аксесуари
вносять у монотонний осінній пейзаж міста деяку
веселість і, незважаючи на початково понурий
зміст свята, теж є виявом радості життя, щоправда,
помітно притупленої в період "міжсезоння":
між літом (яке саме по собі є святом) і Різдвом (до
якого ще стільки ж часу, як минуло з кінця літа).
Вважається, що основними дійовими
особами Хелоуіну є діти, які ходять "від хати
до хати" і вимагають солодощів. Тут навіть не
треба залякувати сусідів, як у Англії, погрозою
якоїсь каверзи (Trick or treat). Проста фраза C'est l'Halloween
("Це - Хелоуін") і так несе глибоке змістове
навантаження для добряків-квебекців: треба дати
дітям багато цукерок. Надлишком зібраних трофеїв
батьки дітей, як правило, діляться зі
співробітниками на роботі. Тут і оголюється
прихована правда про любов цієї нації до халяви,
тобто до Хелоуіну, коли солодощі течуть
безкоштовною рікою, і зовсім незнайомі люди
можуть почастувати цукеркою просто неба.
Ми, вирішивши проникнутися Хелоуіном,
теж направилися у "старий Квебек", де завжди
концентрація традицій на квадратний метр більша,
ніж у сучасних районах. Передчуття наближення
торжества посилила добра чаклунка, яка за
сумісництвом виконувала роль водійки автобусу.
Її "біломагічні" наміри повинні були
виявлятися у розданні цукерок пасажирам
дитячого віку. Оскільки ми під цю категорію
навряд чи підійшли б, а дітей не передбачалося, то
нам довелося задовольнятися розмовою з
вищезгаданою особою, тихо зітхаючи про цукерки.
Дев'ята година вечора. Центр. "Старий
Квебек". Перший сніг і пустельні вулиці! Нам
почало здаватися, що чаклунка була першим і
останнім найсильнішим враженням від свята.
Проте, це світ закляк напередодні карнавалу. Уже
біля десятої години до барів, пабів, клубів
почали стягуватися підбадьорені п'ятиградусним
квебекським пивом зграйки молоді. Костюми –
найрізноманітніші (від авто до монашки), макіяж –
перебільшено-яскравий, маски – шаблонні (Made in China)
і своєрідніші саморобні (з гіпсу або картону). Уся
ця наряджена маса веселиться, танцює і
теревенить під веселе журчання того ж пива (як
правило, на вечірках кожен п'є принесене собі
пиво). Свято не затягується, бо завтра – робочий
день, який вимагає дисциплінованості і
зібраності. Це не зовсім відповідає поривам
великої позитивної української душі зокрема і
слов'янської ментальності в цілому, проте
мудрість прислів'я "Будучи в Римі роби те, що
роблять римляни" схиляє нас до примирення з
думкою, що свято закінчилося.
Моє коротке перебування у провінції
поки не дозволяє завершити розповідь про річний
цикл святкувань, проте з іншого боку, це досить
символічно: дана тема і так би не помістилася в
рамки короткого ессе, бо є вічною, як і
(перефразовуючи поета) "свято, що завжди з
квебекцями".
3 Louis Hemon (1880-1913), французький письменник, що увічнив себе в пам'яті квебекців своїм романом
("Maria Chapdelaine") про провінцію.
4 Célébrer [le service funéraire]: це значення вживається й у Франції, але мені до рифми підійшло (нічого не
вдієш, закони жанру)
