Перше, що спадає на думку, коли я чую це
слово – автобусний маршрут з Монреаля до
Квебека, яким я приїхала до місця призначення.
Чому, раптом, La Québécoise? (жіночий рід), а не Le Québécois?
(чоловічий рід). І лише згодом зрозуміла всю
повноту і насиченість його змісту для жителів
Квебеку, де емансипація жінок досягнула усіляких
розумних меж, а потім просунулуся ще далі. Від
цього страждають і чоловіки (яким при такій
заміні ролей не залишилося нічого, окрім
написання книг під назвою "Я – чоловік, а це
звучить гордо"2), і діти (яких, за прогнозами,
через 20 років буде в два рази менше, ніж людей
похилого віку), і самі жінки. Виграє суспільство
зі своїм $acro-$aint marché (священними ринковими
відносинами). Яку, подумайте, заміжня жінки з
трьома дітьми і гоподарством на шиї може
принести користь квебекській економіці?
Правильно! Це насамперед багата квебекська
держава може стати у пригоді цій жінці, оплачуючи
відпустки, пов'язані з доглядом за чадом. Хоча,
зовні, здавалося б, народжування дітей усіляко
заохочується соціальними виплатами за кожну
наступну дитину. Схоже, що ринок, позбавлений
усякого такту, з брудними ногами заходить у
домівки квебекців і панує в особистих справах
сімей, які все-таки вдалося створити. А схилити
квебекську жінку до такого рішучого життєвого
кроку дуже важко. Вона віддає перевагу навчанню
(коледж + університет = 9 років), ami moderne (другові, з
яким зв'язує взаємоповага, відсутність
"любовних тортур" і періодичний секс), і,
нарешті, самостійності. Такий спосіб життя
сприяє формуванню багатьох чоловічих рис, які
роблять Québécoise "непроникною", витривалою,
пробивною, і одночасно відлякують чоловіків,
потужна спина яких у цьому випадку залишається
незатребуваною. Її заступає, за необхідності,
держава – надійне джерело комфорту і захисту.
Французька письменниця сучасності Бенуат Гру
захоплюється динамізмом квебекських жінок: вони
"енергійні", "знають, чого хочуть",
"використовують різні способи самовираження,
а не лише мову "шарму і зваблення", "їм
вдалося визволитися від вирішальності думки
чоловіків". А, можливо, навіть самих чоловіків
підпорядкувати своїй думці, тобто "загнати їх
під свій каблук". Недаремно справжня Québécoise
завжди носить черевики з грубою підошвою і
масивним каблуком: такий каблук і справді не
викликає сумнівів щодо того, кому належить
провідна роль у стосунках.
Підбори хоча є і суттєвим, та не єдиним
елементом портрету квебекської жінки.
Цілісність його може доповнити історія, яка, як
відомо, формує сьогодення. Так от, раціональне
пояснення активної суспільної ролі квебекської
жінки, можливо, слід шукати в історичних фактах.
Наприклад, до приїзду до Нової Франції "дочок
короля" (бідних дівчат, переважно з сирітських
будинків регіону паризького басейну, метою
прибуття яких було подолання величезної
демографічної нерівноваги у колонії),
співвідношення чоловічого і жіночого населення
тут відображалося банальною пропорцією 7:1
відповідно. Звісно, з такими можливостями вибору
на "подружньому ринку" поведінку канадських
піонерок можна вирахувати з гідною подиву
точністю. Як правило, вони виходили заміж
систематично, а овдовівши, швидко знаходили собі
нову "другу половину". Якщо у давніх
сільськогосподарських країнах одруження часто
залежало від можливостей устаткування чоловіка,
бо жінку знайти було неважко, то у молодій
колонії традиційна схема перевернулася.
Широченні простори відкривали такі ж широкі
можливості влаштування, але справа
ускладнювалася нестачею жінок, які, в свою чергу,
користалися з винятковості своєї ситуації для
маніпулювання сильною статтю. Це, очевидно, не
могло не залишити відбитку на "іміджі" як
перших, так і других.
Інший важливий факт, уже новітньої
історії, теж яскраво демонструє роль Québécoise: право
участі у виборах починаючи з 1940 років, не
говорячи вже про фемінізацію назв професій,
явище, "першопроходцем" якого у
франкомовному світі є Квебек, не побоюючись
новаторства і експериментування: agente, cheffe,
chirurgienne, commise, députée, doyenne, écrivaine, policière, première ministre,
présidente – лише невелика частка "жіночих форм".
Якщо не зупинятися на описаному і
віддатися захоплюючому пориву творчого процесу,
то багато теплих слів можна сказати ще і про
культурну діяльність жінок Квебеку. А це далеко
не лише Селін Діон, як помилково вважає світова
громадська думка. Активність жінок поширилася
тут на всі сфери життя суспільства, в тому числі,
на його авангардну частину – письменництво. Але
оскільки імена Ан Ебер, Марі-Клер Бле, Габріель
Руа, Марі Лаберж навряд чи викличуть якісь
асоціації у читачів, то я просто узагальню роль
цих особистостей. Знайшовши своє самовираження
за посередництвом слів, даючи назви тому, що
відчуває жінка, вони перестали притлумлювати
свій гнів, страх, надії. Жінки пропонують нову
модель своєї поведінки, на їх думку,
пристосованої до вимог індустріальної ери.
Контрольне питання: чому автобусний
маршрут з Монреаля до Квебека називається La Québécoise?
2 Книга Івона Далера (Yvon Dallaire).
