Події 11 вересня 2001 року в Америці,
напевно, стануть поворотним пунктом в історії
західної цивілізації. Вони шокували світ своєю
неочікуваністю, розмахом і жорстокістю. І
видалися моментальним вивільненням агресії, що
накопичилася в арабсько-мусульманському світі
за багато років. Агресії, яка стала трагедією
усього світу, і перш за все, Америки. Сполучення
"американська трагедія" видається якимось
оксюмороном, як "чорний день", "біла
ворона", "солодка помста": усі звикли, що
американською може бути насамперед мрія, втілена
у домі, авто, газоні. Шлях до цієї мрії – житя в
напрузі, стресах, страхові втрати праці,
виживання у жорстких законах ринку, де постійно
треба бути напоготові, бо найменша затримка
процесу може повернутися, у кращому випадку,
звільненням з праці, а в гіршому – тотальною
втратою життєвих орієнтирів. А умови праці на
великих підприємствах та фірмах, за словами
пост-радянських іммігрантів, просто нелюдські.
Щоб вистояти, треба з максимальною віддачею
використовувати кожну клітину тіла, оскільки
конкурент не дрімає. Завдання, яке дається тобі,
одночасно (але без твого відома) дається й іншим
співробітникам, що пізніше впливає на формування
фірмою думки про тебе. Цінується ініціативність,
настирливість, і навіть нав'язливість. Якщо в
кінці робочого тижня шеф не запитує тебе, як
інших працівників, як просуваються справи – це
ознака недалекого звільнення, один із способів
натяку. Тут ніхто не піднімає голосу, ніхто
взагалі нічого не говорить прямо: все
замасковане усмішкою і приязністю. Тому чим
швидше ти це зрозумієш - тим краще для тебе, бо це
означатиме ріст шансів на успіх. У такій суєті і
справді легко переплутати засіб з ціллю, бо темп
життя не залишає часу навіть на роздуми. А це вже
небезпека, про яку говорив ще М.Бердяєв –
відчудження людини у сучасному світі. І оскільки
сучасність світу отримала найповніше втілення в
Америці, то й відчудження тут людини має
найяскравіший прояв. Ніяким чином не підтримуючи
тероризму, я змушена констатувати, що сталося
неуникне. Можливо, ця подія є криком відчаю, що
закликає світ схаменутися і звільнитися від
влади технологій, які останнім часом служать не
на благо людям, а проти них. Адже інколи
найбезпечніший, здавалося б, предмет може стати
знаряддям вбивства, а що вже говорити про зброю,
яка й створюється з винищувальною метою. Отже,
все залежить від людини, яка маніпулює цими
предметами.
Відразу після трагедії основним
питанням американців стало "Хто вони?" А я
повністю погоджуюся з квебекським бардом Жілем
Віньо (Gilles Vigneault), на думку якого це питання не
вирішує проблеми, оскільки позбавлене
внутрішньої логіки. Набагато важливіше запитати
себе "Хто ми?", спробувати розпочати
впорядкування світу з найменшого: доброго жесту.
Посадити хоча б дерево!
