Зиновій Книш
РОЗБРАТ

Ліста членів РП ОУН. — Його записка до Сича. — Нова поїздка Бандери до Голови ПУН. — Протокол розмови. — На арені з'являється Стецько. — Голова ПУН ставить Бандеру і Стецька під Революційний Трибунал. — Комунікат диверсантів. — Прояснення ситуації. — Що повинен був зробити ПУН? А що він зробив? — Паперова війна.

Негайно Бандера підобрав собі людей до "Революційного Проводу", ввійшли туди всі ініціятори диверсії. Можна прийняти, що за вийнятком двох-трьох це були всі, що брали участь у з'їзді дня 10 лютого 1940 року.

Перша ліста "Революційного Проводу" складалася з таких осіб:

1. Бандера Степан
2. Гасин Олекса
3. Гербовий Ярослав
4. Грицай Дмитро
5. Ґабрусевич Іван
6. Качмар Володимир
7. Климишин Микола
8. Лебедь Микола
9. Ленкавський Степан
10. Равлик Іван
11. Старух Ярослав
12. Стахів Володимир
13. Стецько-Карбович Ярослав
14. Турковський Василь
15. Шухевич Роман.

Швидко прийшли в ній різні зміни й поповнення, але це були перші люди, що підняли прапори одвертого виступу проти свого Проводу. В хвилині, коли пишуться ці рядки, дев'ять з них уже не живе, а з решти три відкололися від первісної "бандерівської" партії так, що тільки три залишилися на своїх позиціях. Пригляньмося добре, що це за люди, бо розбурхали вони море пристрастей у людських душах і страшні нещастя спровадили на свою Організацію та на свій нарід.

Перше, що вдаряє в вічі — це самі галичани. Нема між ними ні одного наддніпрянця, ні одного волинця чи холмщака, ні одного буковинця чи закарпатця. Диверсія зродилася на чисто галицькому ґрунті і виляглася тільки в галицьких головах. Це пересуджує її долю, український націоналізм в її інтерпретації і під її прапорами ніколи в Україні не заволодіє. Його похід спиниться на Збручі.

А далі, на п'ятнадцять людей є сім колишніх учасників варшавського процесу Степана Бандери і його львівського продовження та чотири з гвардії преторіянів Ярого за границею. Це кидає світло, з якого середовища вийшла диверсія і які кола дали їй на початок підтримку.

Останнє, хоч дуже характерне, — всі вони перебували по цей бік большевицької границі, і, хоч під німецьким володінням лишилися скравки української етнографічної території, всіх їх можна вважати емігрантами, такими ж, як і членів ПУН, з тією хіба різницею, що ці останні перебували за границею по кілька чи кільканадцять років, а більшість членів "Революційного Проводу" щойно зачали свій перший рік еміграційного життя. Не треба спускати з очей того факту, бо одним з головних аргументів виступу проти ПУН був закид духового земіґрантщення, в той час як самі вони вважали себе "крайовиками", чи, в термінології з п'ятнадцять літ пізніше, представниками "воюючої України".

Не тільки самий лютневий з'їзд тримався в конспірації перед широкими членськими кадрами ОУН, але й не опубліковано "Акту з дня 10 лютого 1940 року" і затримано в тайні покликання та існування "Революційного Проводу". Замість нотифікувати цей "Акт" Голові ПУН і цілому ПУН, до чого диверсанти ще не почуваються на силах, ступають вони дальше шляхом безпосереднього закріплення себе в терені і фактичного відсепаровування ПУН від членських кадрів.

У своїй тактиці зробили один вийняток, мусіли зайняти якесь становище до Сича, що все ще номінальне вважався Крайовим Провідником у Генерал-Ґубернаторстві, хоч і призначення його не вийшло поза межі паперового акту. Все таки загальна громадська опінія вважала його Провідником ОУН на тих теренах і представником ПУН, і в тому переконанні жила основна маса низового членства ОУН.

Серед диверсантів постала думка, чи не притягнути Сича ближче до себе. Зокрема якийсь час заявлявся за тим Лебедь, знаний зо свого цинічного вислову про полковника Коновальця. "Дайте Сичеві генеральські лямпаси і приділіть йому авто — а буде слухатись вас не менше, як слухався досі ПУН". Та тут Лебедь помилився. Ніхто краще від Сича, фронтового вояка і старшини від 1914 року аж до трагічної події під Базарем, не розумів, що генеральські лямпаси здобуваються в боях, а не на таємних конвентиклях заговірників. Що б не говорити про полковника Сушка, одне певне для всіх, хто його знав, що ніколи не згодився б він бути іграшкою чи посміховищем для диверсантів. За те і життям своїм заплатив.

Саме в тому часі появився в Кракові Ярослав Барановський. Що він там робив, тяжко сказати, пригадую, що в часі моєї мандрівки з Відня почерез Краків на Словаччину, я його в Кракові вже застав і від'їжджаючи там же його й залишив. Напевно мусів вести різні розмови з якимись людьми і про те негайно донесла диверсантам їхня розвідка, поставлена — треба це признати — добре і справно. Диверсанти занепокоїлися, Барановський був одиноким членом ПУН, що його не тільки сердечно ненавиділи, але і лякалися. Тільки від нього могла вийти якась ініціятива спротиву в тому загальному паралічі, а мав він досить особистих знайомих і давніх ще зв'язків, щоб навіть стати для них небезпечним1.

Мабуть занепокоєні приявністю Ярослава Барановського в Кракові диверсанти рішилися поспішитися з устійненням свого відношення до Сича і взагалі на терені Генерал-Ґубернаторства, як своєї головної бази. Вже на другий день після схвалення "Акту з дня 10 лютого 1940 року" прийшов Бандера до Сича і вручив йому записку ось такого змісту:

До

   Пана Полковника Романа Сушка.

1. Повідомляємо Вас, що згідно з рішенням Провідників і членів Крайових Екзекутив і провідного активу ОУН на ЗУЗ та УЗ під Німеччиною, керму ОУН по цей і по той бік Сяну перебирає Степан Бандера.

2. До того часу, аж полк. А. Мельник подасть своє рішення в цій справі, Ви можете удержувати з Ним організаційний зв'язок тільки безпосередньо.

3. Рішення Голови ПУН, яким назначив Вас Провідником Організації на цьому терені, уважаємо за неважне тому, що недоцільно лучити в одних руках керму Організації і ті функції, які Ви виконуєте з огляду на характер Вашої праці. Керму Організації на цьому терені перебере назначений Провідник з Крайовою Екзекутивою.

4. Маючи до Вас довір'я й узнаючи доцільність Вашої діяльности в військовій співпраці, просимо Вас продовжати цю працю й остатися на свойому пості.

5. Всякі спроби когонебудь непокликаного встрявати в справи Організації на тих теренах будемо вважати за ділання поза організаційним порядком. Зокрема Ярослав Барановський не заступає Організації.

6. Це подаємо Вам до відома, як організаційну тайну.

Краків, дня II лютого 1940.

(—) В. Лопатинський       (—) Степан Бандера

Записка ця така сама недоладна, як і "Акт з 10 лютого 1940 року". Говорить вона про те, що "керму ОУН по цей і по той бік Сяну перебирає Степан Бандера", а це можна розуміти в сенсі інтерпретації розширеної і звуженої. В першому випадку значило б це, що Степан Бандера стає неначе Головою ПУН. Але він обережно уникає ще такого окреслення. Ще мине кілька місяців, заки послуговуватися він буде титулом "Провідника ОУН", тепер він покищо закривається за фразою загальної "керми ОУН". В другому розумінні, зокрема коли брати до уваги слова "по цей і по той бік Сяну", виходило б, що сам Бандера зо своїм "Революційним Проводом" обмежує наразі поле своєго діяння до Галичини і Генерал-Губернаторства.

Друга точка записки — дуже неясна. "Дозволяється" Сичеві на втримування організаційних зв'язків з полк. А. Мельником "тільки безпосередньо". Якже ж інакше можна? Хіба мали тут диверсанти на думці виключення особи Ярослава Барановського, як Секретаря ПУН. Але, що важливіше, виходить з записки, що чекають вони на якесь рішення Голови ПУН у тій справі. Тут хіба треба розуміти, що чекають вони на рішення "очолити їхню боротьбу", вживаючи вислову з "Акту з дня 10 лютого", цебто рішення розв'язати легальний ПУН, поставлення на його місце РП ОУН і стати маріонеткою в руках диверсантів.

Полковникові Сушкові відмовляють його становища Провідника в Генерал-Губернаторстві. Рішення Голови ПУН уважають неважним не тому, щоб воно було незгідне з Устроєм, щоб переступало компетенції Голови ПУН, отже не з точки погляду легальности, тільки доцільности. Таким чином можна ставити під знаком запиту кожну постанову ПУН і Голови ПУН, коли розуміння її доцільности буде інакше, як у тих керівних органів ОУН. Для пояснення згадаємо, що полк. Сушко був тоді не тільки Провідником ОУН у Генерал-Ґубернаторстві, але теж представником ПУН перед німецькою військовою владою, з якою утримував зв'язки ще з-перед війни, особисто був знаний у колах німецького генерального штабу і з тої причини не було б добре відтягати його з того місця та призначувати іншу особу. Диверсанти ще здають собі справу з сильних позицій полк. Сушка в німецьких військових колах і просять його залишитися на своєму пості.

Ціле те повідомлення подають йому під заслоною організаційної тайни. Поняття організаційної тайни — елястичне, залежить не тільки від змісту таємниці, але й від кого вона отримана. І ні в якому разі не може бути мови про те, щоб зберігати тайну перед Головою ПУН, більш як певне, що полк. Сушко уважав своїм обов'язком поінформувати про те Голову ПУН.

Мабуть з іншого боку дійшла про те до Голови ПУН якась вістка, бо на початок місяця квітня викликає він Бандеру до місця своєго осідку на продовження розмов з осени 1939 року і з січня 1940 року та для внесення остаточної ясности в ситуацію. Передчуваючи це, Бандера зо своїм РП ОУН рішили використати цю нагоду для того, щоб предложити Голові ПУН свій "Акт з дня 10 лютого 1940 року". В місці осідку Голови ПУН перебував тоді Ярослав Стецько, він опреділив себе по стороні диверсії і його Бандера теж покликав до РП ОУН. Вони порозумілися обидва, кожен з них пише листа до Голови ПУН і з обома листами в кишені, до яких, як залучник, поданий текст "Акту з дня 10 лютого 1940 року", іде Бандера на побачення з Головою ПУН.

Побачення відбулося в приявності Провідника ОУН на італійський терен і члена ПУН, Домета2. Він списав з того побачення протокол. Подаємо дослівний текст того преважливого документу, бо краще від усіх оповідань подає він, з яким наміром прийшов туди Степан Бандера і як через те мусіло скінчитися його побачення з Головою ПУН.

Перебіг розмови між Головою ПУН і членом ОУН Степаном Бандерою.

Дня 5 квітня 1940 року, в 16 годині, між Головою ПУН і членом ОУН Степаном Бандерою, в приявності представника ОУН на Деметенківку3 відбулася умовлена зустріч, підчас якої Ст. Бандера передав п. Голові два листи, зазначивши, що один з них від нього, а другий від Карбовича, і висловлюючи бажання, щоб п. Голова, перше ніж приступати до розмови, перечитав цього листа.

Прочитавши листа з доданим до нього залучником, п. Голова запитався:

— Чи цей залучник до листа треба вважати за акт, чи анонімний лист?

Бандера не зрозумів питання і п. Голова пояснив:

— Тут написано, що копію оригіналу і підписи завірив Степан Бандера, але не наведено, хто саме підписав це письмо. Отже, щоб це письмо могло вважатися за акт, на ньому повинні бути підписи людей, що його підписали. Якщо не навели Ви тих людей у письмі, подайте мені їх устно.

Бандера — Я осіб подавати не можу.
Голова — Але ж я мушу знати, які саме "провідники краю", що тут про них згадується, підписали. Чи підписав Лопатинський?
Бандера — Так, підписав.
Голова — А Сич?
Бандера — Сич не є провідником.
Голова — Сич був призначений розпорядженням Голови Проводу УН Крайовим Провідником українських земель під німецькою зверхністю. Чи він підписав?
Бандера — Я відмовляюся говорити на цю тему. Про те сказано в листі.
Голова — В листі про те нічого не сказано. Тут говориться про членів Крайових Екзекутив. Які саме члени? Чи всі члени?
Бандера — Так, усі. Цебто, перше, коли цей лист був написаний, були не всі, а тепер усі. Але я ще раз зазначую, що відмовляюся вести розмову в цій площині. Я прошу відповіді, чи Ви згідні зо мною говорити на плятформі цього листа, чи ні. Для того я й просив, щоб Ви раніше зазнайомилися зо змістом листа, а вже потім визначили мені побачення.
Голова — Але ж мені здається, що звичайна чемність вимагає, щоб Ви не відмовлялися — коли Ви вже тут і передаєте мені листа безпосередньо в справах, що чекають на моє рішення — від вияснень і щоб я міг довідатися від Вас про все, безпосередньо. Для того я й завізвав Вас до цього міста.
Бандера — Я для цього не приїжджав.
Голова — Цебто, як не для цього? Вам передав Б. Кр.4 моє завізвання?
Бандера — Так.
Голова — Отже чи Ви приїхали в наслідок мого завізвання, чи задля чогось іншого?
Бандера — Я приїхав для залагодження цеї справи, (і при цьому вказує на листа).
Голова — Перше, ніж вирішити цю справу, я мушу пригадати нашу попередню розмову в січні 1940 року. Отже, коли Ви від'їздили звідси минулого року, чи Ви отримали від мене якісь особливі уповноваження?
Бандера — (мовчить, потім каже): Пане Полковнику! Я ще раз повторюю, що я відмовляюся вести розмову в цій площині. Я прошу дати відповідь, чи Ви приймаєте за підставу розмови цей лист?
Голова — Отже я констатую і стверджую, що ніяких уповноважень я Вам не давав. Тим часом довідуюся, що Ви посміли заявити, що призначення мною Сича Крайовим Провідником недоцільне й неважне. Чи це правда?
Бандера — Пане Полковнику! Про цю справу я потім з'ясую на письмі, але тепер прошу відповісти перше на моє питання.
Голова — Отже, в якій якості Ви хочете говорити зо мною? Я завізвав до себе члена ОУН Степана Бандеру, але Ви хочете говорити (дивлячись на листа)... як "Керівник діяльности Організації Українських Націоналістів".
Бандера — Так, як керівник діяльности Організації Українських Націоналістів.
Голова — Устрій ОУН такого не знає. Він знає, як керманича українського націоналістичного руху й ОУН тільки Голову Проводу Українських Націоналістів, до компетенцій якого належить призначення Провідників Країв і Теренів, членів Екзекутив і т. д. Чи Ви признаєте і за собою такі прерогативи?
Бандера — Так, признаю.
Голова — Хто Вам їх надав?
Бандера — Воля Організації.
Голова — Отже, як Голова Проводу Українських Націоналістів, я не можу з Вами вести розмови в такій площині. Вільно мені, як Голові ПУН, вести розмову зо Степаном Бандерою тільки як з членом ОУН. Про моє рішення, що про нього говориться в письмі, дам Вам знати через представника Дометенківки.
Бандера — Прошу подати його на письмі.
Голова — Про те я пізніше сам вирішу, чи одержите моє рішення на письмі, чи устно.

Ця розмова відбулася в моїй прияві й автентичність її змісту стверджую своїм підписом. Місце постою, 5 квітня 1940 року, в 19 годині.

Домет, в. р.

Голова ПУН витягнув з того одинокий можливий для себе висновок — поставив Бандеру і Стецька під Головний Революційний Трибунал. Кожен інший Голова ПУН на його місці мусів би так зробити, не було інакшого виходу. Потурати далі амбіціям диверсії значило б потверджувати свою слабість не тільки в фактично-організаційному стані, але й у морально-правовій площині. Тому після короткого обговорення справи з тими членами ПУН, що в тому часі перебували біля Голови Проводу, до обидвох підсудних відійшли ось такі листи:

До Члена ОУН
Степана Бандери-Сірого.

Підтверджую одержання Вашого листа з дня 5 квітня 1940 року і завірені Вашим підписом копії письма з дня 10 лютого того ж року. Познайомившися з їх змістом, зокрема з точкою 2) Вашого листа, де Ви повідомляєте мене, що перебрали керму Організації Українських Націоналістів, заявляю, що таким чином невідомі особи, імена яких Ви відмовилися мені подати, присвоїли собі компетенції Великого Збору Українських Націоналістів а Ви узурпували владу, що прислуговує Голові Проводу Українських Націоналістів.

Стверджуючи, що Ви, з яким я зв'язував свої надії, допустилися вчинків, спрямованих на виразну шкоду Організації Українських Націоналістів, я, як Голова Проводу Українських Націоналістів і керівник українського націоналістичного руху, ставлю Вас перед Головний Революційний Трибунал Організації Українських Націоналістів.

Голова Головного Революційного Трибуналу повідомить Вас про місце і час сесії Трибуналу.

Постій, дня 7 квітня 1940 року.
Андрій Мельник, Голова Проводу Українських Націоналістів.

До Члена ОУН
Ярослава Стецька-Карбовича.

1. Розглянувши Вашого листа з дня 10 лютого 1940 року, переданого мені членом Організації Українських Націоналістів Степаном Бандерою-Сірим дня 5 квітня того ж року, звільняю Вас від обов'язків Ідеологічного Референта Проводу Українських Націоналістів. Все діловодство Референтури Ви маєте передати Провідникові Вашого терену, п. Дометові.

2. Ваш лист, вручений мені дня 5 квітня 1940 року, і низка попередніх Ваших листів з днів 16, 18, 20 і 23 березня того ж року, своїм змістом і наставленням ідуть у розріз з добром Організації Українських Націоналістів, суперечать засадам Устрою ОУН і спрямовані на її шкоду. На цій підставі ставлю Вас перед Головний Революційний Трибунал ОУН.

Голова Головного Революційного Трибуналу повідомить Вас про місце і час сесії Трибуналу.

Постій, дня 6 квітня 1940 року.
Андрій Мельник, Голова Проводу Українських Націоналістів.

Диверсанти зареагували на те ще сильнішим підтвердженням свого становища. Без сумніву, перед виїздом Бандери до Голови ПУН мусіла бути мова про те, що робити, коли Голова Проводу не прийме до відома новоствореного фактичного стану і не дасть своєї санкції на почини диверсантів. Знаючи прямолінійну вдачу полковника Мельника, іншої постави диверсанти не могли хіба надіятися і тоді рішено поставити крапку над "і".

Ще того самого дня РП ОУН випускає комунікат за підписом Степана Бандери і Ярослава Стецька — бо тільки вони два були в Римі — і треба прийняти, що не виступили вони тут з власною ініціятивою, як найбільше загрожені, бо поставлені під Головний Революційний Трибунал, тільки що діяли в дусі заздалегідь обговорених напрямних і дістали на те від своїх товаришів "зелене світло". З тим документом необхідно добре познайомитися, бо завершує він логічно цей стан, до якого першим кроком був "Акт з дня 10 лютого 1940 року".

До відома членів ОУН.

І. З днем 7 квітня 1940 року полковник Андрій Мельник перестав бути остаточно Головою Проводу Українських Націоналістів.

II. Керму Організації Українських Націоналістів перейняв з волі Організації Українських Націоналістів у рідних землях та революційного провідного активу ОУН поза рідними землями, на основі Акту з дня 10 лютого 1940 р. Степан Бандера й покликаний ним Революційний Провід ОУН.

Зміст Акту з дня 10 лютого 1940 року наступний:

(слідує текст).

Ті, що не мали змоги співрішати в дні 10 лютого в згаданих справах, солідаризуються вповні екс пост.

III. Провідник Організації Українських Націоналістів, Степан Бандера, предложив у половині січня та 5 квітня ц. р. Голові ПУН, полк. Андрієві Мельникові, пропозицію Організації Українських Націоналістів Рідних Земель і революційного провідного активу ОУН поза українськими землями очолити правильну, революційну постановку визвольної справи. Полк. Андрій Мельник відкинув ці пропозиції, поставивши Провідника Організації Українських Націоналістів, Степана Бандеру, та члена Революційного Проводу ОУН, Ярослава Стецька-Карбовича під Революційний Трибунал актом з дня 7 квітня і 6 квітня ц. р.

З тим моментом полк. Андрій Мельник перестав бути остаточно Головою ПУН.

IV. Крім поданих в Акті з 10 лютого Ц. р. моментів, ще й наступні обставини вияснюють справу усунення полк. Андрія Мельника з Головства ПУН. По смерті сл. п. Вождя Євгена Коновальця Вужчий Провід ОУН проголосив Головою ПУН і Вождем Націоналістичного Руху полковника Андрія Мельника, "виконуючи завіщання сл. п. Вождя полк. Євгена Коновальця". Згідно з обов'язуючими в ОУН до II ВЗУН устроєвими засадами, не існувала правно-формально інституція Вужчого Проводу Українських Націоналістів, як теж інституція десиґнування наслідника Голови ПУН, щобільше, не існувало теж писемне завіщання сл. п. Вождя, а устно передавав його один з членів Вужчого ПУН, Омелян Грибівський. Взагалі, кандидатура полк. А. Мельника на Голову ПУН виринула щойно по довших роздумуваннях Вужчого ПУН над можливими кандидатурами. В дні 22 травня 1939 року полк. А. Мельник резигнує зо свого посту Голови ПУН саме через діяння на шкоду Організації деяких членів ПУН, пп. Омеляна Грибівського і Ярослава Барановського, м. і. того члена, який мав мати устне завіщання сл. п. Вождя, (О. Грибівського), мотивуючи це наступно:

"...такий стан справ — це не Провід, а пародія Проводу, це не Організація, а дезорганізація, — консеквенцією такого стану — розвал і анархія. Я до розвалу ОУН моєї руки прикладати не буду і не дам. На боротьбу внутрі Організації не піду. Заявляю, що уступаю з поля, уступаю з його посту... Щоб тією моєю невідкличною децизією не внести наглого стрясення в ОУН, але рівночасно не нести відповідальности за хід подій по 1 червня 1939 року, я намічую ось яку розв'язку справи: 1) До скликання Конґресу в реченці не пізнішім, як по кінець серпня 1939 року, я відходжу з ПУН з днем 1 червня 1939 року на відпустку. 2) За Конґресом признаю право визначити мого наслідника. 3) Якщо б ПУН до дня 1 вересня ц. р. не скликав Конгресу, застерігаю собі свободу проголосити від себе відповідну заяву. 4) Моя відпустка буде відповідно проголошена в першій половині червня. Ухиляюся і відмовляюся від дискусії в справах заторкнених сьогоднішнім листом, як безцільної чи недоцільної. Це моя остання спроба ціною власної особи рятувати від загину українську справу. Так і лише так треба розуміти нинішню подію. Постій, дня 22 травня 1939 року". Автентичність листа потверджена полк. А. Мельником у розмові з Ярославом Стецьком. Уповажнений по підготові до II ВЗУН Ярослав Стецько-Карбович в одному з листів до тодішнього Голови ПУН, полк. А. Мельника, звертає увагу, (перед ВЗУН) на неформальну енунціяцію Вужчого ПУН. Пропонує представників на ВЗУН, полк. Мельник їх відхиляє, як теж не взиває тих, що були передбачені по Устрою і згідно з волею сл. п. Вождя. Уповноважений по підготові ВЗУН, що виступав спільно з відпоручниками земель, поінформований полк. Мельником про зберігання попереднього стану в Проводі безпосередньо перед ВЗУН, заявляє від Земель і від себе несолідаризацію з запитуванням старого стану, те саме заявляють полк. А. Мельникові представники ЗУЗ від Краю і член ПУН, Ярослав Стецько. На основі того, рішення II ВЗУН неважні, як з уваги на його склад, так і спосіб переведення, тимбільше, що полк. А. Мельник, як Голова ПУН, до часу ВЗУН обіцював представникам Земель перевести зміни, а після ВЗУН, одержавши компетенції, заслонювався своєю виключною компетенцією рішати, як бажає, всі справи.

Вичислені моменти не давали ніякого формального права полк. А. Мельникові переймати Головство ПУН. Свідомий цього всього провідний революційний актив все ж був рішений перейти до деннього порядку над формальною сторінкою справи, щоб у теперішньому історичному моменті не ускладнювати внутрішньо - революційної української ситуації. Коли ж усі заходи прихилити полк. А. Мельника до революційних концепцій вичерпалися, коли зусилля теперішнього Провідника ОУН Степана Бандери, Крайового Провідника ЗУЗ, члена ПУН, Ярослава Стецька, включно з першою неприйнятою своєчасно резиґнацією цього останнього з членства ПУН, були скваліфіковані Головою ПУН, як матеріял для розгляду Революційного Трибуналу, коли полк. А. Мельник, ставши неформально Головою ПУН, не потрапив фактично, не зважаючи на всі можливі заходи з боку ОУН, поставити себе на належному місці в русі, та коли ПУН не керував, ані взагалі не інтересувався діяльністю ОУН на рідних землях — наступив Акт з дня 10 лютого 1940 року й перебрання керми Революцією теперішнім Провідником ОУН, Степаном Бандерою, і покликаним ним Революційним Проводом ОУН.

V. Полк. А. Мельник зраджував генеральну принципову лінію революції у внутрішній і зовнішній політиці ОУН: а) пактуючи з ворожими ОУН українськими політичними групами — удержуючи зв'язки з Дмитром Палієвим, що за денунціяторські публікації про справи УВО, відомі йому, як членові УВО, був засуджений Організацією — входячи в пертрактації з відомими вислужниками ворогів України, т. зв. групою УНР, особливо з її висланником Соловієм, б) у внутрішній Організації потурав системі кліки, що по смерті сл. п. Вождя опанувала центральну частину закордонного Проводу, в зовнішньополітичній праці не брав до уваги вимог історичного моменту.

VI. Полк. А. Мельник зле керував цілою діяльністю Організації, як на зовнішній так і на внутрішній царині, не видавши, напр., досі ані одної директиви для Земель, а коли видавав, то на шкоду Організації (в зв'язку з польсько-німецькою війною видав наказ перевести такі завдання, що тільки самочинна зміна їх з боку Крайової Екзекутиви не допустила до більшої катастрофи).

Подіям і діяльності ОУН на Рідних Землях не присвячував належної уваги, що зокрема недопустиме в теперішній переломовий час, а зводив ОУН з позицій революційної організації до ролі емігрантської політичної групи, що під ніяким оглядом не відповідає тим вимогам, що їх ставить Революція на Землях.

VII. Полк. А. Мельник пішов у розріз з тією політичною лінією ОУН, яку, як свідчать предложені йому членом Проводу ОУН, Ярославом Стецьком, документи, апробував сл. п. Вождь. Полк. А. Мельник надужив волю його, використовуючи не на його міру будований Устрій ОУН для формально-правних актів, що йдуть у розріз і на виразну шкоду ОУН, зміняючи, зрештою, вже після II ВЗУН, прийнятий ВЗУН Устрій.

VIII. На останню спробу з дня 5 квітня ц. р. полк. А. Мельник, як дотеперішній Голова ПУН, відповів поставленням під Революційний Трибунал теперішнього Провідника ОУН, Степана Бандери, і члена Революційного Проводу ОУН, Ярослава Стецька. Керуючися тим, щоб не вводити потрясень і уникнути небажаних зовнішньополітичних наслідків та поминаючи всі вище подані моменти і недавню політичну діяльність полк. А. Мельника, а покладаючися вже на сам його характер — хотіли ми приєднати його для українського націоналізму, знайти в ньому такого Голову, що бодай має зрозуміння для Революції, на це ж полк. А. Мельник зареаґував актами з днів 6. IV. і 7. IV. ц. р.

IX. На тому полк. А. Мельник закінчив свою ролю, як Голова ПУН. Він уже ним не є, ані формально, ані фактично.

X. ПУН, іменований полк. А. Мельником, перестає існувати з тих самих правно-формальних причин. А дальше через те, що він не сповняє свого завдання, як верховна установа в ОУН та більшість його членів узагалі не має ніякого впливу на справи Організації.

XI. Революційною боротьбою керує та її очолює Провідник ОУН, Степан Бандера, та покликаний ним Революційний Провід ОУН.

XII. Всі рішення полк. А. Мельника й б. ПУН, незгідні з лінією ОУН — неважні. Відповідним чинникам ОУН буде закомуніковано ближчі інструкції.

XIII. Всі інстанції ОУН та окремі члени ОУН виконують дальше свої завдання й обов'язки, коли не одержать інших, окремих запоряджень.

XIV. Всякі спроби діяти всупереч цьому організаційному порядкові будуть трактовані, як диверсія.

XV. Організаційна й політична діяльність в імені ОУН кого-небудь поза тим установленим порядком, як теж виконування яких-небудь доручень б. Голови ПУН, полковника А. Мельника, і б. ПУН, буде карана згідно з революційними законами.

XVI. Докладне насвітлення одержать усі ці справи в окремому документі.

Постій, дня 8 квітня 1940.

За Революційний Провід ОУН:

Бандера Степан, в. р.
Провідник ОУН

Ярослав Стецько, в.р.
Член РП ОУН.

З аналітичного й полемічного боку блискуче обговорив цей документ покійний інж. Микола Сціборський на сторінках "Білої Книги ОУН" і туди відсилаємо читачів, що тим зацікавилися б. На цьому місці потрібно ствердити такі факти і справи:

1. Степан Бандера, хоч і виступає ще в імені "Революційного Проводу ОУН", але називає вже себе "Провідником ОУН".

2. Точну дату "перебраний керми ОУН" встановляє він на день 7 квітня 1940 року, бо, за словами комунікату, з тим днем полковник Андрій Мельник перестав бути остаточно Головою Проводу Українських Націоналістів, а керму її перейняв на основі "Акту з дня 10 лютого 1940 року" Степан Бандера і покликаний ним "Революційний Провід ОУН".

Значить, час поміж 10 лютого і 7 квітня уважався провізорією і цей стан провізорії, якщо йдеться про диверсантів, закінчився для них з моментом поставлення Бандери і Стецька перед Головний Революційний Трибунал.

3. Перший раз виступають диверсанти з атакою на важність Другого Великого Збору Українських Націоналістів. Але всі ті з них, що брали участь у Зборі, не тільки самою участю стверджували його важність, не тільки не протестували проти його важности ні на самому Зборі ані після нього, а навпаки, одноголосне разом з усіма іншими учасниками схвалювали його рішення та одноголосне, разом з іншими, потвердили полковника Мельника на пості Голови Проводу Українських Націоналістів.

4. Перший раз пускаються на образу Голови ПУН, заявляючи, що використовував він "не на його міру будований Устрій ОУН".

5. Проголошують нелегальність існування ПУН.

6. Уневажнюють ті з дотеперішніх рішень Голови ПУН, що, на їхню думку, "незгідні з лінією ОУН".

З тією хвилиною висувається на арену новий соратник Степана Бандери, Ярослав Стецько, чи пак Зиновій Карбович. У "великій чвірці" диверсії поділено між собою ролі так, що Бандері припало "очолення", цебто загальне ведення і репрезентація. Ріхард Ярий перебрав зовнішні справи, що в конкретному випадку і в даному часі зводилися до німецьких зв'язків. Роман Шухевич став властивим інженером — організатором кадрів диверсії5, а на долю Стецька припало ідеологічне підмурування всієї акції. Згодом висунувся він на одне з перших місць у диверсії і, як ходили слухи, нишком таїв у собі жаль, що не його, тільки Бандеру обрано на керівника організації. Його роля і становище в диверсії, а зокрема непримирна постава до яких-небудь спроб порозуміння внутрі націоналістичного руху, скоро винесли його на самий верх диверсійної течії, де він затримався й досі. Мало або зовсім до того часу невідомий, стає відразу однією з центральних фігур у диверсії, тому потрібно трохи ближче зупинитися біля його особи.

Особисто я Стецька не знав, один-одинокий раз бачив його в житті. Було це зараз після того, коли вийшов він на волю, відбувши свій коротенький присуд у тюрмі. Відвідав він мене одного разу в "Центросоюзі" й інформувався про можливість зачепитися якось за працю в системі української кооперації. На підставі тієї короткої розмови годі мені, з власного досвіду, створити собі уявління про його особу. Характеристику Стецька в періоді від 1937 до 1941 року подає інж. Микола Сціборський, що знав Стецька добре з часу своєї з ним співпраці за кордоном. Після виїзду Стецька з Галичини приділено його до реферату інж. Сціборського і під його рукою виконував він усякі доручення, аж доки не віддано йому в руки підготови до II ВЗУН, з якої він не міг як слід вив'язатися.

Примітивізм завжди йде впарі з самопевненістю й апломбом. Це бачимо і на прикладі другого "вождя", Стецька-Карбовича. Перед вибухом війни Стецько-Карбович свої умозаключення в міжнародніх справах виключно будував на плянах походу Німеччини в СССР. Наскільки він приймав цю можливість безкритично, свідчить те, що навіть після заключення німецько-совєтського пакту пропонував видати від II ВЗУН деклярацію в міжнародній політиці, що в заіснувавших обставинах була вже явним абсурдом. Вслід за тим Стецько-Карбович раптом змінив свою "концепцію" і зачав домагатися від ПУН активности на форумі держав Антанти, зокрема в Англії, пропонуючи себе на... представника ОУН у Лондоні!

На здивовані запити, як може рефлектувати на такий пост він, що не має найменшої уяви про англійські відносини, не знає мови, не має потрібного досвіду і даних для ведення того роду дипломатичної і репрезентативної акції, Стецько-Карбович без найменшого вагання заявив, що можна до Лондону викликати Голову ОДВУ, професора американського університету, д-ра Грановського, який, мовляв, буде "фірмувати" цю акцію, а він — Стецько — її "направляти"... Цей безвідповідальний графоман цілком поважно чувся в силі бути партнером Чорчіла... Кілька місяців пізніше, Стецько-Карбович мав нагоду проявити свої дипломатичні "таланти"' в Римі. Що з цього вийшло, про те буде мова на іншому місці.

Отже, не посідаючи уяви про методи зовнішньополітичної і пропаґандивної роботи, не орієнтуючися в реальних обставинах і знаючи Европу хіба тільки з кіновоі хроніки та звідомлень львівського "Діла" — диверсанти все ж "критикують" плановану акцію Вождя на міжнародньому форумі, яку він провадить при допомозі найбільш фахово підготованих і досвідчених сил, що ними розпоряджає націоналістичний рух і українство взагалі. Дальші коментарі в цьому питанні стають узагалі зайві"...

"...Треба вказати, що в своїх виступах проти Вождя і ПУН диверсанти часто намагаються акцентувати особливу ролю Стецька-Карбовича в якості того чинника, що мав "місію" пильнувати "генеральну лінію" та що "безуспішно" намагався схилити Вождя до направи хиб і "нездорових явищ" у ПУН. Ця роля Стецька-Карбовича підкреслюється насамперед тому, бо саме він є автором того пашквільного, спертого на неправді і злій волі матеріялу, що служить тут предметом наших вияснень.

Він же є, побіч Ярого й Бендери, одним з головних спричинників диверсії, а зокрема — її недопустимих аморальних метод.

Нездорові аспірації Стецька-Карбовича та його нахил до злісного інтриґанства були вже давніше заобсервовані в ПУН, що потягнуло за собою настороженість до його особи. Використовуючи Бандеру, який після тюрми не міг правильно визнаватися в ситуації і в дійснім положенні нашого руху, та засуґґерувавши його безкритичними амбіціями — це саме з другого боку робив і Ярий — Стецько-Карбович перевів у життя свої тайні наміри, що їх снував, як це тепер стверджено, вже від довшого часу. Справжня' ціль, що стимулювала Стецька-Карбовича в цих намірах, полягала в його, неспівмірних до власних можливостей, аспіраціях. Цей незрілий осібняк, без належного досвіду й підготови, все знання якого зводилося до кількадесятьох безсистемно прочитаних книжок, а практика — до видання кількох бюлетенів і статтей гімназійного рівня, по виході з тюрми раптом забажав стати "духовим вождем" націоналістичного руху та його ідеологом, дарма, що не посідав до того найменших даних. Самозрозуміле, що всі писання, проекти і пропозиції Стецька не могли бути трактовані поважно.

Свою нездібність до ролі, на яку він претендував у націоналістичному русі, Стецько-Карбович остаточно виявив на пості Уповноваженого для підготови II ВЗУН, в обов'язку якого лежало зложення Програми й Устрою ОУН та інших теоретичних, організаційних і політичних матеріялів. Брак організаційно-політичного досвіду і теоретичної підготови в Стецька-Карбовича привів до того, що за довгі місяці цієї своє діяльности він не спромігся нічого путнього зробити на згаданому пості Уповноваженого для підготови II ВЗУН. Коли покликана для розгляду матеріялів II ВЗУН Ідеологічно-програмова Комісія познайомилася з "продукцією" Стецька-Карбовича, то прийшла в жах, настільки приготовані ним матеріяли вражали своїм дилетанством, невмінням вчутися в політичну проблематику Руху та безкритичним і безграмотним пляґіюванням чужих зразків і теорій. Винесення тих матеріялів на II ВЗУН грозило явною компрометацією і тому, незадовго до скликання II ВЗУН, його підготову фактично перебрав інж. Сціборський, що опрацював проект Програми, Устрою і т. д. Комісія ці проекти апробувала і вони згодом були потверджені на ІІ ВЗУН. Коли ж, не зважаючи на свою нездарність, Стецько-Карбович до кінця формально виступав на II ВЗУН в ролі Уповноваженого і був навіть призначений до ПУН, то це треба пояснити тим, що особи, які замість нього перевели підготовчу працю — виходячи з лояльности до Стецька-Карбовича — не бажали дезавувати його перед Великим Збором, а зокрема перед Вождем.

В енунціяціях "Революційного Проводу" Стецько-Карбович критикує процес переведення II ВЗУН, вказуючи, що він розминувся з поставленими завданнями та був зведений до "помпастично аранжованої імпрези"... Ці заяви Стецька-Карбовича набувають особливого — характеризуючого його особливості — колориту, коли пригадати, що ніхто інший як саме Стецько-Карбович мав доручення, як Уповноважений до підготови II ВЗУН, опрацювати програму його технічного переведення. Це доручення Стецько-Карбович зреалізував так скандально, що — як про те свідчать документи — його проекти навіть не були поставлені під розгляд Комісії для підготови II ВЗУН.

І це з тої причини, що замість уложення ділового порядку ведення Великого Збору він пірнув у театральщину дуже дешевого смаку і примітивного стилю. Сталося так тому, бо Стецько-Карбович хотів перевести організацію II ВЗУН тими методами, якими він узагалі послуговувався в усій своїй "творчості", а саме — наосліп спляґіював чужі зразки. В своїх ориґінальних версіях, ці зразки бувають справді імпозантними. Але не маючи жадного організаційного досвіду, цілком ігноруючи обставини та умовини часу й місця, він звів їх до якоїсь фарси, що викликала як серед членів ПУН так і членів Комісії просто анекдотичне враження. Річ зрозуміла, що його проект був відкинений. Ориґінальний текст цього проекту перебуває в архівах ПУН і може бути проілюстрований на доказ "організаційних здібностей" його автора. Тут тільки ствердимо, що коли, без уваги на вийняткові обставини, серед яких відбувався II ВЗУН, він усе ж таки був переведений у діловій атмосфері, то тільки завдяки тому, що ведено його не на підставі плянів Стецька-Карбовича.

Ігноруючи всі ці факти, Стецько-Карбович у повній безкритичності до власних спроможностей, вперто намагається виставляти себе за того чинника ОУН, що мав покликання пильнувати "чистоту" її лінії, і ніби, зокрема, знаходив у цій своїй "місії" підтримку сл. п. Вождя. На підставі незбитих доказів стверджуємо, що в дійсності Стецько-Карбович не мав ніяких індивідуальних даних, що упідставнювали б ці його претенсії. Саме так оцінював його сп. п. Вождь. Це може бути стверджене багатьома свідками, а зокрема і тим, що призначаючи його Уповноваженим для підготови Великого Збору, сл. п. Вождь не вважав можливим залишати його самостійним у цій ділянці та підпорядкував його Секретаріятові й ПУН.

Вище згадувалося, що Стецько-Карбович є автором пашквільного матеріалу, яким послуговуються диверсанти в своїх виступах проти Вождя і ПУН. Підкреслюємо цей момент тому, що саме Стецько-Карбович у часі свого перебування в ПУН і перед тим, послуговувався в своїх стосунках з Вождем такими методами, яких ще не знали ні традиції Проводу Українських Націоналістів, ні стиль взаємовідносин між членами ПУН і Вождем — що, з одного боку базувалися на беззастережному підпорядкуванні авторитетові Вождя, а з другого — на почутті самопошани. Стецько-Карбович був перший, що ввів у стиль цих взаємин різкий діссонанс. Не збагнувши характеру Вождя, його прямоти, лицарськости і звички об'єктивно оцінювати своїх співробітників на підставі їх праці та внутрішніх вартостей, він бажав здобути прихильність Вождя при помочі методів, що окреслюються поняттям "підлабузництва". В архіві ПУН є листи Стецька-Карбовича до Вождя, по перечитанні яких уже не може лишатися сумніву відносно прикмет, характеру й успосіблення цього осібняка. Ці листи віддавна вражали Вождя, який саме на їх підставі міг згодом виробити собі опінію про Стецька-Карбовича. Ці листи будуть опубліковані і тоді самі диверсанти, що називають Стецька-Карбовича людиною "хрустального характеру", зможуть переконатися, що істотними прикметами цього осібняка є: нещирість, плазування, інтриганство, мегаломанія і нездоровий гін до кар'єри6.

Для ще повнішого змалювання особистих прикмет Стецька-Карбовича, а зокрема ставлення до нього керівних чинників ОУН на ЗУЗ, подаємо нижче витяги зо звідомлення Крайового Провідника ОУН на ЗУЗ у 1937 році, в якому знаходимо дуже цікаву характеристику Стецька-Карбовича, що негайно по виході з тюрми в 1937 році почав інтригами й розкладом підривати роботу Крайової Екзекутиви ОУН на ЗУЗ. Оригінал згаданого звідомлення Крайового Провідника ОУН на ЗУЗ зберігається в архіві ПУН:

"Здержуємося з виїздом до Вас, бо, здається, Вождя близько нема. Уважаю, що Стецько не доложить усіх зусиль до того, щоб могли вже з конкретними матеріялами йти. Саме в останній хвилі подані висліди розмов його, спонукали мене до здержання нашої їзди до Вас. Або категорично беріть його до себе, або дайте Ви йому якийсь відповідальний мандат у нас. Супроти мене поступав до кінця нелояльно, хитрував, не був джентельменом. На тлі теперішніх арештувань і в очікуванні нових та на тлі ще триваючої мериторичної неактивности, атмосфера в зв'язку з повищим є пригнітаюча і попросту хочеться станути осторонь від інтриґ і злоби тоді, коли праці й думки не оцінюють, коли вона даремна і зайва. З другої сторони почуття обов'язку каже видержати і стояти побіч людей, які своєю нешляхетністю аж надто далися взнаки.

Стецько хоче з одної сторони приневолити Вас до категоричного наказу-прохання — мовляв, Вам на тому залежить — щоб він їхав до Вас, а тоді не стрінеться з закидом, що він рвався до Вас. З другої сторони так маневрує, щоб він був безспірно чоловою постаттю краю. Маєте до вибору: або остаточно категорично берете Стецька на стало до себе, або залишаєте його тут, передаючи все в його руки, бо він особливо хоче поставитися, як чоловік, що єдино може завести лад, а тоді евентуально їхати, маючи за собою сильні зв'язки з краєм.

...Залежить від Вас, чи його берете до себе. Коли так, то він постарається переконати своїх людей до мене. Стецько напирає, що він необхідний, а виходить, що він веде свідомо чи несвідомо персональну гру..."7

Коли при розгляді закидів диверсантів відносно "нездорових відносин" у ПУН так широко спиняємося на характеристиці та моральній вартості Стецька-Карбовича, то це не випадково. Бо ніхто інший, як саме він, свідомо ширив ці брехливі версії ще далеко перед диверсією, вів інтриги і подвійну гру, чим остаточно довів себе до повної моральної ізоляції в ПУН"8.

Нічого більше не потрібне в такій ситуації від ясности. Тоді відпадають усі вагання, всякі спроби баламутити членство ОУН, що з уваги на конспіративні методи діяння Організації не може бути поінформоване про всі подробиці ЇЇ життя.

І така ясність тепер пробила довгомісячну темноту. З одного боку Голова ПУН і ПУН, сперті на II Великому Зборі, з другого РП ОУН і його провідник, Степан Бандера, непотрібно до того нічого додавати. "Революційний Провід" і Степан Бандера станули на шлях явного спротиву Голові ПУН та основним заложенням організаційного правопорядку:

• а) пошани і повинування власному, Організацією створеному правно-устроєвому порядкові,
• б) пошани до найвищого авторитету в Організації, персоніфікованого Головою ПУН,
• в) вірности організаційній присязі,
• г) почуття дисципліни і рангової відстані в ієрархічно побудованій Організації.

За те їх поставлено перед Головний Революційний Трибунал. Здається —- відвороту нема.

Що повинен зробити ПУН, який почувається, як не в силі, то напевно в праві? Не тільки Бандеру і Стецька, але всіх членів "Революційного Проводу" поставити під Головний Революційний Трибунал. Того напевно заговірники сподівалися й очікували. І далі, не тільки поставити їх перед Революційний Трибунал, але якнайскоріше його скликати й перевести суд, не зважаючи, чи прийдуть на нього підсудні, чи ні. Винести присуд ясний і суворий: РП ОУН визнати нелегальним та оголосити його поза організаційним законом, а його членів виключити з рядів Організації і наплямувати вічним клеймом ганьби.

Всяке вагання і хитання в тих справах є доказом слабости і тільки заохочує противника та підсичує його опір. Всяку опозицію слід ліквідувати сильними засобами, а не паліятивами.

А разом з тим негайно перевести реорганізацію ПУН, не ждучи ні на які домовлення з заговірниками; вибити їм ґрунт з-під ніг, перебравши частину їхніх кличів і доповнивши ПУН молодшими людьми з того самого покоління, з якого виросли диверсанти. З новим розгоном кинутися до праці, приголомшити явну і притаєну опозицію своєю активністю, одним словом — виявити моральну силу й організаційну рішучість та справедливість ПУН. Відколи світ світом, сила й рішучість завше імпонували людям, своїм і чужим, тягнули за собою нерішучих, переважували в свій бік терезки перемоги. Вагання й непевність тільки збільшують сумніви і ллють воду на лотоки опозиції.

А замість того ми бачимо дивне видовище. З одного боку паперова війна, обидві сторони засипають себе комунікатами й відозвами, а з другого — висуваються щупальці до дальших переговорів, так наче б то двері ще були відкриті, наче б не тріснуто ними так, що аж ляскіт по всій Організації пішов. Одначе, різниця в тих комунікатах така, що відозви ПУН не доходять до членських мас, бо нема кому туди їх допровадити і нема навіть волі того зробити. Вони видаються на те, щоб замаркувати своє становище в документі, з якого може колись буде якийсь ужиток або доказ постави ПУН у тій критичній ситуації, а дійсною їх ціллю — привести диверсантів до отямлення. Намір, що й казати, похвальний, але в самому заложенні фальшивий, бо диверсанти не хотіли ніякої співпраці, вони хотіли повної влади в ОУН, про неї мріяли роками і тепер, коли настала для них догідна хвилина, per fas et nefas до неї прямували. На кожен комунікат ПУН відповідали вони негайно черговим своїм пропагандивним актом і вели це з патосом, шаленою енергією, широко і глибоко сягаючи вже до організаційних мас.

9 квітня 1940 року, на другий день після комунікату РП ОУН за підписами Бандери і Стецька, Голова ПУН випускає інформаційного листа до членів останнього Великого Збору і до членів ПУН з коротким переглядом диверсії Степана Бандери і повідомленням про поставлення його та Стецька під Головний Революційний Трибунал.

До Членів Великого Збору Українських Націоналістів
і Членів Проводу Українських Націоналістів.

З уваги на технічну неможливість у сучасний момент увійти мені в особистий контакт з усіма членами ПУН, цією дорогою подаю до відома наступне.

В листопаді 1939 року візвав я на терен теперішнього мого перебування члена ОУН Степана Бандеру, що перебував тоді в Німеччині, щоб включити його в організаційну працю ОУН. В січні 1940 року приїхав Степан Бандера разом з Провідником КЕ на ЗУЗ і я йому запропонував пост референта організаційних справ бази9 при Голові ПУН та введення його в склад ПУН. Степан Бандера відмовився від тих функцій. Видвигнені при цій нагоді ним і Провідником КЕ на ЗУЗ передо і мною справи узмістовлювалися в домаганні персональних змін у складі ПУН, змін у розмежуванні дотеперішніх компетенцій та в домаганні нових персональних призначень в організаційному апараті. Керуючися доцільністю, я дав низку вже давніше основне продуманих запоряджень щодо розмежування компетенцій і персональних призначень, включно з Крайовим Провідником ЗУЗ, не взявши до уваги домагання змін у складі ПУН, яке то домагання уважав я принципово недопускальним і мериторично безосновним. Степан Бандера, вернувшися на терен німецького Генерал-Ґубернаторства, заявив перед полк. Сушком, що мої розпорядження неважні, бо недоцільні, проголосив себе провідником крайових теренів і активу в Німеччині та призначив уповноваженим на терені моєго перебування ідеологічного референта ПУН, Ярослава Стецька-Карбовича.

Щоб остаточно вияснити становище Степана Бандери, в почутті відповідальности за справу, візвав я його 25 березня ц. р. явитися до 20 днів у мене. Дня 5 квітня явився в мене Степан Бандера і в листі врученім мені, в характері керівника діяльністю ОУН, який покликав до життя новий "Революційний Провід" ОУН, у зовсім ультимативній формі домагався — назначуючи реченець трьох днів — визнати стан, створений ним вія факті. При цьому передав мені копію анонімного листа з дати 10 лютого, завіреного лише його власним підписом, яким, мовляв, "Крайові Провідники, члени Крайових Екзекутив і актив на німецькому терені визнають його керівником діяльности ОУН". Водночас передав мені листа ідеологічного референта ПУН, Ярослава Стецька-Карбовича з дня 10 лютого 1940 року, в якому Карбович повідомляє мене про свою димісію з уваги на те, що він, Карбович, "переймає пост у новоствореному проводі ОУН".

Стверджую на підставі матеріялів, що зараз у моєму розпорядженні, що ціла акція була здавна уплянована й підступно ведена з тією ціллю, щоб зискати наразі на часі. В пору, як ішли намагання приєднати собі якнайбільше спільників, стосували ці елементи супроти мене методу підпорядкованости і повної відданости, при одночасному намаганні дискваліфікувати в моїх очах і в очах незорієнтованого членства немилих їм осіб з ПУН і з активу. В переконанні, що в своїй підривній акції вони осягнули максімум, ці елементи виступили тепер з диктатом супроти мене, ставлячи мені, Голові ПУН, умови, під якими готові дальше признавати мене як того, що мав би назовні репрезентувати ту діяльність, яку на ділі унапрямлювали б і реалізували б вони.

Історія українського націоналістичного руху знає приклади подібних тенденцій ще за життя сл. п. Вождя, які він у почутті історичної відповідальности паралізував твердою рукою. Вже — по-перше — сам докладно мені відомий факт, що поза названими вгорі двома членами ОУН, які виступили з одвертою диверсією, криються деякі одиниці, що були причасні до давніших того роду розкладових акцій і яких визнав шкідниками покійний Вождь, наказує мені з цілію рішучістю протиставитися їм. По-друге, сам факт довершеного справжнього замаху стану, позбавленого всякого ідейного підложжя і спричиненого анархістичним егоцентризмом декількох одиниць, змушує мене викорінити до основ це ядро розкладу в нашому рухові. Врешті — по-третє — ця диверсія стає передо мною в особливому світлі, коли взяти під увагу теперішню міжнародню ситуацію, в якій українське питання, хоч і не розгортається актуально політично ніякими зовнішніми силами, є одначе і буде об'єктом намагань різних чинників резервувати український фактор для власних політичних плянів майбутнього. Це тоді, коли я, як відповідальний за визвольну справу, не смію допустити, щоб український націоналістичний рух мав утратити свій незалежний характер.

Так я оцінюю витворену ситуацію і першим рішенням, яке я прийняв після дуже глибокої і всесторонньоі застанови, є поставлення Степана Бандери і Ярослава Стецька-Карбовича перед Головний Революційний Трибунал, який має винести свій незалежний і об'єктивний присуд. Я хочу на цьому місці видвигнути, що з правдивою прикрістю стосую цю санкцію саме супроти Степана Бандери, який тратить через свої останні вчинки той моральний капітал, який міг був використати для Руху й України.

Подаючи повище членам ПУН до відома і попереджаючи, що буду держати їх у поінформованості про дальший хід моїх запоряджень, що їх уважатиму потрібними для повного оздоровлення відносин в ОУН, я доручив зірвати негайно всякий контакт з відданими під суд обома вгорі названими членами ОУН та апелюю, щоб члени ПУН з найбільшою рішучістю протиставилися всім нинішнім і можливим дальшим проявам яких-небудь диверсійних намагань, приймаючи всі в їх розпорядженні стоячі належні міри і посиленою працею в поодиноких ділянках скріплювати загрожені знутра й назовні вартості й авторитети нашого Руху. В близькі другі роковини героїчної смерти нашого Вождя-Основоположника взиваю Вас видержати на позиціях, що їх Він нам назначив, і не допустити, щоб діло, якому Він віддав за життя всі свої сили і своє велике серце та за яке згинув, мало бути зраджене і знівечене!

Постій, дня 9 квітня 1940 року.

Андрій Мельник,
Голова Проводу Українських Націоналістів.

У тому самому часі, з датою на один день скорішою, цебто дня 8 квітня, Голова ПУН видає відозву до членів Організації Українських Націоналістів, на жаль та відозва дуже мало була поширена, правдоподібно і видавалася вона більше для задокументування свого становища, як для практичних цілей розповсюдження її поміж широкими масами членських кадрів, бо йнакше не можна собі пояснити, чому тільки одиниці мали нагоду її читати і чому не була вона розмножена в такій кількості, щоб залляти кожен осередок, де групувалися члени ОУН. Якщо йдеться про мене самого, я перечитав її аж у "Білій Книзі ОУН", що вийшла з друку у вересні 1940 року, цебто тоді, коли зірвано вже всі мости між ПУН і диверсією. Її зміст такий:

До Членів Організації Українських Націоналістів!

Націоналісти!

Переймаючи осінню 1938 року спадщину в Українськім Націоналістичнім Русі по сл. п. Вождеві Євгенові Коновальцеві, я здавав собі справу з внутрішніх труднощів нашого Руху, зосібна Організації Українських Націоналістів. Одним з перших моїх завдань було посилити і відновити особовий склад провідних апаратів Організації, що його застав я з перейняттям посту Голови Проводу Українських Націоналістів. Віднова ця й посилення знайшли вияв передусім на II ВЗУН, коли до Проводу Українських Націоналістів призначив я Ярослава Стецька-Карбовича та Степняка10 і коли призначення на Головного Контрольного Організації Українських Націоналістів отримав Діброва.

Щоб дати змогу виявити себе молодим силам нашого Руху, звільненим з розпадом Польщі, та скріпити внутрішньо наші ряди, керуючися доцільністю і добром нашої Організації, потвердив я Крайового Провідника на ЗУЗ і постановив доповнити склад Проводу Українських Націоналістів, призначуючи членом ПУН колишнього Крайового Провідника ЗУЗ, Степана Бандеру, з приділенням йому окремої ділянки праці, зв'язаної тісно з матірними нашими землями. Про мої наміри в цім напрямі зорієнтував я Степана Бандеру при нагоді його відвідин у мене в січні 1940 року.

Повторених предложень, щоб я усунув з ПУН двох членів Президії ПУН, яких до Проводу Українських Націоналістів покликав ще сл. п. Вождь, я не прийняв, застерігаючи децизію в персональних призначеннях на провідні місця в нашому Русі свобідній волі й оцінці Голови ПУН та завважуючи при цьому, що якщо інтерес Організації вимагатиме змін на провідних її місцях, я не виключаю дальших змін у ПУН навіть перед III ВЗУН, що має відбутися, згідно з Устроєм ОУН, у наступному році.

Згодом відомі мені стали предложення Ярослава Стецька усунути ввесь склад Проводу Українських Націоналістів та інші неповажні пропозиції, що давали свідоцтво вбогости політичного думання, а вже рішуче колідували з добром ОУН і постановами її Устрою. Коли зачали підтверджуватися глухі спершу вісті про диверсію в рядах Організації, кермовану Степаном Бандерою, я візвав його до мене. Дня 5 квітня 1940 року вручив мені Степан Бандера листа, в якому повідомляє мене, що він "перейняв керму діяльністю ОУН та покликав Революційний Провід ОУН", спираючися на постанови ще з дня 10 лютого 1940 року, винесені особами, яких імена відмовився мені подати. Цього ж таки дня 5 квітня 1940 року одержав я листа від Ярослава Стецька з датою 10 лютого 1940 з повідомленням, що він "перейняв пост у новоствореному проводі ОУН" Степаном Бандерою.

З уваги на те, що вчинки Ярослава Стецька і Степана Бандери підтверджені їх листами з дня 10 лютого і 5 квітня 1940 року ідуть у розріз з добром Організації Українських Націоналістів, суперечать засадам її Устрою і спрямовані на її шкоду, поставив я Степана Бандеру і Ярослава Стецька перед Головний Революційний Трибунал Організації Українських Націоналістів, щоб відповідали за свої вчинки, виконані серед вийняткової нашої ситуації, яка від нас, націоналістів, вимагає гострого революційного поготів'я, непохитної внутрішньої єдности і залізної дисципліни.

Подаю цей прикрий прояв нашого життя до Вашого відома, Націоналісти, цією дорогою, бо задля воєнних подій не маю змоги бути серед Вас і неможливо мені поки що з'ясувати Вам усе особисто.

Знаю, що чекаєте Ви мого слова. Заявляю Вам — як це зробив я в перших моїх закликах до Вас, взявши важкі завдання на себе після героїчної смерти сл. п. Вождя, — що надій, покладених Вами в мені, не заведу, що рішений я з невгнутою твердістю та найбільшою рішучістю в корені ліквідувати всі спроби розложити Організацію Українських Націоналістів, звідки вони не йшли б. Так чинити наказує мені моє сумління, моє розуміння добра нашої справи, відповідальність за збереження Організації Українських Націоналістів в обличчі історичної хвилі, обов'язок перед нацією.

Як не один з Вас знає, в час існування Українського Націоналістичного Руху різні чинники вживали багато зусиль на знищення Великого Діла сл. п. Вождя. Є чинники, які в даній ситуації мають власні причини бажати, щоб Організація Українських Націоналістів була тепер внутрішньо послаблена та нездібна до акцій, які диктувати їй будуть інтереси Української Нації. Про ці численні спроби своєчасно колись основне довідаєтеся, довідається теж ціле українське суспільство. В цім місці тільки вкажу, що всі ці зусилля незмінно розбивалися при зударі з Вашою твердою волею, Вашим ідейним запалом і свідомістю мети. З численних потрясень, приготовуваних її ворогами і противниками, Організація Українських Націоналістів завжди дотепер виходила ще більше внутрішньо скріплена, як скріплена вона вийшла по Роттердамській події. Так було і так буде.

Вірю, що Український Націоналістичний Рух скоро стрясе з себе те все, що загрожує затроювати його організм авантюрництвом, амбітництвом, безвідповідальністю і що Ви, яких закликав я недавно стояти на варті Української Революції, в незахитаному довір'ї та організаційній карності дасте належну відправу на місцях анархічним одиницям.

Україну спасе здорова і сильна Організація Українських Націоналістів, сперта на принципах довір'я і послуху, карности, непримирної боротьби з ворогами, а коли зайде необхідність, і проти нетямущих дітей її.

Слава Україні!

Постій, дня 8 квітня 1940 року.

Андрій Мельник,
Голова Проводу Українських Націоналістів.

Це й була вся реакція ПУН на шалену активність диверсантів, коли не брати до уваги ще повідомлення Референтури Пропаганди ПУН з дня 22 квітня 1940 року:

До відома членів ОУН.

Голова ПУН у своїм зверненні з дня 8 квітня 1940 року, вже подав до відома провідного активу Організації про анархічний і шкідницький вчинок Степана Бандери-Сірого і Ярослава Стецька-Карбовича, який визначився в тому, що названі особи в самочинний спосіб проголосили себе "Проводом".

В додаток до згаданого звернення Голови ПУН, Референтура Пропаганди подає до Вашого відома, що Степан Бандера-Сірий і Ярослав Стецько-Карбович у днях 16-18 квітня видали та розіслали до поодиноких організаційних центрів наступні еляборати:

• 1. "Зарядження в зв'язку зо змінами в верховних виконавчих органах ОУН",
• 2. "Комунікат" і
• 3. "Вияснення до Комунікату про зміни в верховних виконавчих органах ОУН".

В зв'язку з тим Референтура Пропаганди уповноважена заявити наступне:

1. Всі обвинувачення і закиди Степана Бандери-Сірого і Ярослава Стецька-Карбовича, спрямовані проти Голови ПУН і Проводу Українських Націоналістів — позбавлені всяких підстав, сперті на неправді і злій волі.

2. Провід Українських Націоналістів виготовляє і розішле до відома націоналістичного провідного активу інформативний матеріял, який на підставі документів і фактичних доказів доведе провокативні і шкідливі заміри диверсантів.

3. Звертається увагу провідного активу, що в своїх "Зарядженнях у зв'язку зо змінами в верховних органах ОУН" самозванчий "провід" — переіменовуючи деяких членів ПУН по організаційних псевдонімах, як інж. Сціборського, ген. Капустянського, ген. Курмановича, ред. Бойкова, д-ра Ольжича, інж. Бойдуника і т. д., "потверджує їх на постах, які вони займали досі", видає їм фантастичні директиви і т. д. Зроблено це з явно провокативною метою викликати баламутство серед організаційних кадрів та створити в них фальшиве враження, ніби частина членів ПУН справді підпорядкувалася фіктивному "проводові", що не відповідає правді.

4. Об'єднаний навколо свого Голови — Провід Українських Націоналістів і всі клітини провідного апарату Організації, які вже вспіли довідатися про анархістичну вихватку Степана Бандери-Сірого і Ярослава Стецька-Карбовича, поставилися до неї з суворим осудом, домагаючися санкцій через Головний Революційний Трибунал.

Інформуючи про те провідний актив, Референтура Пропаганди підкреслює, що до затіяної Степаном Бандерою-Сірим і Ярославом Стецьком-Карбовичем авантюри слід застосовуватися зрівноважено, бо вона в цілій своїй ґенезі і можливостях має неповажний характер, та, як руїнницька, буде зліквідована без більших внутрішньо-організаційних потрясень.

Подрібні вияснення в цій справі будуть подані в вищезгаданих матеріялах ПУН, які по змозі в найближчому часі розішлються на терени.

22 квітня 1940 року. Постій.
Референтура Пропаганди ПУН.

1.	Я не міг попасти пізніше на слід того, чи справді Барановський шукав якихось точок опори для ПУН у своїх розмовах. Зо мною ані з моїми знайомими він про те не говорив. Одинока людина, що покликалася на розмову з Барановським, був покійний адвокат д-р Степан Шухевич. Вже після того, як ОУН відобрала від диверсантів організаційну домівку, друкарню і магазини, прийшов він до мене і предложив письмову умову з Ярославом Барановським, що на її основі він мав списувати з пам'яті все, що знав про політичні процеси ОУН, в яких виступав, як оборонець, а головно всякі закулісові історії, що ані на судових розправах, ані в пресі не виходили на яву. За те ОУН платила йому місячно 400 зол. авансом аж до закінчення праці, що мало тривати не довше одного року. Була це свого роду синекура для колишнього оборонця в політичних процесах ОУН, щоб з одного боку допомагати в той спосіб людям, а з другого тримати їх у стані прихильности для ОУН. Покійний Шухевич, хоч дядько Романа Шухевича, одного з головних пружин диверсії, комплетно не орієнтувався в нововитвореній ситуації і приніс мені триста сторінок дитирамбів на честь Бандери. Я виплатив вправді йому тоді всі гроші, що по той час належалися, але просив давати мені матеріяли про ОУН, а не пеани для Бандери. Ще один раз після того був д-р Шухевич у мене і приніс перероблений уже матеріял, пропустивши гльорифікацію Бандери. Після того вже не приходив, зв'язався з диверсантами. Про ту справу, цебто відношення д-ра Степана Шухевича пише С. С. в листі до мене з дня 4 лютого 1955 року: "Бл. п. д-р Ст. Шухевич просив мене розвідатися та подати йому вістку про долю його сина, студента медицини, який був у цьому легіоні (бандерівському — прим. автора), а бандерівці не знали нічого і не могли йому дати, що, коли і як сталося з тим легіоном. А самий Шухевич був беззастережним приклонником Бандери. При моїй розмові з ним у Кракові на Зеленій вулиці на цю тему та про мотиви, що опреділювали його по тій стороні, сказав мені: "Я мушу душею належати туди, бо там опинився мій братанич Роман Шухевич, а я його люблю. Я й так нездібний уже до революції, нехай хоч молодь робить її. Це замалий і неважний аргумент, але мимо того я душею при них". Він з тим не крився, а це не перешкоджувало йому брати щомісячно гроші від нашої Організації, що їх ми виплачували, дотримуючися його умови з Ярославом Барановським. Також у нього опинилося дуже багато документів та архівних матеріялів, призначених для списування історії початків націоналістичного руху в Галичині.
2.	Цим псевдом закривалося тоді прізвище проф. Євгена Онацького. Розкриваю псевдонім за його ласкавою згодою.
3.	В системі кодів ОУН терени діставали часто свою назву від псевда їхніх провідників, напр., Дометівка, Дометенківка - Італія.
4.	Богдан Кравців.
5.	Добрий знавець тих часів, Ярослав Гайвас-Бистрий, заступає погляд, що Шухевич не був "інженером бунту", навпаки, обстоює він думку, що Шухевич, у багато дечому, а зокрема в тактиці супроти ПУН, не погоджувався з Бандерою. Через те Бандера не вповні йому довіряв і навіть якийсь час наказав сліжку за Шухевичем, мабуть підозріваючи його в якихсь таємних контактах з ПУН. Коли обурений Шухевич про те довідався — сліжку знято.
6.	Читачі напевно завважили, що "Біла Книга", чи пак її автор, інж. Микола Сціборський у відношенні до Ярослава Стецька вживає багато гостріших висловів, як до самого Бандери. Причини цього слід шукати в тому, що — слушно чи неслушно — Бандера, хоч і очолював диверсію, не вважався головною її причиною. ПУН бачив у ньому ставленика інших людей, що скривалися за його спиною. М. ін., це теж до деякої міри було причиною, чому пізніше Голова ПУН злагіднив присуд Головного Революційного Трибуналу (про те мова в одному з дальших розділів). Бандеру вважали противником упертим, але одвертим, натомість Стецько рахувався до людей, що залюбки вдаються до інтриги. Це тим більше, що його притягнено до співпраці з ПУН, якийсь час він там курив кадило Голові Проводу, а тепер змінив віхи і перекинувся до табору Степана Бандери.
7.	Цей лист міг писати або сл. п. Мирослав Туриш, або теж покійний уже д-р Лев Редет. Свого часу мав я його в руках, але не можу тепер пригадати собі, яка була на ньому дата і яким псевдонімом він був підписаний.
8.	"Біла Книга ОУН", ст. 54 і 59-64.
9.	База - Край.
10.	Д-ра Сидора Чучмана