Степан Хрін
Зимою в бункрі

Поволі пустіє бункер.

Харчів залишилося мало. Їмо тільки ячмінну зупу з пересоленим м'ясом та картоплею. Так вранці, в полудне і ввечір. Бувало, що дехто не міг її їсти. І не тому, що був ситий, але тому, що бункер виснажував і відбирав апетит.

Сніги топились. Днями пригрівало сонце. Дні ставали довші, зате тривожніші.

Стіни мокрі. В бункрі холодно, вогко й непривітно. Щоб тільки скоро весна. Виглядаємо її щоранку, вибігаючи на бункер. Стіни бункру повипиналися від намоклої глини, вода стікає і сиплеться глина.

В ніч 21 березня віст. Вихор вийшов наслухувати. Втім застукав алярмово до віка. Забираємо речі з бункра й вибігаємо на верх. В протоці щось чалапає — большевики або дики. Місяць серпом виринув злегка зза хмари і освітив потік. Чекаємо з готовою до стрілу зброєю. Хтось шепнув: «двох цивілів». Віст. Вихор і чот. Пас пізнали їх — це знайомі з недалекого села. Ми сходимо до бункру, а вони йдуть до них в потік. Нетерпеливо чекаємо повороту стрільців.

Врешті прийшли.

— Кажіть, що за люди і чого прийшли. Яким чудом знали, що ми є тут?

— Вони принесли записку і тривожні вістки.

— Скажіть мені, звідки вони знали, що ми тут?

— Вони сьогодні вночі зустрінули реф. СБ Гануляка, що в дуже важливій і наглій справі конечно хотів стрінутися з чот. Пасом. Селяни, нічого не кажучи, що знають про місце нашого побуту, взяли від нього записку і пішли до нас, ввесь час бродячи потоком по пояс. Вони лише тепер призналися, що чули, як хлопці будували бункер, скоро вернулися і нікому про це не говорили. Тепер прийшли до нас, щоб нас алярмувати.

От і маєш — ліс має вуха і очі! Як треба зважати при будові бункру.

В записці д. Гануляк алярмує, щоб вважати, бо зловлений ранений ст. віст. Козак може напровадити большевиків. Я переконаний, що хор. Роман перед Козаком виговорився, де ми зимуємо і боюся, що Козак приведе большевиків на наш бункер. Вправді хор.Мирон, що добре знає Козака, твердить, що він не зрадить. Однак, ніхто не може ручитися за людину, яка знаходиться під тортурами.

Кажу стрільцям пакувати всі речі, бути в цілковитому боєвому поготівлю. Наступного дня, ще за темна — вийти на верх і наслухувати.

Стрільці лягають спати. Я ще раз докладно перечитую записку.

«Під час облави на Яблінку — 7.3. — згинули стр. Вовк і стр. Крук. 11.3. згинули ст. віст. Вирва, станичний Орлик, попали в полон ранені стр. Самітний, станичний Микола і д. Катруся, яку дуже мучать, але вона до нічого не признається.»

Жалко мені стало за дорогим моїм підстаршиною ст. віст. Вирвою. Він був роєвим роя «Квітів». Відзначився в багатьох боях. Невідступний мій вояк. Чекав весни так як ми, та не дочекався.

Читаю далі.

«Група к-ра Стаха звела бій, в якому згинули пров. Горобко і боєвик Береговий. 20.3. знову бій, майже ввесь день. Траса бою була двадцять кілька кілометрів. В бою згинули реф. СБ Андрій, кущевий Данило, боєвики Крим і Погода, сотенний санітар Лотош і сотенний зв'язковий Зірка. Згинув також курієр д. Сокіл, що 80 разів перейшов кордон.

20.3. о 7 год. під час наскоку большевиків на криївку пострілялися: Горський, Степовик, ст. віст. Берета, віст. Голосний. В руки ворога попав ранений ст. віст. Козак, його зараз витягнули з криївки та відвезли. Шукали також там, де був хор. Бойко і віст. Снігур. Була всипа — але не знайшли. Здоровлю щиро! Уважайте! Гануляк.»

В цю ніч я не міг заснути.