Степан Хрін
Зимою в бункрі

Ще за темна, забравши всі свої речі, відходимо на бункер.

Простояли годину. Прийшов березневий ранок. Довкола спокійно. Я і стійковий остаємо на горі, інші вертаються до бункру. Ввесь час наслухаємо. Стійковий вилазить на яличку і зорить довкола далековидом. Години пливуть повільно.

Точно о 10.50 год. чуємо удари до залізної штаби, короткі і нервові. Це умовлений знак тривоги.

Наказую негайно виходити з бункру, і чот. Пас і віст. Буйний біжать на край кущів.

Лише тепер я побачив набряклі, бліді обличчя стрільців. У кожного тряслися від холоду руки. Виглядаємо, як довголітні в'язні. По кожному пізнати довгу зиму під землею.

Влетів з пістолею в руках віст. Буйний і шепоче:

— Большевики наступають на нас з трьох боків. Біжать прямо на бункер.

За ним прилітає чот. Пас і зголошує те саме.

Відбезпечуємо зброю. Відчіпаємо гранати. Глибоким снігом біжимо в долину, до лісу. Оббігаємо поляну і біжимо лісом.

Чуємо над бункром постріли.

Як пізніше ми довідалися — командант большевицького відділу, ст. лейт. Кривенко, остав на горі з двома большевиками, а ввесь відділ кинув на наш бункер. Йому добре сказав Козак, хто там зимує. Боявся нас і наших мін.

Після пів кілометра бігу починають нам мліти ноги і руки. Дістаємо заворот голови. Для нас повітря засильне. Занимаємо становища і відпочиваємо, ожидаючи ворога.

Дещо відпочивши, біжимо далі. Пройшовши пів кілометра, відпочиваємо знову. Віст. Тетяна тримається ввесь час кулемета. Раджу їй відійти від нього, бо в бою на нього буде звернений ворожий вогонь.

— Власне тому я тут, — відповіла відважна дівчина. — Коли впаде кулеметчик, треба буде його заступити.

Ворог, дійшовши до першого місця нашого спочинку, вже далі не пішов. Мабуть побачив, що з нами кулемет. Ми подалися на голу гору, на зруби, щоб здалека бачити, що ворог робить. Холодне, проникливе березневе повітря та мокрий сніг під ногами докучають нам.

Мусимо заховуватися дуже обережно, бо певно заалярмовано інші большевицькі спецгрупи і всі довколішні села забльоковані. Вечором переходимо полями над село Л. Стараємося йти без сліду потоком до дороги, якою возять кльоци з лісу.

Вояки, що часто ходили на розвідку, почуваються краще. Зате всіх інших холод проникає до костей. Дрожить тіло, скачуть зуби. В деяких стрільців подерті чоботи. Переправляючись через дріт над потоком, ст. віст. Байдак впав у глибокий яр. Не зважаючи на ніщо, зараз скочила туди віст. Тетяна, щоб йому допомогти. За собою тягнемо яличку, а відтак, зайшовши 1 км в ліс, заходимо в таке місце, де нас ворог не може побачити.

Ніч повна тривоги.

Чути по селах гавкання собак. Перелазимо поміж постинані ялиці, щоб там, між їх гіллям замаскувавшись, просидіти завтрішній день. За собою гілльою маскуємо сліди. Кожному мокро в ногах, та треба буде днювати без вогнища.

Надходить 23 березня. Вже на світанку чути ворожі постріли. Ворог шукає слідів. В лісі чути шум лісорубів. Через чатиння бачимо, як переходять гаєві — це, звичайно, ворожі розвідчики. Кожний з нас сидить на чатинні. Не вільно піднести голови. Від зимна трясемося, мов в пропасниці.

Віст. Сірий і віст. Вихор нарікають. Хор. Мирон, чот. Пас і віст. Спартак сидять мовчки. Віст. Тетяна, ст. віст. Рибалка і ст. віст. Байдак час-від-часу усміхаються і потішають інших — це все для України!

З часом кожний з нас закостенів, посинів. Показалися білі плями та підніматися не вільно, щоб цивілі не побачили. Якщо б нас тут ворог застукав — пиши пропало. Ст. віст. Байдак і віст. Тетяна роззуваються та натирають снігом ноги, бо почали біліти пальці. Посинілими руками спокійно труть їх.

Цей холод для нас страшний, бо ми вийшли з бункру.

В березневу ніч зірвалась хуртовина. Мете снігом. Користаємо з цього і в одній хаті беремо чвертку картоплі. Заходимо в густий смерековий ліс над село Т. Тут вже можна розкласти ватру. Вітер завіяв за нами сліди снігом. Стелимо чатиння біля вогнища та пересиджуємо три дні.

Ст.віст. Байдак, сівши в місці, де найбільше курить дим, відганяє його від себе руками і тихенько співає під ніс:

Довкола ліс шумить і вітра доганяє
Морози потискають, сніжок політає.
Ми сидимо у лісі й зима нам не страшна.
Поборемо комуну й проклятого ляха.
Колись вийдемо з лісу, підемо на міста.
Воскресне Україна щаслива і вільна.

Кожний замазаний печеною картоплею як вугляр. Віст. Тетяна одягнулася в штани, що їх вона дістала від чот. Паса. Їй не тільки тепліше, але в цей спосіб маскуємо перед ворогом, що серед нас дівчина.

26 березня снігами закрадаємося до села. Селянин їде фірою до броду провірити, чи немає там засідки. Ми обережно підсуваємося за ним. Над Дністром знимаємо онучі і в чоботях на босу ногу проходимо глибокий по пояс Дністер.

Віст. Буйний радить іти над село Т. Глибокими снігами, ледве тягнучи ноги, йдемо верхами, полями, лісами. Тіло мліє, м'язи болять так, що годі їх діткнутися. Заходимо в ліс, над селом Л. Тут спимо дві години біля вогнища. Відтак ідемо далі.

Тільки зробився день, віст. Буйний іде лісом до перших хат на розвідку. Вертається скоро і зголошує, що в селі два відділи по 40 большевиків. Вони щоденно обходять ліси, шукаючи за слідами.

Чуємо крик. В нашому напрямі хтось біжить. Показуються селяни, одягнені в сибірках і куфайках. Переведемо з ними балачку. Якийсь час тримаємо селян біля себе, аж пізно пополудні звільняємо їх, застерігаючи, що вони відповідають головою за те, коли тут сьогодні або завтра буде облава.

Вночі переходимо в другий ліс, де скоро зв'язуємося з двома бравими вояками — ст. віст. Гаєвим і віст. Покірним. Крім них пристають до нас віст. Підойма, д. Зарічний і д.Грім.

Певні селяни підвезли нам харчі, замаскували сліди і почалося ожидання весни в снігах. Большевики роблять що ночі під нашим лісом засідки.

Однієї ночі спалахнула наша колиба і стовп полум'ям пішов вище дерев. Ми очікували ворога. Та він, мабуть цього не запримітив.

Через день кожний гріє руки на грані вогнища. Палити не вільно.

Віст. Тетяна пече з краяної бараболі пластинки, та обділяє кожного із стрільців.

Сніг паде далі. Тужливі вітри гудуть в старих стовбурах ялиць і буків.

«А буря з вітрами все голосно вила.
Не видно довкола доріг,
Про волю повстанці у снах своїх мріли,
А ворог їх лютий стеріг.»

Писано зимою 1947-48 рр.
Переписано в зимовому бункрі під землею на машині зимою 1948-49 рр.