Степан Хрін
Зимою в бункрі

У довгі, зимові вечори наше селянство ввесь час оповідає про повстанців. Старі бабуні, дідусі оповідають про геройські чини «наших» хлопців і дівчат. Жінки турбуються тим, як нам проходить зима. Дівчата біля кудель і хлопці з ними співають вечорами тільки повстанських пісень. В ці довгі вечори вони самі укладають пісні про повстанців. Майже 90% повстанців — це селянські діти.

З Сибіру надходять листи, в яких засланці описують своє жахливе життя і пересилають привіт — як вони нас називають — «своїм солов'ям, грибам в лісі». Вони з нами серцем і душею.

Одного дня ми почули спів:

Ой, гуляйте, парубочки, бо вже не будете:
Прийшла карта від команди — до УПА підете.

Їхав Гітлер на собаці, а Сталін на свині,
Наш командир на конику, лущить їх по спині.

Наші хлопці-партизани, жаль мені за вами,
Як прийдете ви до села, то піду із вами.

Партизани — гарні хлопці, жаль мені за вами,
Тільки мені через потік, то вже межи вами.

Постава українського населення до ворога — прямо геройська. Можна б навести тисячі прикладів геройства. Ми сидячи в бункрі, під землею, також думками біля нашого народу, бо за його щастя і волю ми стали до бою з большевицькою імперією. Часто стрільці ставлять питання, що в цю пору у перед Різдвяними Святами роблять дівчата, хлопці, яких пісень співають. Співаємо народні пісні. Особливо віст. Тетяна знала дуже багато лемківських пісень, а також ст. віст. Рибалка...

Вже ніч перед Свят-Вечором.

Дижурний під проводом віст. Тетяни варить потрави, які можуть чекати до завтрішнього вечера. В день перед Свят Вечором ми взялися до роблення порядків у бункрі. Тетяна обтирає полички, стрільці складають книжки, миють причу, чистять долівку, а з-під неї вичерпують воду, що наплила до збірника. Пополудні хор. Мирон приніс ялинку і почав її прикрашувати. Навішуємо все, що лише може знайтися в наших умовах. На сам вершок повісили янгола, що його намалювала Тетяна. А далі тістечка, що вона напекла, яблука, гарно прибрані набої, ланцюжки і паяци, зроблені з лушпин яєць. Тетяна вбрала образ Матері Божої квітами з паперу і натяла сніжку на ялинку.

Одні терли мак, другі присмажували цибулю на примусі. Кожний стійковий після зміни оповідає свої спостереження. Сьогодні не чути пострілів.

На селах великий рух: рубають дрова, ріжуть січку, населення приготовляється до Свят-Вечора.

Досі бувало так, що повстанці старалися перебути Свят-Вечір в селі. Але це звичайно кінчилося смертю когось в селі, або пізніше наскоком на бункер. Усі ми переконані, що цієї помилки цього року вже ніхто не зробить, маючи досвід з минулих років.

Ворог ніч перед святами, а ще більше під час свят найбільше нишпорить по селах. Вдень зорить з вершка гори, чи часом не куриться де з якого повстанського бункру, або чп вечором не підсуваються повстанці до села. Большевики радо йдуть на наші села, щоб з убитого повстанця стягнути одяг і взуття. Зокрема на свята вони намагаються убити когось з повстанців, щоб в цей спосіб пригнобити населення. Вбитого прив'язують коневі до хвоста, зганяють людей пізнавати, а потім волочать до району. При тому п'яниці впиваються до без тями. Тоді зокрема напастують дівчат. Та це знаний факт, що в таких спецбоївках багато венерично хворих, які дістають спеціяльне завдання заражувати наших дівчат. Зокрема шукають за тими, хто має зв'язки з повстанцями, щоб їх заразити і в цей спосіб передати цю недугу повстанцям.

Про ці азіятські методи ми скоро інформуємо населення і остерігаємо молодь, яка втікає від большевиків, як від зарази.

Населення пізнає большевиків вже навіть по специфічному «запаху» їхніх шинель і рубашок.

Коли роз'юшені большевики стрінуть повстанців, ревуть мов божевільні, дикими голосами. Деякі з них скидають з себе шинелі й гумові сапоги і, не зважаючи на мороз і сніг, біжать кілька километрів за повстанцями. І є багато випадків, коли знеможений повстанець мусить приняти бій, в ньому вбиває одного чи двох большевиків, а тому, що навала суне далі, дострілює сам себе. Звичайно повстанцеві важко відступати тому, що він зимою дуже мало ходить по повітрі, а підземні криївки так обезсилюють фізично, що далеко відступати немає сил.