Степан Хрін
Зимою в бункрі

Зближалось нове свято в нашому повстанському зимовому бункрі: день св. Анни — ім'янини нашої подруги віст. Тетяни. Ми відсвяткували ім'янини кожного з нашого бункру. Це випливало передусім із дружби, пошани і любови один до одного.

Завтрішній день вимагав від нас готування на день скоріше. В усіх було бажання, щоб свято ім'янин випало гарно, щоб настрій був справді святковий. Це були ім'янини дівчини-повстанця, яка своїм тактом, дружністю, відвагою, працьовитістю і ідейністю була щиро люблена і шанована цілим нашим гуртом.

Тетяна належала до тих дівчат, що виреклися вигод, залишили рідні хати, знехтували особистим щастям і все своє життя, знання та працю віддали для України. Вони полюбили далекі рейди, тривожні дні та ночі, нерівні бої, невигоди, труди, голод та холод, полюбили військо і вояцьке життя. Вони стали вояками з душі, крови і кості. І таких дівчат можна було нарахувати багато. До них належала віст. Галя-Тетяна, розвідчик УПА, районовий референт УЧХ (Український Червоний Хрест), опісля СО (Суспільна Опіка) і в кінці машиністка КВ (Команда Відтинку). Всім відомі були її пригоди, одчайдушні чини, як вояка і революціонера. З її великих, розумних, карих очей відчитував кожний доброту, стійкість, характерність і сильну волю. Її душа була щира, чиста і хрустальна. Її ціхувала витривалість, обов'язковісгь і самопосвята. Своє особисте щастя бачила тільки в щасті народу. По званні була вчителькою і вийшла з убогої лемківської родини, де вже 4-річною дитиною втратила маму. Була це людина високої культури, інтелігентна і незвичайно гарна. Краса нераз її смутила, бо звертала увагу багатьох повстанців, а це не було їй до вподоби.

Подарунків підготовити ми не могли жадних. Ми їх не мали. В подарунку могли передати тільки щирі слова побажань. В мене постала думка віршем написати її минуле, хоч я ніколи в житті не мав з віршуванням нічого спільного. Матеріял до цього дали мені її оповідання, які вона мусіла під тиском всіх друзів оповідати, як і всі, щоб без нудьги проходив час. Про себе, а зокрема про свою діяльність в рядах УПА, а пізніше в рядах революційного підпілля, вона не любила багато говорити, хоч може мала пригод і переживань більше від багатьох інших повстанців. Коли оповідала, то найчастіше про свої безжурні дитячі роки, про рідне село, родину, школу.

Мов віршування було б опинилося в печі, але переконливі слова віст. Мирона, що воно для віст. Тетяни буде приємною пам'яткою, змусили мене допровадити діло до кінця.

Сьогодні дижурним був ст. віст. Рибалка. На превеликий клопіт віст. Тетяна не пішла спати і ввесь час допомагає своєму другові-лемкові поратись біля кухні. Про наші завтрішні пляни святкувати її ім'янини вона навіть не догадувалась. Ми полягали спати з думкою, що ніччю встанемо, впорядкуємо свій одяг, взуття і приготуємося до ранніх побажань.

Коли ми вже поклалися спати, наш дижурний ст. віст. Рибалка виговорився перед нею, що ми знаємо її дійсне ім'я. Це трохи збентежило її й вона заявила, що не буде спати, щоб ми не склали їй побажань, коли вона вставатиме з причі. Вичистила взуття, одягнулася святочно в свою улюблену червону блюзочку і в її душі та назовні було щось урочисте. Вона сама вже святкувала. В очікуванні дня, в щирій розмові лемкині з лемком вона, сидячи на причі, задрімала.

Ми використали цю хвилину і всі тихенько вийшли на бункер, де впорядкували одяг та взуття. В стрілецькій лаві в бункрі заспівали «Многая літа». Віст. Тетяна зірвалась, мов перелякана. Побачивши нас, святково одягнених, зніяковіла, станула на рівні ноги, спустивши голову додолу. Мені, як найстаршому ступенем і функцією, прийшлось складати першому побажання. Після того я перепросив Тетяну, що хочу відчитати їй те, чого не висказав словами. Хор. Мирон присвічує свічкою, а я читаю писане олівцем:

До дівчини повстанця

В мальовничій Лемківщині
Над потічком, при долині
Розложилося село.

Під верхами чисте поле,
Далі ліс неначе море,
Мережані стежечки.

Як засвітить сонце ясне,
Небо тут таке прекрасне,
Що аж любо жити тут.

Часом в бурю трісне грім
По ялицях, мов проклін,
А в потоках рев і шум.

Знов тумани налягають,
Одні одних здоганяють
Гори, наче статуї.

А зимою тут все біло
І неначе заніміло,
Лиш куряться димарі.

Влітку тут усе зелене,
Село в чічки замаєне,
Дзвоном дзвонить пташків спів.

Як прийде свята неділя,
Це найбільша лемків мрія
Йти із хижі в Божий дім.

Раз було це у Стежниці
Ще не було сніговиці
То був Анни святий день.

Вдолі, селом йде лемкиня
Гарна, кажуть, як княгиня,
В руках донечку несе.

В дальших стрічках була описана її молодість та участь у підпільній боротьбі. Вірш кінчається:

Прийми, Таню, в свято Анни
Дружні від всіх нас слова:
Хай волею увінчаєсь
Труд твій — боротьба.
Хай журби і невигоди
У повстанському житті
Не гостюють більш у Тебе.
Будь щаслива... як колись
У давнині...
Як матуся тебе несла
У церковцю, на руці.

Вірш цей зробив враження на ім'янинницю. Вона приняла його з сльозами на очах. Просила мене підписати вірш. Після того попливли щирі розмови, спогади, крилаті пісні. У веселій і милій атмосфері минув день.