Степан Хрін
Зимою в бункрі

Коли людина сидить в бункрі зимою безчинно, дні видаються довгі, нудні й тривожні. Натомість при праці пливуть вони скоро. Людина забуває тоді про дійсність, стає спокійніша, зрівноважена і вдоволена.

Звичайно до полудня праця під землею проходить легко. Пополудні, зокрема після їжі — внаслідок браку чистого повітря — людина почувається ослабленою. Трудніше склеїти думку. Вечором, коли зійде стійковий, стає веселіше і праця набирає скорішого темпа. На це впливає певність себе, що вже сьогодні не буде наскоку.

Вдень треба часто виходити наверх, щоб дихнути свіжим повітрям, почути дещо від стійкового та самому наслухати.

Окрема тема, це відгадування, яка буде зима. Такі питання пізною осінню і на початку зими завжди ставлять повстанці старим селянам, які мають на це свої пояснення. Якщо шишки знаходяться на верхах ялиць, то зима буде сильна, при кінці, «завалиста»; коли на середині — буде строгий січень; як на долі — сильна заметіль на початку зими. Якщо пізною осінню є багато підпеньків, то буде легка зима. Коли підпеньки появляться вчасною осінню, буде строга і вчасна зима.

Коли впадуть сніги, важко посилати стрільців на розвідку до села. Ворог може по слідах прийти аж до бункру. Туга за людьми, за новинами, за розвідкою приневолює стрільців часто балакати, коли нарешті буде «попуск». В цьому повстанці добре орієнтувались. Ось, н. пр., в нас, коли гудів «Оровий» — це віщувало, що сніг не буде топитися, що прийде мороз і вітер із снігом. Коли шумів «Столець», буде зміна. Тоді шумлять потоки, сніг чорніє, а під яличками колом розтоплюється сніг. Як побачимо ясний сніг, аж важко на нього дивитися, і снігурі співають сумно — цінь-сінь, цінь-сінь — це означає, що скоро буде падати сніг. Коли снігурі співають — цінь-сір, цінь-сір — обов'язково буде тепло. Вони тоді менше звиваються за їжою, не скачуть під ноги стійковому. Не докучає їм холод і не тривожить небезпека, що не буде що їсти, коли впаде сніг.

День святого Миколи завжди нагадує давні-давні, юні роки. Наша трійка, віст. Тетяна, хор. Мирон і я, ті, хто зазнали студентських часів, згадували миколаївський вечір по своєму. Наші друзі-вояки — знову по своєму. Для нас святмиколаївський вечір був традиційний, коли ми ходили до середньої школи. Колись, ще учнями в гурті своїх шкільних товаришів ми ішли на традиційний миколаївський вечір, щоб там зустріти не лише невеличкий подарунок, але щоб серед радощів, сміху і жартів провести вечір.

Наші друзі-стрільці згадують також свят-миколаївський вечір в своїх рідних,селах, читальнях «Просвіти», що приносив їм вдоволення з самої вистави більше, чим з подарунків, які вони діставали того вечора.

Це було минуле, а тепер жорстока революційна дійсність.

Наших стрільців запрошували знайомі дівчата, щоб вони вийшли з лісу по подарунки. Але твердий закон конспірації забороняв. Ворог слідкував за тим, чи не появляться повстанці, бо тоді знатиме, що десь недалеко вони зимують. Тому до села заходили тільки в дуже важливих справах.

Щоб цей день був для стрільців веселий, віст. Тетяна запропонувала, щоб для стрільців ми приготовили миколаївські подарунки. Коли вони лягають спати, ми ніби то ще викінчували канцелярійну роботу й сидимо далі. На заваді нам дижурний. Проворна віст. Тетяна, мовляв вона хоче нині митися — каже, що сьогодні вона буде дижурна.

Стрільці сплять. Ст. віст. Байдак вже крізь сон говорить про свій завтрішній дижур. Йому завжди прикурювалася каша або зупа й він крізь сон виразно говорить: «каша. каша... як та каша... то є дуже добра каша...»

Взагалі, коли стрільці спали, можна було часто чути тривожні оклики: «ох, ох... ох! бий! стріляй! Кидай гранати!» Це стрільцям снилися погані сни, бої з ворогами, наскок, облави. І не диво, кількарічне напруження боротьби вичерпало нас нервово так, що ця тривога увійшла в кров і нерви. Людина хоч вже спала, не мала спокою. Та чи хто зрозуміє нас зтих, хто живуть на вольному світі? Чи здаватимуть собі справу, чи зуміють бодай в малій частині усвідомити нашу дійсність?

В творі Турянського «Поза межами болю» виходить на перший плян проблема голоду. Біль цей страшний, але на те, щоб не з'їдати людину, є рада — куля в лоб. І можна твердити, що в постатей Турянського найстрашніший був страх перед смертю.

В нашому житті небезпек є десятки більше, як смерть. Повстанці бояться, щоб не впасти живим в руки ворога. Хочемо жити на те, щоб продовжити боротьбу та довше працювати для України.

Бажаючи стрільцям дати відпруження, готуємо для них миколаївські дарунки. Віст. Тетяна пече миколайчики і пампушки. Я за цей час пишу для кожного стрільця листи «від св. Миколая» у формі віршів. Хор. Мирон рівнож щось записує. Коли робота була закінчена, пакуночки з різгами й листами приготовані, віст. Тетяна пішла над бункер порозвішувати їх досить високо на яличках, щоб кожний завтра рано намучився доволі, заки його здійме. Падав легенький сніг і замаював білим пухом яличку з миколаївськими подарунками.

Відходячи спати, віст. Тетяна просила нас не гніватися, коли вона завтра буде без настрою. Це нас здивувало. Вона пояснила.

— Завтра ім'янини мого батька. Матуся моя померла, коли я мала 4 роки. Батько був для мене всім. Він мене безмежно любив. Коли я підросла, післав мене в школу. Вдома в нас були злидні. Останній гріш, який тільки батько мав, ішов на те, щоб я закінчила вчительську семінарію. Я хочу цей день присвятити своєму батькові, бо знаю, що він буде ввесь час тільки думати про мене. Я до батька відчуваю безмежну любов і вдячна йому за те, що виховав мене, образував, навчив любити Україну гарячим, лемківським серцем. Коли я йшла в повстанці, він благословив мене і казав: «ніколи назад, а завжди вперед, хоч може і впасти треба буде!»

Коли віст. Тетяна пішла спати, ми ще для неї приготовили подарунок. На завтра все було готове.

На світанку зчинився в бункрі рух: «Миколай був у нас, Миколай!» Хор. Мирон зривається на рівні ноги — він у нас найбільш побожний — і починає співати: «О, хто, хто Миколая любить!», а ми всі за ним тягнемо хором.

Треба було бачити, як старі діти дерлися по яличках, кидалися до пакунків та з великим зацікавленням розпаковували їх. Листи, що висіли біля різок, кожний ховав незамітно до кишені, думаючи, що там для нього багато несподіванок, які можуть викликати сміх між стрільцями.

Одна тільки віст. Тетяна не йде на бункер, бо собі пакунка не зробила. Вона рада, що всі вдоволені й тішаться. Втім приходять стрільці й питають, чому вона не йде по свій пакунок. Вони були б його принесли, але він так високо припнятий, що, хіба, мусить приставляти драбину. Віст. Тетяна вибігає скоро наверх і без труду вилазить на яличку та знімає пакунок. Вона рада, що про неї не забув св. Миколай.

Крім пампушків і тістечок — ми знайшли в пакеті ще цукерки і шоколяду. Це нас дуже здивувало, бо звідки воно тут взялося. Чия ж це робота? — питають стрільці, побачивши в додатку цигарки. З куренням в нас було дуже круто. Чот. Пас каже:

— Св. Миколай закупив це в нашій кооперативі «Таня».

Ст. віст. Байдак перебиває: «Це робота Атлянтика». А хор. Мирон: «Це робота Тетаніка». Так ми всі називали віст. Тетяну. В додатку її подруги кликали «Таньчик», а друзі в Україні називали її «Чічана» тому, що вона гарна. Але це псевдо було для неї найбільш дразливе. Вона ніколи не любила говорити про себе й не любила, щоб хтось про неї говорив, хоч за собою мала багато відважних чинів, коли була розвідчиком в УПА, а пізніше на тереновій роботі на Лемківщині.

Загадку з шоколядою і цигарками ми незабаром розв'язали. Ще перед приходом до бункру віст. Тетяна дістала від знайомих цукерки і шоколяду, сама накупила цигарок. Вона все це принесла з собою до бункру і заховала так, щоб ніхто не знав. Щойно на св. Миколая вложила до миколаївських подарунків. Цей вчинок гарно вплинув на наш настрій. Не диво, що всі стрільці її любили і поважали.

Тепер кожний по черзі мусів голосно читати «листи від св. Миколая». Відбувалося це серед радости і сміху, бо неодин старався деякі місця пропустити, але це йому не вдавалося. Віст. Вихор домагався відчитувати все докладно. У віршах до нього, віст. Буйного і віст. Сірого були вичислені їхні недомагання. Це хор. Мирон старався на них вплинути. Зрештою він з тим наміром взяв їх взагалі до свого бункру, щоб їх перевиховати.

Скінчились наші «чтенія». Кожний дістав своє. Було весело й гамірно.

Одна тільки віст. Тетяна сиділа в кутку сумна й нічого не говорила.

Хор. Мирон оповідає стрільцям, звідки взялась в нас традиція св. Миколая. Я вказую на виховне значення святмиколаївського вечора для дітей і молоді. Переказав також, як такі вечорі відбувалися під час панування Польщі. Стрільці завели гутірку. Їх передусім цікавило те, що тепер робить наша молодь.