Степан Хрін
Зимою в бункрі

Алярмовий будить:

«Командире! командире, вставайте, вода заливає бункер!»

Коли я піднявся на причі, побачив, що в бункрі плавала підлога, а на ній наші чоботи. Сніг, що стопився, наробив нам багато лиха. Одною стіною увірвалася до бункру вода. Треба вичерпувати, виносити її, щоб не замокла картопля і мука, бо тоді все пропало. Всі босо стаємо ланцюгом аж до виходу. Вичерпуємо воду і виливаємо її надвір. За п'ять годин дуже неприємної роботи у воді, бо ломить кости — ми винесли пів тисячі відер, а сліду, щоб меншало не видно. Треба шукати іншого способу. Джаганами і сокирами стрільці видовбують каналик вздовж тунелем аж до потоку. На полудне наступного дня ми були з роботою готові. Воду спустили. Перебираємо замоклу картоплю до мішків, укладаємо біля печі, щоб підсохла.

В бункрі стало вогко, зимно, непривітно. Із стін капає на причу, промакає стеля, кожна робота устала. Маємо науку, що треба мати в запасі не лише збірник на воду, але й канал. Стелю треба по дошках накривати «папою» або бляхою. Всі сидять тепер, підобгавши ноги, на причах, понакривалися палатками й чекають вечора, щоб розпалити в печі.

Все моє майно і звіти поскладані в шкіряній торбі, яку подарував мені к-р Тараско. Вона стоїть біля моєї голови, щоб на випадок алярму її першу вхопити. Наказ був такий: на випадок ворожого наскоку — рятувати документи, не зважаючи на життя, бо в них були важливі звіти, інструкції та накази.

Вода, протікаючи крізь стелю, замочувала нас, наше білля, одяг. На додаток злого, кинулися ще й насікомі. Большевицький порошок проти них нічого не діє. Робимо з палаток параван і тоді ходимо по черзі на «облаву». Кожний із стрільців старається подати якнайменше число «знищеного ворога».

Вечором переконуємося, що насікомих не знищимо, поки не випариться білля та одяг. До одної порожньої бочки наливаємо відро кипятку, вкидаємо розпечене в печі камінця і на зроблене над водою руштування кладемо білизну, накриваємо бочку і тримаємо так 20 хвилин. Після цього ми вже мали спокій з «ворогом» і «облавами».

З часом постала потреба шити одяг, білля і обуву. На це матеріял в нас був.

Віст. Тетяна вчить стрільців краяти й шити сорочки, віст. Сірий — робити чоботи, віст. Буйний — стригти. Мені ж припало пороти старі штани і блюзку, щоб шити з кльоту маринарки й штани. В бункрі все нам скоро протирається. На декілька вечорів бункер змінився у кравецький варстат. Ми могли давати таку роботу на села, але я хотів, щоб стрільці самі навчилися давати собі раду.

Незабаром притис мороз. В нашому тунелі замерзала вода. На сходах, якими сходилося до кринички, появилися соплі і груди льоду.

Одного дня ст. віст. Байдак пішов з відрами по воду. Минуло 5 хвилин, а його немає. Стрільці йдуть глянути, що сталося. Наш бідний Байдачисько, злазячи вдолину, поховзнувся і коміть головою полетів аж в криницю. Там ввесь скупався, а тепер викручував одяг, бо встидався входити мокрий до бункру.

Хто має гарні спомини із студентських років, з Андріївського вечора, той не може забути його і в партизанському бункрі. Хор. Мирон мав спомини з гімназії та із студій теології, віст. Тетяна із учит. семинарії в К-і та з підпілля. Стрільці знову по своєму згадували цей вечір, як бувало вони забавлялися в своїх селах. В мене теж зібралося багато споминів з різних років. Тому не дивно, що ми всі разом старалися уприємнити собі час на Андріївський вечір.

Провід вела, очевидно, віст. Тетяна. Стрільці, не знаючи ще всіх ворожб, бажали, щоб вона вивела кожну ворожбу. Хоч більшість з них в те все не вірила, але таке віщування мало на них деякий вплив.

Як тільки завечоріло, частина вояків пішла над бункер, щоб внести до хати дров — чи будуть поліна до пари ні. Кому вийдуть до пари, той цього року ожениться. Коли почали повертатися дровоноси, постав загальний сміх, бо наложили таку купу дров, що вистарчило б на декілька днів. Ніхто не признався кому вийшло до пари. Віст. Тетяна налила води в посуду, топить свічку, бо ми не мали воску і кожному з черги зливає: хор. Миронові вийшли праліси і гори, чот. Пасові, віст. Вихореві, віст. Сірому — те саме. Віст. Буйному — колиска і мала дитина. Ст. Віст. Байдакові — могили й хрести. Тетяні — вінок і могили, ст. віст. Рибалці — воїн на коні, а мені побоєвище і окопи.

Тепер з черги третя ворожба: в мисці, наповненій водою, на коробці від сірників плаває маленька свічка. Кожний нас на краю миски тримає папірчик, на якому написане ім'я дівчини, яку він бажає взяти за дружину. Коли свічка, плаваючи, підпливе й запалить папірчик, то той найскоріше ожениться з цією ж дівчиною. Так повторялося два рази: весілля вийшло віст. Буйному та віст. Вихореві, більше нікому.

Під шапку віст. Тетяна кладе грудку глини (могила), вінок (весілля), перстень (заручини) та цигарничку (старий парубок). Витягаючи так за чергою, вийшло: хор. Миронові — вінець, чот. Пасові, віст. Вихореві і віст. Сірому — глина, віст. Тетяні — вінець, ст. віст. Рибалці — перстень, а мені — цигарничка. Це підхопили стрільці і давай тішитися: таж ви, друже командире, мусите наперед нас поженити, тоді ми будемо думати про вас. Глина дещо засмутила стрільців. Це ж була трійка, що постійно ходила на розвідку. Боєво зіграні хлопці потішали один одного: «Та бодай не жаль, що всі три разом. Як нам прийдеться впасти, то «шкробнемо» кожний по кілька большевиків». Хор. Мирон радів, що йому вийшов вінець, може справді йому усміхнеться щастя. Він мріяв про ту, якій те саме показалося.

Розбавлені стрільці жартують пізно в ніч. Віст. Тетяна оповідає про інші ворожби, напр., про те, як дівчата перев'язують нитку через стежку, якою найчастіше ходить милий. Коли він перерве нитку, ідучи стежкою, то ожениться з нею. Обов'язково мусіла віст. Тетяна — на прохання всіх стрільців — ще поворожити всім на картах. За ворожбу не вільно дякувати, бо тоді, що добре, не здійсниться.

Читач, що не брав участи у визвольно-революційній боротьбі під большевицькою дійсністю, напевно подумає: «і щож, зле їм було? Гарне було життя, веселе, пригоди, а як часом небезпека — то трудно.»

Ні, дорогий читачу, так воно не було. Правда, були веселі дні, бо ми самі старалися робити їх веселими, щоб не глядіти завжди в жорстоку дійсність, яка нервово і фізично вичерпувала нас всіх. Навіть в цю хвилину, коли ми були найбільш веселі, таки хтось наслухував, переривав сміх або розмову сигналом «цить». Всі відразу мовкли, а як на бункрі було чути підозрілий стукіт, хапали за зброю й обережно підходили до віка і мін.

Андріївська ніч цілувала примкнені очі повстанців, що лежали на дошках причі. Під землею, в бункрі.

Прийшов ранок. Підіймаються друзі один за одним і кожний розказує про свій сон: хор. Миронові, чот. Пасові, віст. Вихорові і віст. Сірому приснилися такі ж сни: чужі країни, великі ліси, гори, ріки і кордони. Віст. Тетяні приснився дивний сон: була велика, осіння хуртовина. На широкому, рівному полі зловіщо шуміла суха трава. Вона йшла в пітьму ночі. Перед собою шукала тіні ворога, що чигає в засідці на життя людей. Пройшовши поле, ліс і знову поле, прямує до села. В руках тримає пістолю. В селі зустріла свою двоюрідну сестру, що її не бачила довгі роки. Їй вона розповіла про той вінок, що показався їй з воску в Андріївський вечір. Вони довго говорили про вінок і раділи собою. Сестра розказувала про знеможеного батька. Він тужить і плаче за Тетяною, благословить її труд та боротьбу. Мріє вітати її у вільній Україні... Вони ще довго говорили.

Опісля виходить з хати, вітер жалісно гуде в садах, замітає пожовкле листя на дорогах. На полі свистіли й шуміли стерні. Втім на шляху побачила перед собою кривавий листок, що припав до землі. Вона побігла ловити його, а він, замінившись в зірку, став підійматися вгору. Ловить його руками, а він змінюється у вогнисту грань, неначе блискучий криштал льоду — й вогнистою кулею падає на землю. Вона в розгоні настоличила її ногою. Ця іскорка так запекла її, що вона збудилася.

Цей дивний сон слухали всі з неспокоєм. Стрільці задумались. Це на неї погано поділало, але, вставши на рівні ноги, почала ходити чотири кроки туди й назад. Відтак, піднявши прямо голову, своїми розумними, карими очима глянувши на стрільців, питає: «А ви чого так задумались? Сон — мара. Це право ночі. Ось що найважливіше: ніщо не спинить життя, коли воно йде в боротьбі ва рідну землю, за юний спів, за усміх дитячий, за наші крилаті дні, за щастя України».

Збірка до ранньої молитви! В лаві стояли стрільці. Червоним світлом горіла лямпа. Глухо та чарівно проходила молитва українського революціонера.