Степан Хрін
Зимою в бункрі

Віст. Тетяна розгорнула газету і сказала:

— Слухайте, прочитаю Вам тост Сталіна з 1947 р. за російський народ.

І читає: «Я піднімаю тост тому, що це найвидатніша нація з усіх націй... Що це керівна сила... що в нього (російського народу) стійкий характер, ясний розум і терпіння». «А далі, — сказала віст. Тетяна, — тут пишеться, що СССР — це держава найпередовішої демократії, найпередовішої науки, а західня наука — це гниль і грязь. Друзі, я хотіла почути Ваші думки на цю тему».

Лемко Рибалка любив підтримувати ініціятиву її — лемкині і сказав:

— Я бачив большевицьку культуру російського народу. Їх партизани в 1944 р. були в моєму селі. Приходили із шкіряним міхом, грабили, що тільки попало і зливали до того міха, як моя мати до корита для свиней: молоко солодке, квасне, яйця, кашу, голубці, борщ, капусту, варене м'ясо. Це несли до лісу для своїх командирів. От так жив «старший брат». Я знаю теж їх ясний розум, як вони вміли красти годинники, насилувати навіть 50-річні жінки, а брехати так, що ніхто інший в світі не потрапить. Зрештою про це все знає вже дещо світ. Коли совєтська армія входила в Чехію, чехи ставили їй тріумфальні брами. Але большевики розбивали пивниці з вином, побивали пляшки чергами автоматів. Обкрадали чехів з годинників. Не дивно, що одного разу, коли в Празі виставлювали фільм, який показував зустріч Сталіна з Черчілем — Черчіль мав на руці годинника — із залі почувся голос: «Черчіль, сховай часи, бо ті Сталін везмі!»

— В Кракові є пам'ятник Леніна, що рукою показує на захід. Однієї ночі хтось повісив йому на руку будильник з написом: «Зрабовалесь в Европє вшистскє зеґаркі і ровери, то везь єще тен ґрат до холери».

— До одного годинникаря прийшов руский-комсомолець. Приніс йому великий будильник і наказав зробити з нього три малі. Коли майстер почав йому з'ясовувати, що це неможливо, большевик сказав: «Та я тебя освободіл од фашистских варваров, а ти мнє не хатіш здєлать часов. Вот тепер махнем: я тебе даю большие часи, а ти мне етиє маленкие». Без питання забрав малий годинник і вийшов. Таких прикладів я можу навести сотки.

Слово забрала віст. Тетяна:

— Большевики кажуть, що, якщо б не російський народ, то України не було б. Про Україну ніхто на світі не чув би. Кажуть, будьто український народ «із святим вогнем любови» і безмежною відданістю рідному братові — російському народові був вдячний за те, що кожний наш письменник, мистець, науковець черпали «передову науку» від «старщого брата». З вдячности за те — нібито «добровільно» — посилає Україна до Москви мільйони пудів хліба, масла, м'яса та чолобитні в листах до Сталіна. Російський народ дає «єдинокровним братам» «велику допомогу», н. пр., тисячі пар лівих кальошів, вагони одеколону, тисячі орденів і медалів, цілі транспорти горілки й порожні цистерни, щоб вивозити з України нафту, бензину й олій. Присилає «найкращих» своїй спеціялістів, щоб керувати роботою українських робітників, а направду, щоб екплуатувати і визискувати український народ. Великі простори наших лісів замінилися в пустирі, все вирубують і вивозять.

— Сталін і російський народ також, нібито, дбають про оздоровлення українського народу. На ділі в наслідок масового насилування жінок жахливо ширяться венеричні недуги. Є в нас райони, н. пр. Славський, де 80% населення венеричні хворі.

Ст. віст. Байдак:

— А «найбільш демократичні» вибори, це хіба не «краса російського народу? Та моє село цілком не брало участи у виборах, а большевики написали в пресі, що село голосувало на 100% за партію Леніна-Сталіна. В сусідному селі большевики стріляли до людей, що втікали, бо не хотіли голосувати. Зайшли до церкви, коли відправлялася Служба Божа і кричали, щоб люди зараз ішли голосувати, бо інакше кинуть гранати.

— А як виглядає свобода релігії? — Одних священиків постріляли, других вивезли на Сибір, а ті, що підписали православ'я, мусять бути сексотами. Багато церков позамикали на ключ.

Віст. Буйний:

— Ми пізнали також «стійкий характер» російського народу. От в селі С. большевики зарізали дитину багнетами, а в Н. їх 15 знасилувало одну дівчину. Її били, катували, відтак натирали сіллю, пекли на кухні і знову натирали сіллю, щоб вона призналася, що співпрацює з повстанцями. Так виглядає «терпіння» російського народу.

Хор. Мирон також забирає слово:

— Ось розкажу вам, для кого курорт в Моршині. Всіми вигодами курорту користується виключно сталінська кліка. Для них є з комфортом все, що тільки захочуть. Деколи для ока, присилають туди також декілька робітників і колгоспників. Всі вони бідно одягнені. Один колгоспник приїхав навіть без шапки і босий. Ще не вилікуваний, завинувши ноги в онучі, таки без шапки, поїхав додому. Медсестра збирала від робітників санаторії гроші на білети колгоспникам додому. Це приклади на те, яка різниця між совєтською пропагандою і дійсністю.

Ст. віст. Рибалка:

— Читаючи пресу, на кожному кроці зустрічаємо оповідання про «радісне і заможне колгоспне життя». Тимчасом у нас колгоспники йдуть на жебри до одноосібників, бо збіжжя з колгоспу забрала держава. Читаю, що селяни, переконавшись, що «багате життя стелеться тільки через колгосп», добровільно, з великим вдоволенням заложили його в себе. Іду до того села і довідуюся жахливі речі: ні один селянин не підписав заяви про вступлення до колгоспу, хоч ламали пальці, а багатьох скатували так, що лежать на постелі, а в додатку цілковито їх ограбили. Самі силою заклали колгосп, а в газетах пишуть щось інше.

— Стійкий характер і ясний розум» російського народу ціхують також жорстокість, дикунство, перфідність, бандитизм, нахабність, насильство, підступ, брехливість тощо. Візьмім, н. пр. таке: хто бачив, щоб вбитому воякові виколювати очі, відрізувати ніс, вуха, а потім, прив'язавши його коневі до хвоста, тягнути по районі? Так вони роблять не тільки з нашими повстанцями, але теж своєму вбитому видовбують очі, відрубують ніс, везуть до району і кажуть, що це зробили повстанці. Так поступає підступна і жорстока дич. В районі немає ні однієї могили повстанців, хоч згинуло їх не мало. Тіла кидають до каналів, розтягають псами, або спалюють, щоб не остав свідок слави, якого вони так бояться. Де лише стрінуть могилку повстанця, розкопують її, а кости забирають невідомо куди.

Накінець забрав і я слово. Розказую стрільцям, як большевики в хитрий спосіб замилюють свої бандитські злочини перед світом.

24 січня 1946 р. один відділ ВП (Війська Польського) напав на Завадку Морохівську на Лемківщині. Палили село і різали людей. В той час моя перша і друга чота господарювали в Загір'ю, а я з двома чотами і з боївкою СБ (Служби Безпеки) д. Гуцула пішов наступом на ворога. По півтора годиннім бою ми звільнили село. Здобули міномети, кулемети й ін. Наступного дня ворог ще раз наступає на село більшими силами і вирізує впень всіх, хто жив в селі. Багато дітей, жінок, стариків — були жахливо порізані багнетами. Заки прийшов на оборону села, ворога вже не було.

Про це все я склав акт і вислав на адресу однієї родини мого стрільця до США. В газеті «Свобода» появилася стаття про різню Завадки Морохівської. У відповідь на це большевицька газета в Канаді «Українське Слово» пише спростування, в якому «доводить», що село вирізали повстанці разом з АКістами (Армія Крайова) з села Небещан. Побіч цього, в цій самій газеті є ряд листів з УРСР до українців в Америці, що їм в Україні живеться «радісно, заможньо і щасливо». Очевидно, ці листи фабрикували самі енкаведисти.

Внедовзі мені пощастило, 27 лютого 1946 р. в с. Волиця піймати двох польських старшин та п'ятьох підстаршин що їхали з двома батальйонами нищити с. Прибишів. Скок відбувся в хвилині, коли польське військо переїжджало підводами. Ворог довідався про наш наскок лише в Буківську.

28 лютого наскакує він на нас в с. Кам'яне, але тому що наша сотня була в комплекті, розбиваємо ворога і гонимо його аж до Буківська. Починаємо робити слідство. Пор. Кузьма і хор. Н. (не пригадую собі його призвіща) признаються, що брали участь в мордуванні населення Завадки Морохівської. Вони оповідають докладно про морди. Сам Кузьма, що прийшов з СССР, як большевицький старшина вишколювати польську армію, заколов багнетом 11 осіб. Зізнання злочинців випущено окремою книжечкою на кількох мовах.

Багато ще дискутували стрільці, наводили речеві приклади. Можна було б ще багато записати. Про звірства ж «старшого брата» — російського народу будуть писати колись томи і хто знає, чи вдасться зібрати хоч половину їх.