Степан Хрін
Зимою в бункрі

Грудневий ранок вітав свіжим, білим снігом. Падав він на землю та ялички, як втомлені метелики.

Стрільці вивчали лекцію про Англію. Бажаючи уприємнити цю лекцію, стрільці ставлять пропозицію: «большевики скрізь репетують, що в Америці і Англії робітники дуже бідують, а в СССР, під «сонцем сталінської конституції» — «щасливе та радісне життя». Та чи не міг би Сталін забрати з Америки та Англії «покривджених» до совєтського «раю» і вже був би святий спокій?»

Слухаючи це, чотар Пас, що в ту хвилину якраз перечищував скелко і замалював собі вуса, дораджує:

— Я радив би післати туди всіх пузатих большевицьких вельмож і «доблесную галодную камсамольськую маладьож». Хай ідуть подивитися як там в Англії ті «голодуючі» робітники їдять. Та ж вони не бачать на свято свободи того, що там робітник має на будень.

Втім стукає стійковий. Вдарив дзвінок. Увага! Алярм!

Збираю скоро матеріяли. Стрільці хапають за зброю. Вибігають на бункер, займають становища, чекають, аж ми всі повиходимо. На верху в лісі у віддалі 15 м чути большевицькі крики: «давай вперьод!» і крісові постріли.

Ми всі на верху бункру, тільки одна Тетяна чомусь не вилазить. Я вскочив до бункру. Що властиво з нею? Вона холоднокровно стоїть у виході, в руках тримає банку бензини та сірники.

— Вилазіть скоро! — кричу до неї.

— Чекайте, будьте спокійні. Ви будете стріляти, я ж за той час бензином облию бункер і запалю. Та це ж був би сором, щоб ми ворогові залишили нашу хату.

Погоджуюся з нею і вертаюся на становище. Ворог товчеться біля нас далі. Кожний лежить на становищі в снігу і чекає, коли покажуться зпоміж смерічок ворожі голови. Серця товчуться. Ну, щоб вже скоріше, бо таке чекання хвилює. Або вийдуть на нас, або оминуть.

— Давай, пайдьом!.. твою мать!

Я догадався в ту мить, що це п'яні большевики переходять через ліс. Це не облава. Тільки лежати тихо і далі вважати.

Ще декілька хвилин і ворожі голоси втихли. Постріли віддалювалися від нас. Поволі піднімаємося. Стоїмо ще півгодини і по одному починаємо вертатись до бункру. Звичайно після алярму в бункрі панує гумор, прийшло відпруження. Стрільці почали жартувати з ст. віст. Байдака, що лежачи на становищі, придивлявся до дзеркала, щоб переконатися, чи він дуже зблід.

Надходило полуднє. Весело засвітило зимове сонце. Сніг почав топитися. Обертає полудневим вітром. Весело співають снігурі: сінь-цінь, сінь-цінь. Віщують, що буде «попуск». Під вечір постали прогалини, місцями почорніла земля, можна в село, на розвідку. Тільки стемніло, трійка: Пас, Вихор і Сірий — відійшли. Хор. Мирон пішов надслухувати.

Віст. Тетяна хотіла навчитися гри в шахи. Спочатку це справляє їй труднощі, але, коли пізнала всі правила гри, почала змагатися з найслабшими стрільцями. Втім входить хор. Мирон і каже, що в селі блистіли ракети і чути було автоматні черги. Зле. Мабуть була стріча, або наскок ворога. Ожидаємо нетерпеливо повороту наших розвідчиків.

Щось після двох годин прийшли вони втомлені, потовчені, подерті дротом і цвяхами. Але, Богу дякувати, бачу всіх трьох живими. Чот. Пас звітує:

— Тільки ми підсунулися до села, подалися до певної хати за розвідкою. Двох нас увійшли до середини. Віст. Сірий остав на стійці. Лише я сказав декілька слів, як по вікнах хати посипався вогонь з автоматів. Кількарічний хлопчик господаря був вбитий відразу на місці. Кулі прискали по горшках, столі, обривали вапно із стін. Як тільки посипались стріли, ми припали до землі, на руках виповзли до сіней, а знаючи, що ворог б'є також по дверях, стрибнули через поріг і покотилися по подвір'ю. Виходило, що ворог лежав на засідці і, побачивши нас, пішов за нашими слідами.

— Наш стійковий перший почав стріляти, щоб стримати ворога і уможливити нам відхід з хати. Вогонь був спрямований до хати, бо ворог не знав, де стоїть стійковий. Все було б гаразд, якщо б ворожі ракети нас не осліпили так, що ми не могли віднайти виходу з загороди. Відступати, коли ракети блищать, було цілковито неможливо. Якимсь чудом ми допали діру в плоті. Перервалися в город, вибігли на колючий дріт, який відкинув нас знову на 2-3 м до заду. А тут босячня за плечима. Лущать, аж у вухах дзвонить. Допавши потоку, стримуємо ворога вогнем автоматів і хильцем відступаємо.

Розвідки не принесли жадної. В селі зараз погасли лямпи, люди позамикали двері і після такої події ніхто не дістанеться до хати.

Сьогоднішня зустріч з ворогом — для нас погана справа. Можливо буде облава. В додатку переходила коло нас ще група большевиків і не знаємо, чого вони хотіли.

Наступного дня користаю, що сніг ще більше стопився, й іду сам із стрільцями домовитися з одним певним господарем, який має інформувати нас про те, що на ліс іде облава.

Перебираюся за стрільця, беру старий військовий плащ, кріс. Неголений, на голові найгірша шапка. Всі мене мають кликати «ти», по псевді Борщ. Нашим роєвим буде чот. Пас. Найбільше жаль мені голити вусів. Хочу почути сам, хто є той господар, чи може він бути нашим довіреним. Тоді дам йому відповідні вказівки.

На присілку дістали розвідку, що в селі спокійно. Прямуємо до того господаря, що його стрільці вважають найпевнішим. Після одногодинної розмови я впевнився, що він чесна людина та ідейний українець. Тоді виступаю з нашими пропозиціями. Господар, не думаючи довго, дає свою згоду.

— Стільки повстанців вже згинуло. І так багато людей вже вивезли вороги на Сибір, то чого я маю боятись смерти.

Ми умовились, коли в терені спокійно, то він буде висилати свої діти на санки. Крики дітей будуть для нас знаком, що немає небезпеки. Коли ж в селі буде ворог — буде тишина. Коли ж ж ворог буде йти на ліс, то господар має кувати рафи до коліс.

В бункрі чекали нас не терпеливо. Кожний думав, як вже я пішов в село, то принесу не знати які відомости. Та новин не було багато.

Група большевиків, що переходила була лісом, це лісоруби, що вештаються всюди. З ними є перебрані на звичайних вояків старшини МВД. Вони якраз зловили господаря, що гнав самогон. Виходила перша горілка — не фільтрований сироп. Вони припали до нього, випили до дна і п'яні пішли нашим лісом.

Тепер большевики застосували нову тактику. Група заходить вночі до якоїсь хати. Сидять там без світла і без стійки. Заглядають через вікна, або віконця в стайні, чи на стриху — і так цілу ніч чекають на повстанців. До однієї господині зайшли вони голодні, мов вовки. Цілий день гонили по лісі, перешукували потоки, а тепер прийшли на засідку в село.

Господиня поклала дітей на печі, а сама почала готувати вечерю. На стіл поклала хліб і пішла по молоко. Коли вернулася, большевики вже з'їли хліб. Ставить на стіл молоко і йде по варену картоплю. Вернувшись, не застала на столі молока. Пригадала, що має ще капусту. Пішла по неї і за той час большевики з'їли бараболю. Діти почали собі просити їсти. Господиня, щоб закпити собі з большевиків, крикнула до дітей:

— Будеш тихо, хочеш, бим тя поставила в миску, то тя зараз зіжруть!

Але босякам це нічого. Вони пішли ще до другої господині й поз'їдали в неї теж все, що було. Недаром повстанці співають:

«Приходять до хазяйки:
«Дай хазяйка кушать!»
Курку з квасним молоком
Жеруть, аж ся дусять».