Степан Хрін
Зимою в бункрі

Всі стрільці вже спали. Під піччю тріскотів вогонь. Тужливо стогнав вітер у комині. Службовий чистить бараболю і раз-у-раз чути хлюпіт води. Часом затне лушпинку і, задуманий, не струже, не ворушиться, вп'яливши очі в невідоме. Я довго дивився на нього. Це був мій відважний вояк Рибалка. Коли він запримітив, що я обсервую його, продовжував свою роботу.

— «Ай...ай...дай...ру...дай...руууу...пече...пече...» — понісся переразливий голос у сні віст. Буйного.

— «Збуди його, Рибалка» — кажу до дижурного. Пробуджений Рибалкою став оповідати, що йому приснився наскок, що він був ранений і ми, відступаючи, його залишали. А він просив, щоб не лишали його, а подали руку. Пообтирав хустиною піт і положився знову спати.

Тільки він заснув, як вже Байдак почав говорити щось крізь сон. Чути тихий плач і хлипання віст. Тетяни. Дижурний збудив також і їх.

Тетяні приснився батько. Вона зустрінула його вперше після довгих років підпільної боротьби. Він прийшов її відвідати. Втім наскочили большевики і кинулись на її батька. Вона хоче стріляти з пістолі, але набої не спалюють. Тому вона плакала.

Переглядаю знову декілька записок. Вони прийшли до мене так, як в зажурений осінніми вітрами сад — нежданні квіти яблуні, що скоро зів'януть, залишаючи тільки гарний гомин про весну.

«Друже Командире!

Вітаю з функційним підвищенням і бажаю якнайкращих боєвих та службових успіхів. Зустрів я Вашого виховника і познайомився з цілою Вашою лемківською одисеєю. Як же Вам живеться і працюється в Україні? Напишіть при нагоді декілька слів.

Дружній привіт!
Постій, 21.9.47 р.

Слава Україні!
Г.»

З Г. ми стали друзями ще під час першої большевицької окупації ЗУЗ, коли ми учителювали разом в одному районі. З приходом німців я стрінувся із ген. Перебийносом-Грицаєм. Тут з'явився також друг Г. Сл. п. ген. Перебийніс ще під час пановання Польщі приходив до нашого дому, давав нам читати підпільну літературу і виховував. Знову розлучили нас три роки і ми зустрілись аж в 1939 р. в Березі Картузькій. Стріча моя і Г. з ген. Перебийносом принесла і багато користи. Він дав багато вказівок, поручив нам згромаджувати зброю, не віддавати німцям, вишколювати «Січі». В той чес, коли відійшов ген. Перебийніс, я виконував функцію підрайонового, а Г. був моїм зверхником. На початку березня 1942 р. мене арештувало гестапо. Ввічі заглядала смерть. Я, будучи війтом волости, випорожнив був німецький воєнний магазин большевицької зброї, гранат і амуніції, передав це нашим людям, а на те місце навіз артилерійських стрілен. Щоб мати краще «алібі», я повідомив «ортскомандантуру», щоб випорожнили цей магазин. І дійсно, німецьке військо забрало ці стрільна, але гестапо мене арештувало і, катуючи, хотіло довідатися, куди відійшла зброя. На щастя «ортскомандантура» не перебрала зброї з засвідченням і це мене врятувало. Я вперто заперечував всі закиди і, коли в моїй обороні станув німецький майор, я чудом вирвався з біди. Г. я зустрів знову на початку другої большевицької окупації — в «Холодному Ярі». Після мого відходу на Лемківщину він, будучи окружним, влітку 1946 р. відвідав мою сотню в К-і. Веселий настрій війська, боєвий дух подобалися йому, а коли лікар сказав, що стан здоров'я сотні найкращий в окрузі, Г. склав мені признання.

Друга записка від Олега, колишнього виховника відділів «Булава», «Басейн», а останньо моєї лемківської сотні до вересня 1946 р. Перейшовши з Закерзоння влітку 1947, він обняв пост районового С-и.

«Вп. Друже Командире !

В першій мірі прийми від мене побажання якнайкращих успіхів на новій дорозі і новому пості. Вірю, що про Хрена тепер ще більше заговорять, як говорили до цього часу. Чую, що будеш в тому терені, де зараз я. Як прийдеш до куща д. Дора, а мене не було б там, то спитай, де я є і нехай пішлють когось по мене, то я прийду. Дещо погуторимо і зап'ємо. Казав я Тобі що тут цінять людину по її праці і здібностях. Я недавно був з к-ром Бором. Він почувається добре. Командире, Ти мені говорив, що Ц. дуже підупав на силах. Якщо він біля Тебе, то візьми його з собою до мене. Тут дістане добре місце, харчі і відповідну працю. Тут також цікаві подивитися на Тебе. Як тепер Тобі поводиться? Чи воював дещо чи ще ні? Як почувається к-р Стах і всі інші стрільці та командири, чи вже прибралися і відживилися? Чи задоволені, що знаходяться в Україні? Чи стрічався з к-ром Мироном? Якщо йдеш туди, візьми собі декілька добрих, певних, відважних стрільців та хоч одного доброго роєвого. На чужих стрільців годі полягати. Приходи чим скоріше, бо зима недалеко. На тому кінчу, про решту поговоримо усно. Поздорови від мене к-ра Стаха, Цяпку, Вирву, Довгого і всіх інших к-рів та стрільців. Побажай їм якнайкращих успіхів.

Вітаю щиро!
Постій, 22.9.47 р.

Олег.»

З д. Олегом я бажав стрінутися ще під час рейду в жовтні 1947 р. Був вже близько нього, але сніг перешкодив.

З добрим моїм другом Олегом вже не стрінуся ніколи, бо він відійшов туди, куди відійшло багато героїв.

Олег походив з села Ч., був волосним війтом в Р. під час німецької окупації і заразом працював в рядах революційного підпілля. В 1944 р перейшов до УПА, де ввесь час виконує функцію виховника. Своєю дружньою поведінкою, життєвим досвідом, ідейністю зумів виховати дисциплінованих і ідейних вояків.

Третя записка від д. Бориса, що був районовим в ІІ районі на Лемківщині. Тепер ту саму функцію виконує в III р-ні С-ни.

«Слава Україні!
Друже Командире!

В першій мірі мушу вам погратулювати за високе відзначення, яке Ви одержали тут. Тішить мене, що Ваші боєві заслуги на Лемківщині належно оцінено і нагороджено. Маю бажання Вас зустрінути і думаю, що вкоротці діб'юсь до Вас. Як почуваєте себе в новому середовищі! Щиро вітайте від мене д. Тетяну і всіх інших моїх знайомих, що тепер біля Вас. Ще одне прохання: чи не міг би я одержати від Вас якого автомата? Я маю голендера з 25 набоями і з терену не можу стягнути.

Вітаю щиро
Постій, 16.8.47 р.
Борис».

Бориса пізнав я на Лемківщині зимою 1947 р., коли ми переходили рейдом через його терен. Врадуваний тим, що появилися 2 сотні: моя і к-ра Стаха, прилучуеться з своїми стрільцями до нас, рейдує разом і тішиться тим, що ми скликаємо збори, пропагандивні розмови і підносимо на дусі населення. До того часу було так, що польські відділи свобідно ходили по терені і вганяли за малими групами повстанців. Коли ж ми появились там, відразу зникли ворожі спецгрупи і повстанці могли віддихнути. Після нашого рейду він написав записку, а в ній сказано: «Ваш рейд зробив більше, як цілорічна праця одного пропагандиста».

Переписуючи ці записки до моїх споминів, прийшла мені думка, що хтось з читачів зможе поставити питання, пощо їх подаю. Роблю це тому, що хочу дати сильветку повстанців та взаємин між ними, їх тематику в записках, картини з життя. При тому коротко згадую про кожного автора. Я свідомий, що завтра неодин з них відійде у вічність.

Записки пожовкнуть в підземельних криївках... Краще, хай будуть записані в споминах. Деякі речі треба було пропустити з огляду на конспірацію, можливо, що вони і пропадуть безслідно. Все одно. Легше на серці, коли їх пишу.