Степан Хрін
Зимою в бункрі

Найстарший віком в нашому бункрі був ст. віст. Байдак. Його життя як і багатьох інших наших селянських хлопців пройшло невесело. Вже в дитинстві він залишає батьківську хату та йде в найми. Служить за чабана у господарів свого рідного села. Вже тоді цікавиться зброєю та вибуховими матеріялами. Раз, на Великодні Свята, стріляв з маленького моздіра. Постала експльозія і відірвала йому у лівої руки великий палець. Коли він підріс, пішов в найми до польського ксьондза в Старому Самборі. Тут бачить розкішне життя польських панів та порівнює його із життям бідних українських селян.

В 1936 р. покидає рідні землі і виїздить на роботу за кордон. Хоч важка була праця на чужині, але людяне ставлення господаря-латиша створювало йому сприятливі умови. Дочувши, що його господар, власник 200 га землі, добрим словом згадує большевицьку Росію, Байдак, хоч сам мало освічений, старається доказати йому, що сьогоднішня Росія, це проклята тюрма народів.

Коли осінню 1939 р. совєтська армія увійшла в прибалтійські держави, Байдак прощає свого господаря і повертається в рідні сторони. Внедовзі окупант змінюється, приходять німці. Священик, в якого служить Байдак, великий патріот, провадить культурно-освітню працю в селі, будує дім Читальні УОТ (Українське Освітнє Товариство), дуже часто проводить з Байдаком дискусії на різні теми і збагачує його знання та національну свідомість. Коли почав тріщати фронт, священик забирає з собою Байдака і на підводі їдуть на захід. Переїжджаючи ріку Сян на Лемківщині, Байдак прощається з своїм опікуном, хоч цей обіцює йому опіку на еміграції, і йде на «Букове Бердо», де переходить військовий вишкіл УПА. Фронт вже близько. Байдака відпускають додому ховатися.

В родинних лісах ми бачимо його в рядах місцевого куща під командуванням славного партизана Тараска. «Шміраки», як він називав большевиків, пішли на Берлін. Тоді він вступив до сотні к-ра Бора. І так пішли в рядах УПА роки в боротьбі за Українську Самостійну Соборну Державу.

Сьогодні він при охороні хор. Мирона. Вечорами часто згадує свої минулі роки в наймах. Запам'ятав собі небагато слів з латиської мови і тому, що часто вживав слова «явкус лабі», чи «кус лабі», стрільці причепили йому таке ім'я.

Ст. віст. Байдак поважний. Не любить вживати поганих слів, правдомовний і не дивно, що хвилювали його фантазії віст. Вихора. Він був моральний, ідейний та карний вояк. Напередодні своїх ім'янин пішов до свого рідного села по мінометні стрільна, якими маємо мінувати бункер. На дорогу дістав від своєї сестри пляшку горілки. Та стрільці вже день перед празником св. Михаїла зробили йому ім'янини і «витрубіли» горілку. Заразом ст. віст. Байдак приніс пошту, що вже довго блукала по терені.

Ранком у сам празник він ще спав, як стрільці заздалегідь приготованим солом'яним перевеслом зв'язали йому руки і ноги. Коли почали йому співати: «Многая літа», він пробудився, але стати на рівні ноги вже не міг. Соромливо тільки опустив голову. — «Ну, Михайло, тепер викупитися треба» — домагалися стрільці, та бідний Михайло втратив свій викуп ще вчора.

Саме тому, що ми всі шанували ст. віст. Байдака, я присвятив йому на ім'янини невеликий вірш.

Михайло був тим щасливий і стрільці були теж вдоволені. Його скоро розв'язали й ніхто не домагався викупу.

Користаючп з вільного дня, стрільці почали намовляті ст. віст. Байдака, щоб оповідав свої пригоди з дівчатами. Це було смішно, бо ставлення Байдака до дівчат було таке ж, як жида до ковбаси. Вправді він любив бути в їх товаристві, але борони Боже, щоб мати з ними якісь любовні розмови. Всі бунтують його сьогодні і намовляють іти з домаганням до командира, щоб дозволив йому женитися. — «Бійся Бога, Михайле, та ти вже маєш 35 років і тобі на старість не буде кому подати води» — каже чотовий Пас. Але тут зараз перебив ст. віст. Рибалка: «Та з чим же ти покажешся на волю? От таки нежонатий, без дітей!» Наш головний «капельмайстер» віст. Вихор, баламкаючи ногами на «бантах» і акомпаніюючи на скрипці, починає підтягати улюблену пісню ст. віст. Байдака:

«Ой там під горою моя мила йшла,
В правій рученці дзбаночок несла.
Ой там я злетів би, (3 рази)
Де моя мила йшла»

— а всі разом хором: «Ой Байдаче, мила плаче, бігай, небораче!» — і розсміялися.

Ст. віст. Байдак часто любив, коли слухали старшини, повідати щось, вплітаючи чужі слова. Це часто виходило в нього доволі комічно, бо він вставляв такі слова в невідповідних місцях.

Ось зараз прийшов стійковий із зміни та каже: «Сьогодні був гарний день». Байдак на те: «Так, так, день сьогодні був наївний, а вечір буде психічно гарний». Всі розсміялися.

— Та чого ж Ви смієтесь, — каже Байдак, — я кажу поважно.

— Так, так, — сказали стрільці, — ми теж поважно сміємося.

Дижурний подає грибову зупу стійковому, що прийшов. До нього парадно підходить ст. віст. Байдак і питає:

— Ну, добра зупа?

— Добра, — відповідає стійковий.

— А чи знаєш, чому добра?

— Ні, не знаю, мабуть тому, що я голодний.

— Я тобі скажу, чому добра: тому, що пахне вітамінами.

До цього вмішалась віст. Тетяна: «Зупа не може пахнути вітамінами, тільки... поправте д. Байдак, ви помилилися».

Байдак поправив: «Вона пахне фіолетове». Всі знову розсміялися. «Та вона перчена» — каже ст. віст. Вихор. Байдак: «Ну, то власне добре, бо перець має фіолетовий запах».

Це все перебив хор. Мирон і до загального сміху додав: «Так, перець синеньким цвіте, а фіолетово пахне».

Вітаміни дали початок для дальшої дискусії.

Винахідливі стрільці вже знайшли вітамін «К» - капуста, вітамін «З» — зупа й ін.

Байдак, побачивши, що з нього насміхаються, почав рятувати ситуацію. Ширше розводиться над вітамінами та на доказ, що він орієнтується в тих справах, каже: «Хто хворів на легені, той мусить їсти багато вітамінів».

— Та-де, це правда, — перебивають стрільці.

— Так, так, це правда, часом треба і внюхувати вітаміни. Я служив в одного господаря, якого син був хворий на легені, то лікарі приписали йому нюхати кінський лайняк!

Віст. Буйний, сміючись, перебивав, що це неможливе «Хворий на легені повинен мати зміну повітря».

— А що я кажу, власне цей хворий пішов з хати і спав біля коней, — сказав переконливо Байдак.

Щоб продовжити веселу розмову, віст. Тетяна поставила питання, яка з ярин має найбільше вітамін. Стрільці мовчали, думали, а Байдак, поправивши штани, завинув рукав догори, поправив шапку на голові — це була його звичка — і перший відізвався:

— Гриби.

— Та де-там гриби. Вони передусім не ярина, — сказали стрільці.

— Так є, гриби ярина, бо ростуть на ярі.

Сьогодні віст. Тетяна вбралася в перешиту гранатову блюзочку. Кожна зміна «декорації», в кого то не було б, не пройшла уваги стрільців. Вони сьогодні, розохочені жартами, почали приглядатися, як пошита блюзочка.

Вихор: «Зле вшита». Буйний: «Чому?»

— Та бо буфків не має, виглядає, як міхунька, — по бойківськи «мішочок».

Віст. Сірий: «Та де воно так виглядає, тут фугів бракує».

Байдак, щоб стати в обороні блюзочки: «Та йдіть, ідіть! Ви всі не розумієте, вживаєте самі романтичні слова».

Дижурний дав знак рукою, що треба починати заняття. Жарти втихли і вояки сіли над зшитками.

Вже вечоріло. Зійшов стійковий, зголосив, що лісом проходили дівчата та ввесь час співали і вівкали. Значить, в терені спокійно. Одні вискочили послухати дівочих голосів, Рибалка-лемко і Пас-бойко сіли до змагань в шахи, дижурний почав приготовлятися до роботи біля кухні. Два завзяті шахісти розіграли першу партію в нічию. Щоб друга партія була більш завзятою, чотовий Пас каже:

— Граємо за те: хто виграє, той відважніший.

Щоб заспокоїти амбіції і запал двох друзів, вмішалася віст. Тетяна: «Краще за це не грайте, бо ви повинні оба виграти. Залишіть свою гру та ходіть до мене. Я вам поворожу, бо сьогодні добрий день».

На цю вістку не лише вони, але всі кинулись туди, обступили її кругом і наша «ворожка» почала ворожити. Одні приймали ворожбу звичайно, другі нею переймалися. Однак кожний нетерпеливо чекав своєї черги. В бункрі стало тихо, тільки злегенька звучав мелодійний голос ворожки.

Ст. віст. Рибалку цікавила доля рідні, яку невідомо куди вивезли з Лемківщини. Віст. Вихора непокоїла доля матері, що на Сибірі, батька, брата та сестри, що скриваються по селах перед большевиками. Не міг він притаїти свого зітхання до Катрусі. Віст. Буйний тужить за своєю Стефою і зітхає. Це в нього була перша справа, лише відтак, що робить його брат — ст. віст. Гаєвий, який зимує над селом Т. Чи він ще живе? Віст. Сірий нетерпеливо чекає, коли йому віст. Тетяна розкаже про його зрадливу Ковальку. Чотовий Пас, хоч все це йому не до смаку, цікавий знати, що робить Цюришина Кася. Він вдячний їй, бо вона дарувала йому на зиму ковдру і покривала, вишила йому сорочку. Добра дівчина, стало про нього думає, молить Бога, щоб він щасливо пережив. — То ж його обов'язок хоч раз про неї подумати.

Ст. віст. Байдак не хоче, щоб йому ворожити про дівчат, а коли віст. Тетяна щось згадує, то він заперечує, махаючи руками, та, поправивши шапку і потерши рукою карк, сказав:

— Мені про сестру і брата ворожіть, як їм хазяйство йде. Я «кус лабі» мушу знати, чи часом їх ворог не арештував за мене. Чи думають вони про мене?»

Хор. Мирон, глибоко «законспірований», мріяв про саму ворожку, але вона і не думала навіть про те.