Степан Хрін
Зимою в бункрі

Ще перед моїм відходом, при кінці вересня, доручив я віст. Тетяні вивчити писання на машині. Обов'язкова дівчина виконала дане їй завдання і до місяця вже писала на машині. Тепер вона перебиває політичну літературу для близьких груп, яким ще зимою зможу передати пошту. Цьому сприяє непартизанська зима так, що можна виходити з лісу, до того зв'язки з сусідніми бункрами маємо наладнані через сотенного Тараска.

Я переглядаю пошту, що прийшла до мене. Ось записка від к-ра Бора:

«Слава Україні!
Постій, 14. 9. 47 р.

Друже Командире!

Користаю з нагоди, що до Вас йде пошта і пишу. Від того часу, як ми розійшлися в с. Г., я крутився з пвд (підвідділ), в цих лісах без зв'язку ще яких 10 днів. Облави перейшов я дуже щасливо. Жертв в людях не мав жодних. Гірше з чотою к-ра Ворона. Від того часу, як відійшов від Вас, пвд розчленувався. Один рій (8 стрільців) зайшов над с. Д. Тут злучився з кущем д. Байдака. «Босота» якось тут їх вислідила, оточила ліс так, що всі впали.

Втрат від переходу кордону досі — 13 людей (3 впало на кордоні, на Менчолі впали чотовий Сова і стр. Воробель, 4. 7. над с. Д. вбили 8 стрільців). Решта людей стягнена. Який був стан мого вд (відділу) при переході кордону — Вам відомо. З відділу 95 я стягнув досі таких стрільців: Довгий, Уж, Чайка та Пелня. Маю розвідку, що десь в околиці Б. має бути з відділу 97 ще 4-5 стрільців. По них я вислав людей, щоб їх відшукати і стягнути. К-ра Граня тут ніде немає. Стр. Пелня оповідає, що два дні після того, як Ви його залишили, він забрав з собою кількох кращих людей і кудись відійшов. Згідно з наказом Н. — я перепровадив реорганізацію відділу на зимовий час, щоб стрільці краще могли готовитись до зими, знайомитися з новим тереном та обставинами. Відділ перемішаний з відділом к-ра Г-на. Зазначаю, що це тільки на час зими. Стрільці за час 6 місяців трохи прийшли до себе та одягнулися. З боєвих дій покищо 25. 8. 47 р. на шосе Оравчик-Тухолька відділ зробив засідку. Тут «кропнули» 19 большевиків. Трофеїв не можна було забрати, бо зараз над'їхало авто «босяків». Втрат з нашого боку не було. Крім того були декілька менших сутичок з ворогом.

Дуже прошу по можливості якнайскоріше вислати до відділу тих стрільців, що відійшли з чотовим Ковгим і тих, хто перейшли самовільно (Граніта, Лісовика, Вихора, Дубового і Бескида). К-р Довгий знає, де за ними шукати. Відсутність тих стрільців від'ємно відбивається на боєвому стані відділу. Тому прошу прислати тих людей назад. Також мій відділ лишився з одним чотовим, тому прошу прислати також якогось доброго чотового, може Оріха.

Вітаю щиро та бажаю багато щастя на новому пості!
Бір.»

З пор. Бором в'язала мене дружба ще з тих часів, коли ми були на Лемківщині. Мій терен діяння був на західній Лемківщині, його в «Трикутнику» на східній частині. Спільної участи в боях ми не мали, за винятком великого бою з ворожою дивізією 30.3.46 р. в сс. Середнє Велике — Луків — Хоцень. Натомість, коли прийшов грізний 1947 рік і з ним безустанні облави та бої, після засідки на ген. Свєрчевського, він скоро відгукнувся і в 3 дні пізніше, 1 квітня зробив знамениту засідку, одну з найкращих на Лемківщині — на ВП (Войско Польске) з Тісної, де знищив 32 бандитів. Це був перший крок, яким він мене відтяжив. Внедовзі, на Великодні Свята ми злучилися на г. Магурі і куренем рейдували по Бескиді. Після малої перерви 17. 6. ми лучимося знову та спільно ділимо долю, боєву славу і 20.6.1947 р. разом переходимо в Україну. Обставини ніколи не пригноблювали його. Завжди веселий, любив веселе товариство, поводився дуже морально і дуже любив своїх стрільців. Особисто відважний, вмів вміло маневрувати та рейдувати по терені. Не любив приймати більших боїв. Селяни любили його, тільки вимагали більше «войни». Любив співати тужливих пісень: «Тихо ліс, побіля нього шанці», «Полісся», «Тебе нема, а я скучаю», «Червоні маки», «Ми нині стрінулися знову», «Ти приходиш до мене в ті ночі», «Лещетарський марш». З повстанських пісень любив: «Все вище знімемо синьо-жовтий прапор», з народних — лемківські:

«Березка і Воля — то округлой село,
Хто до него прийде, кожному весело».

Любив сприймати від стрільців всілякі вислови, н. пр., «має перестрашений шлунок», «К'собі го болит», «цюрайля», «шпацером», «хчені», «не трайлюй», «ляйтер». На кожному кроці дбав про вояків, хотів, щоб кожного стрільця врятувати та щасливо випровадити з боїв. Вже сама записка показує, як він турбується, щоб всі стрільці були біля нього. Чи буде він вдоволений з цієї реорганізації? Напевно ніколи.

В Україні ми розійшлися добрими друзями, як боєві товариші над с. Гусне я хотів бути в нього осінню, коли був ще в рейді, але запав сніг. Разом з пор. Бором попрощав я тоді теж сотенного виховника Тараса, ідейного, взірцевого старшину, людину хрустального характеру, яких рідко зустрічається.

Після того перечитую другу записку від хор. Орленка, сотенного відділу «Булава»:

«Слава Україні!
Друже Командире!

Повідомляю Вас, що 14.9.47 р. вислав групу роєвого Чорняка на старе місце, де зимував сл. п. роєвий Сиротюк, тому, що в тому лісі важко замаскувати бункер. Вони вже декілька разів починали будову і завжди вийшли на них цивілі.

29.9.47 р. від пров. Тараса по вишколі повернувся до відділу виховник Грушка; мій відділ має 5 зимових груп: моя, 2 — чотового Кобзи, 3 — роєвого Явора, 4 — роєвого Чорняка, 5 — ланкового Коробки. Коробка в записці з дня 14. 9. повідомив мене, що стрільці Черемха, Пізний і Івась пішли до своїх кущів, а ланковий Коробка, стр. Куменко і стр. Сян пішли в терен пров. Бойка.

Дощові опади дещо припинюють нам роботу. Ріка Дністер вилляла і заливає криївки. На терені д. Осіннього ворог досить сильно оперує засідками, ходить босо. Як тільки десь забрешуть собаки — біжить в той напрям. В с. Кульчицях на марку повстанців набрали большевики одну дівчину. Був наскок на виховника Грушку і одного станичного з куща Зеленого, але з наскоку вирвалися щасливо.

Ми 14.10. відсвяткували свято УПА. Порядок такий: збірка, звіт, слово «УПА, створення і ціль боротьби» — Орленко, святочна ватра, реферат — санітар Блакитний, деклямація «В огні і крові» — стр. Шумний, мовчанка за впавших, деклямація «Поляглим» — санітар Блакитний. Свято закінчено репитацією «Зродились ми» і маршем УПА-Захід. Напишіть, що нового у Вас?

Вітаю щиро і бажаю щасливої зимівлі!
Орленко.

П. С. Днями мають прибути на летовище до с. К. літаки. Одночасно пляновуються місця на артилерію збоку лісу Кор. До Самбора приїхало багато старшин, а багато поїхало теж на Дрогобич. Словом — воєнні готування.

О.»

Останній раз з хор. Орленком я бачився 20.10.47 р. в лісі над присілком Підбуж с. Лужок Гор. Він прийшов до мене на стрічу, відвідати як старий знайомий з бою над с. Середнє Велике та отримати нові накази на зиму. Пристійний, інтелігентний, знаменитий вишкільник. Мав за собою добрий військовий вишкіл, був 5 років в різних арміях. Із своєю сотнею в 1947 р. він зимував на Лемківщині. Бажав ще повоювати разом зі мною, але коли почалися великі бої і голод, він перейшов в Україну. Одинокий командир, що знає партизанську тактику боротьби на наддністрянських багнах.

Третя записка з черги — від сотенного Тараска:

«Слава Україні!
Постій, 30.11.47 р.

Друже Командире!

Повідомляю, що пошту від Вас я отримав, з нею списки підвищень підвідділів 476 і 478. Негайно повідомив усіх про ці підвищення. Наказав, щоб групи мого відділу якнайскоріше закінчували згромаджування харчів на зиму. Більшість моїх груп вже забезпечена, останні закінчують. Видані Вами інструкції передав інструктажем до груп. Всі знають, що зимою не вільно ходити без конечної потреби до села. Справа заміновання бункрів поладнана. Ще 7.10.47 р. я роздав полкові стрільна і запальники.

По отриманні записки від роєвого Бистрого, що йому впав бункер, я написав записку до д. Горобка, щоб приділив вдруге харчі там, де групі буде вигідніше. Доручив роєвому Бистрому будувати інший бункер, але він розділив стрільців між інші теренові групи і групи УПА. Повідомляю, що 27.11. впав табор роєвого Козака. Лісом ходили лісоруби, ніби полювати. Їх трьох вийшло на стійкового, ст. віст. Савку. Цей хотів половити їх живими, а коли почали втікати, роєвий Козак одного поранив, другий большевик так перестрашився, що занімів і досі нічого не говорить. Тепер роєвий Козак приступив до будови другого бункру. Харчів з упавшого бункру не забрав, бо мав двох хворих стільців, що мали по 39,7° гарячки. Бараболю полляв нафтою, табор запалив, але цей не хотів горіти. Згадані лісоруби, що вийшли на бункер, заалярмували тих, що квартирували в селі Н. У цих, нібито лісорубів, ніхто не запримічував автоматичної та кулеметної зброї. Тепер, заалярмовані, вони витягнули масковані досі кулемети та папашки і погнали до лісу. Тут перекопали землю, віднайшли товщ та м'ясо і забрали всі харчі, що там залишилися. Хворих стрільців я забрав до себе. Що це за хвороба — мені невідомо. Здається, простуда грипи. Ваша заввага, що тих 4 між лісорубами — це специ до боротьби нами — цілком слушна. Ми запровадили строгу конспірацію і розвідку. Дівчата, що з ними гуляють, дістали упімнення.

Роєвий Довбуш був забезпечений харчами. В наслідок наскоку ворога в с. П-і згинули він і стр. Липовий.

З групою к-ра Стаха зв'язок наладнаний через групу роєвого Косаренка і він буде постійний, аж до снігу. Назначені мертві пункти на випадок снігу. Коли злізе сніг і можна буде посуватися, назначені місця стріч і час. Щодо звітів — буду старатися виготовити і переслати, бо архів захований в місці, де лежить сніг. Плащів в нас ніхто не перешиває на маринарки, всі групи, з якими маю зв'язок, мають теплий одяг. Групи чотового Рубача і роєвого Ваньки дісгали 3 місяці тому виряд та теплий одяг. Вони мали собі стягнути на перших станицях. Думаю, що зробили собі це, бо там терен багатий. З У-чиною не маю зв'язку. Там вже третій раз облава на ліс «Бадів». Цивільна сітка теж не мав зв'язку через облави і через сніг. Може тепер вдасться щось зробити. 22.11. була облава на ліс «Яблінки». Нас наразі не рушають. В залученні висилаю Вам пошту, яка за Вами шукала. Я стягнув її з лінії, щоб не кидати підозріння, що в тих сторонах Ви знаходитеся.

Бажаю Вам вояцького щастя, щасливо перезимувати, діждати весни. Здоровлю щиро

вдячний Вам Тараско».

Сотенний Тараско — це найкращий командир на Відтинку «Маківка — 24». Своїми відважними засідками, знанням військового мистецтва, партизанської тактики, взірцевою поведінкою, своїм хрустальним характером, карністю — здобував собі велику любов, признання і пошану між повстанцями. Населення так його любило, що під час його приходу до села — всі одягалися святково та гостили чим могли. Всюди називали його «наш Тараско». За час існування сотні «Басейн» під командуванням хор. Мирона — він був головним стовпом цієї сотні. Майже всі засідки і бої цієї сотні, зведені на Лемківщині і в Україні, треба приписати передусім Тараскові. Вже тоді, коли при ліквідації всіх пограничних станиць і місцевих гарнізонів на Лемківщині я командував оперативними діями трьох сотень, він отримав признання за вирізнення в бою 21.3.46 р.; декілька днів пізніше за бої в с. Височани-Кожушне і 30.3. за бій над сс. Середнє Велике — Хоцень — Загочев'я.

Дружній, веселий, завжди усміхнений, мав надзвичайно цікавий підхід до бійців. Одного разу після засідки на большевицьке авто біля с. Ляшки Муровані, коли стрільці розібрали вже речі з автомашини, на якій осталась тільки одна шкіряна куртка, він звернувся до стрільців: «Друзі, чи дозволите мені взяти цю куртку?»

Нераз, пересиджуючи на засідці 2-3 дні, говорив: «Щоб вбити большевика, варто і 3 дні не їсти». Бояться його большевики. Слідчий большевик, ст. лейт. Альошін, сказав раз: «Кого він хоче вбити, то вб'є».

Є в мене ще записка від сотенного Стаха, пор. Кармелюка, чотового Байрака, чотового Гайдамаки і інших.

Сотенний Стах — це мій добрий друг. Ми спільно воювали майже 2 роки. Деякий час він був в сотні к-ра Бора бунчужним. Иам почувався ніяково і за дозволом перейшов до мене. Після того я передав йому командування над 2 сотнею. В червні 46 р. 2 сотню забрали від мене. Сотенним стає тоді к-р Крилач, а к-р Стах чотовим. Коли однак переконалися, що командувати лемками можна тільки, здобувши у них любов та довір'я — лемки почали з тої сотні втікати — к-ра Стаха наново назначено сотенним і сотню прислали до мене.

В Перемищині головним ініціятором боїв був пор. Бурлака, на Лемківщині — хай проте скаже історія. Коли моя сотня виконувала боєві акції, мені йшли завжди на допомогу к-р Дідик і хор. Мирон — на моє прохання або з власної охоти. Коли жив ще сл. п. підполк. Коник, ми всі надії покладали на те, що він буде командувати нами. Нажаль, ця чудова людина, знаменитий командир — відійшов від нас назавжди.

Із сотенним Стахом ми знищили декілька гарнізонів і до кінця ділили боєву славу і ворожу погоню обабіч Карпат. Він веселий, бойовий та відважний. Сподіваюсь, що й тепер повоює тут добре, хоч боюсь, що він мало обережний, мало конспіративний.

Пор. Кармелюк відійшов від нас виконувати функці провідника району. Для нього це велика прикрість. Ось що він пише до мене в записці:

«Дуже прикро мені, що з війська, де я був 5 років, мене нагнали як непотрібного. Це вважаю за кару, бо при війську немає стільки людей, щоб перекидати їх до цивільної служби. Знайшовся, як виходить, я один не здібний. Болить це мене дуже, бо воно впало на мене як грім з ясного неба. Трудно. Каже пословиця: «Який кінь тягне, того ще й б'ють». Друже Командире! Не беріть мені цього за зле, але мушу так писати, бо почуваюся тепер сиротою. Пишіть до мене, нового чувати і як живете».

В перенесенні пор. Кармелюка на теренову роботу я не рішав. Жалко мені доброго друга. Я його цілковито розумію, що для командира прощатися з військом — це великий удар.

Пор. Кармелюк при Команді Відтинку мав функцію військового інструктора та був керівником мінерської ланки. Він — найстарший сотенний УПА-Захід. Ще в УНСі був сотенним. Людина надзвичайно згідлива, працьовита, розсудлива тактовна. Він любить військо, знаменитий партизан. Його дружина і троє дітей на Сибірі. Він тужить постійно за ними. До стрільців ставиться як батько. Коли на Лемківщині прийшла жорстока весна 1947 р. де він зимував із своєю охороною, — бунч. Тигр, ст. віст. Жук, віст. Рудий, віст. Кулик та вістовий Сірий і машиністка віст. Ксеня - знаменито загосподарувався. Ідучи на Схід, він збирає довкола себе тих, якими ніхто в той час не опікується — передусім самих повстанців-інвалідів. З ним йдуть через кордон: ранений ст. віст. Зов, ранений, сліпий ст. віст. Лист, хворі віст. Кузьменко і віст. Крук, хворий старик Муха, хворій на ногу виховник Олег. Забирає теж дівчат-підпільниць: Марійку, Марусю, Ганусю і Думу. З тими людьми Кармелюк переходить ворожі кордонні застави, щасливо допроваджує їх на місце. Все те характеризує його характер. Я познайомився з ним в Перемищині, куди він рейдував із сотнею, я був тоді командантом чоти боєвиків. Перші бої з ворогом ми почали 8.10.45р. при нищенні мостів в Загір'ю.

Старатимуся ранньою весною бути з ним та розрадити доброго друга.

Бракує тут ще записки від сотеного Грузина і тоді вже був би комплект записок від всіх моїх сотенних. Його я особисто ще не знаю. Він командує сотнею ім. Б. Хмельницького.

Ввесь час я думками біля тих сотень, які повірило мені головне Командування УПА. Цілим серцем хотів би я, щоб вони були забезпечені на зиму, щоб щасливо її перебули та діждалися весни. Турбує мене і те, чи застосовують вони строгі конспіративні заходи, бо ворог тепер звернув велику увагу на відділи УПА. Щоб відвідати ці сотні, дати їм інструкції, порадити — нате було в мене мало часу. Сотні доволі далеко розкинені, а до зими був всього один місяць часу, бо я мусів іти на відправу. Найбільш турбуюся за відділи, що прийшли зза «лінії Керзона», які мало ознайомлені з тактикою большевиків, з агентурою зовнішною та внутрішною. Стрільці мало знані в терені. У випадку наскоку ворога на їх зимові бункри — будуть мерзнути по лісах, бо зв'язку ніде не дістануть. В селі їх дослівно ніхто не прийме. Місцеві всеж скоріше можуть дати собі раду.