Степан Хрін
Зимою в бункрі

Життя в бункрі було для мене і для ст. віст. Рибалки, частинно і для віст. Тетяни, нове. Всі інші вже зимували в умовах большевицької дійсности.

Ми вдвох були досі в сотні. Зимою постійно рейдували, зводили бої, квартирували під голим небом, в снігах, при вогнищах. Харчі приносили з далеких сіл. Якщо ворог підійшов слідом за нами і був чисельно більший, то звичайно застава сипнула вогнем, стежку замінували піхотинськими мінами і пішли найбільш вигідним для нас тереном.

Тепер чую себе дивно і неспокійно. Здається мені, що смерть в бункрі не лицарська. Краще бути назовні, в лісі, чи в полі, віч-на-віч з ворогом. Навіть в бою я почувався спокійніше. Не хочу поменшувати заслуг друзів-революціонерів. Ви, що довгі роки працюєте в підземеллях, в криївках — виконуєте таку саму важливу роботу, як ті, хто на полі бою. Ми знаємо вашу муравлину, важку і відповідальну працю. Ваше здоров'я нидіє у вогкій, сирій землі.

Ті, хто впали в криївках, мають такі самі заслуги, як ті, хто впали на полі бою.

Бувають випадки, що повстанці душилися з браку повітря в криївках, або їх заливала вода. Були випадки, що треба було розбивати віко, щоб віддихнути, хоч в селі ворог перепроваджував облаву.

Живучи в цьому бункрі під землею, часто ставлю собі питання, чи людина вийде живою з тої ями. Криївка робить людину боязливою.

Натомість квартирування на вільному повітрі впливає додатньо на настрій і на боєздатність повстанців. Партизан, як актор на сцені, вміє і мусить застосуватися до нових обставин.

Цікавить мене, кого зустріну весною, хто мене вже не побачить. Зимою повстанці укладають багато плянів роботи, яку думають виконати весною і влітку. Зимою ми озброюємо себе теоретично, студіюємо. Влітку переводимо це в практику, передаємо другим.

Умови підбольшевицької дійсности такі, що треба йти під землю. Втриматися рейдуючим групам — не можливо. Ворог скоро знайде слід, бо має широко розвинену розвідчу мережу. Майже половина населення була арештована. Під терором була приневолена підписати заяви співпраці з органами МГБ-МВД. З цього 5 відсотків співпрацює. Це переважно слабовіри й боягузи.

Знайшовши повстанський слід, ворожі спецгрупи алярмують сусідні гарнізони, облягають ліси і села, ідуть в погоню так довго, поки не знищать повстанців. Оперувати більшими групами, так як на Лемківщині це ми й робили, не можливо. По-перше тому, що терен не зовсім відповідний, по-друге — сильна агентура і великі ворожі сили, між якими велика кількість колишніх большевицьких партизанів, до того всі старшини і підстаршини закінчили спеціяльні школи МВД. Усі ці протиповстанські сили провадить ген. майор Сабуров, колишній большевицький партизан. Як кожна весна, так і теперішня, ожидана повстанцями. Постійно про неї говоримо. Здається, що вона нам принесе щось нового, радісного, принесе зміну. Побачимо...

Немає тут лісу, в якому не зимували б повстанці. Деколи, якщо в терені спокійно, проходять дівчата, чи господарі дорогою, лісом, гоп-гопкають, або співають, щоб повесилити повстанців. Коли ж в селах тривожно, то довкола тиша, тільки в'їдливо брешуть собаки. Тоді можна бачити, як втікають жінки і чоловіки. В напружених хвилинах ми все скоро пакували, а стійку зміцнювали ще одним стійковим.

Завдання дижурного: ніччю варити снідання, в день наглядати за порядком, чистотою, подавати на обід холодну перекуску, якщо була їжа зварена, то пригрівати її на примусі. Він дбає, щоб завжди була чиста посуда та долівка, щоб кожний вичистився, вимився, обіправся, щоб були чисті скелка до лямпи, налита нафта, вичищена зброя, щоб речі були поскладані, щоб на випадок алярму не було замішання.

Від світанку до вечора нікому не вільно розпоясуватися. Рівно ж дижурний тримав постійний зв'язок із стійковим та змінював його що дві години. Вечерю варив вже наступний дижурний. Кожної суботи всі мусіли обов'язково купатися у ванні, яку стрільці притягнули з одного села, де був манастир.

Дні в бункрі ми проводили так, щоб вони були як найбільш використані. На це був потрібний розподіл часу дня. Порядок дня був такий: вранці 6 год. — вставання, від 6-ї год. — руханка, миття та роблення порядків, 7.05 год. — молитва, 7.15 — снідання, 8-12 — заняття, 12-14 —обідова перерва, 14-17 — пополудневі заняття, 17-18 — вечеря, опісля чищення зброї, 20.05 — молитва. Плян праці ми часто зміняли, залежно від умов. Неділі і свята були вільні від занять.

Вишкіл стрільців перебирає хор. Мирон. Стрільці мають вивчити історію України, при чому звертається головну увагу на боротьбу з московським імперіялізмом. При географії України звертається увагу на господарські підстави нашої державности. З літератури — важливіші постаті. Коротко історія української культури, ширше історія українського війська. В політичному вишколі стрільці вивчають ідеї нашої боротьби та її перспективи. При тому звертається зокрема увагу на тези «За що бореться УПА» і це стрільці мусять вивчити на пам'ять.

Щоб вміти бити ворога, треба пізнати його зброю. Тому наш стрілець мусить бути ознайомлений з ворожою ідеологією, його політичним життям, що в нашій вишкільній програмі називається «совєтознання».

При вишколі не забуваємо про вивчення конспірації, як провадити розвідку і боротися проти ворожої агентури, як провадити пропаганду наших ідей. Тому, що переходимо на іншу тактику — кожний мусить вивчити партизанську тактику та студіювати військову літературу, яку маємо під рукою. Це було б стільки для стрільців.

Вістун Тетяна, хор. Мирон і я, побіч всіх підставових речей, докладно відсвіжуємо історію України, всесвітню історію, дещо з історії дипломатії, філософії, політичної економії. Історію національно-політичної думки ми,  старшини, переробляємо грунтовно, як теж ворожі військові підручники.

Кожний командир УПА мусить бути політичне вироблений, мусить орієнтуватися в політичній ситуації. Побіч політичного вишколу, вивчаємо ряд питань із «совєтознання». Правда, що нам бракує багато матеріялів, але кожний старається той матеріял, що має, вивчити як слід, щоб зима не пройшла марно.

Коли хор. Мирон провадить навчання, ми в той час пишемо звіти, або студіюємо підручники. Вечером пишемо спомини з минулих боїв. Коли це все нас втомить, шукаємо розривок: дискутуємо на різні теми, або закінчуємо вечір партизанськими піснями, жартами і оповіданнями про свої особисті пригоди з минулих років.