Андрій Микулин
Концентраційні табори в Совєтському Союзі

Територія табору буває різної конфігурації, яка в більшості залежить від місцевости. Місце для табору в СССР вибирають серед лісів, боліт, у горах або там, де сама місцевість сприяє його маскуванню, унеможливлює втечу і має погані шляхи сполучення. Сама територія концтабору огороджується високим парканом з товстих стовбурів дерева впритул один до одного. Стовбури глибоко вкопані в землю, а верхня частина загострена. Поверх паркану в декілька рядів натягається колючий дріт. Бувають і табори, що огороджені лише колючими дротами. Вздовж паркану на певній віддалі одна від другої, побудовані вежі для сторожі і спостерігання. На вежах стоїть озброєна кулеметами та крісами воєнізована охорона. Ззовні вздовж паркану переходить патруль, а на ланцюгах бігають сторожові собаки. Бувають табори, що крім паркану мають також ззовні викопані глибокі рови на зразок танкових перешкод. Ліс навколо табору на певній віддалі вирубується, а місцевість зорюється, щоб можна помітити сліди втікачів. Зимою сліди помітно на снігу. Огорожа освітлена прожекторами, а вежі мають телефони та іншу сигналізацію. В паркані існує лише одна брама з будкою, через яку виходять поза табір в'язні до праці та вертаються з неї. Зсередини табору понад парканом визначено смугу на віддалі 5 метрів від огорожі, яку в'язням переходити заборонено. Вона позначена невисокими стовпцями, між якими натягнено колючий дріт. Під час зближення в'язня до забороненої смуги вартовий попереджує: «Не підходи! Стріляю!» В разі непослуху вартовий зразу стріляє у в'язня.

На брамі день і ніч дижурить вартовий, а на ніч браму замикають. Щоденно ранком нарядчик УРЧе дає на браму список з прізвищами тих в'язнів, що працюватимуть поза табором. Вартовий під час переходу в'язнем брами звіряє список з його прізвищем. Під брамою в'язнів перебирає воєнізована варта і супроводить їх до місця праці. З того моменту УРЧе за в'язнів не відповідає. Підчас повернення в'язнів до табору їх обов'язково обшукують. Політичним в'язням, які вже відбули більше двох третин свого ув'язнення (за вийнятком спеціяльної категорії) та виявили себе поза підозрою і сумлінними на праці, за дозволом начальника табору та УРЧе іноді дозволяють ходити до праці без конвою. Рецидивістів, важких кримінальних злочинців та «отказчиків» і тих, що перебували в таборовому ізоляторі, до праці виводять тільки під вартою.

ГУЛАГ завжди прямує до того, щоб виробнича діяльність таборів відбувалася в середині самого табору. Через те велика кількість таборів охоплює собою значну площу, на якій і розміщені виробничі підприємства: копальні, фабрики, майстерні, будівництва і т. д. Лише такі табори, як лісорозробка, будування шляхів, каналів, залізниць, мостів і інших споруд, не можуть огороджувати таборовою огорожею.

Ув'язнені мешкають у бараках пересічно по 200-300 осіб. Упривілейовані в'язні мешкають в окремих кімнатах по 2-4 особи, існують інші бараки на 10-20 осіб, або окремі кімнати для одного в'язня-спеціяліста. В бараках загального мешкання збудовано або двоповерхові загальні нари, або типу вагонки. Постелі не видають, хоч у приписах ніби й сказано, що кожний в'язень мусить мати постіль. Замість постелі вживають сухий мох, прикритий мішками. Серед бараку стоїть декілька довгих столів та лавок. Зимою бараки опалюють печами, зробленими в'язнями з залізних бочок від нафти, або ж у землю вкопана довжелезна залізна рура до метра в діяметрі. Через те що бараки дерев'яні, вони всі переповнені блощицями. Блощиці та комарі — це бич в'язнів. На далекій півночі серед боліт комарів незчисленна кількість і вони прямо загризають в'язнів. Не зважаючи на жорстокий режим концтаборів, ГУЛАГ приписує видавати в'язням накомарників, які мало захищають від комарів, але це свідчить про те, що навіть сам ГУЛАГ звернув увагу на те, бо комарі... зменшують визиск концтаборовиків.

В концтаборах не існує окремо бараків для політичних та кримінальних злочинців; усі вони живуть разом, при тому «кримінальний світ» завжди тероризує політичних, а їх, як «соціяльно-близьких» заохочує і підтримує до того таборове начальство.

Крім особистого одягу, туалетного приладдя, якого взагалі немає, та посуду (їдунки, миски і ложки), інших речей в'язневі тримати заборонено. Під час погіршення таборового режиму, за вказівками III частини, УРЧе відсортовує частину в'язнів, розміщує їх в окремих огороджених бараках, відбирає у них власний одяг та одягає в таборовий. Власний одяг перебуває на схороні в комендантурі табору. Для сторожі над такими в'язнями приділяють з самих в'язнів нічну ваху, т. зв. «кругову поруку». Під час послаблення режиму таборовий одяг відбирають, а видають власний.

На кожний барак призначають старшого та днювального. Їхній обов'язок — порядкувати в бараці, наводити лад і наглядати над в'язнями. Днювальний на іншу працю не ходить, він прибирає барак, постачає його водою, опалює, заготовляє дрова, одержує хліб на в'язнів і т. п. В більшості днювальні бувають таємною агентурою ІІІ частини. Листування з рідними за правилом заборонене. Частині в'язням на Воркуті дозволяли одержати на рік один лист від рідних та один надіслати від себе. Всі листи переходять цензуру ІІІ частини. Офіційної пошти в таборах для в'язнів не існує; листи відправляють через службову пошту, хоч КВЧ у кожному таборі на видному місці розвішує «скриньки для листів». Пачки з харчами (посилки) дозволяють одержувати не кожному в'язневі, бо в'язні поділені на різні категорії щодо засуду і таборового режиму. За посилками висилають шоферів з автами або «урки» (легкої категорії кримінальні злочинці). Підчас подорожі вони розграбовують посилки, продають їх місцевому населенню, псують та нищать. Притягти їх до відповідальности ніхто не має права, бо для таборів посилки вважають справою розкошів. 98% усіх бандитських вчинків у таборах поповнюють лише кримінальні злочинці. Вони розграбовують склади з харчами, обкрадають в'язнів, нищать таборове майно, забивають в'язнів, програють у карти свій, сусіда і чужий одяг. Більшість з них, звільнившись з табору, знову виконує злочин, щоб попасти назад. Кримінальні злочинці — це своєрідний советєтсько-таборовий світ, який почувається в концтаборах повноправним господарем, має свої приписи і закони, власних зверхників і про все поінформований. З ними рахується ГУЛАГ, таборове начальство та III оперативний відділ.

За неписаними таборовими законами криміналістів, у в'язня дозволяється ограбувати і вкрасти все, за вийнятком запрацьованої пайки хліба. Пайка вважається «священною і недоторканною». За крадіжку пайки хліба кримінальником, самі злодії можуть винного забити на смерть.

Загальний розпорядок концтаборового дня приблизно такий:

Підйом — 4-а або 4,5 година ранку.
Сніданок: чай і хліб — до 5-ї години.
Рання перевірка і призначення до праці — 5-6 год.
Перехід до праці і праця — 6-13 год.
Обід і відпочинок — 13-14 год.
Праця і повернення до табору — 14-20 год.
Вечеря — 20 до 21 год.
Вечірня перевірка — 21 година.
Кінець таборового дня і відпочинок — 22 година.

В багатьох таборах в'язні працювали раніше навіть у темряві, при електричнім світлі. Згідно з приписами ГУЛАГ-у, праця на поверхні землі мусить тривати не менше 10 годин, в копальнях, під землею — 8 годин. На нічні праці в'язнів призначають тільки в середині табору, напр., до збагачувальної фабрики покладів, що працює цілу добу або під землю, до шахти. День відпочинку є неділя, але він часто в'язнями не використовується, особливо, коли не виконують виробниче завдання. В ці дні в'язні також мусять працювати.

Читати газети, книжки, користуватися якоюсь літературою, писати щоденники, мемуари чи твори в'язням заборонено. Наукова та спеціяльно-технічна праця, а також користування фаховою літературою, дозволено лише підчас службових годин праці тим в'язням, які займають в таборах відповідальні виробничо-технічні або інженерно-технічні посади. (Напр., в хемлябораторії).

За порушення таборового режиму та порядку в'язня карають. Кари бувають такі:

а) догана з оголошенням про це в таборовому наказі;
б) заборона працювати в таборі на адміністраційних посадах, — усунення з адміністраційної посади та призначення на загальну фізичну або окремо важку працю;
в) стримання посиленого харчування або зменшення «нормального» харчування;
г) стримання листування з рідними та одержання пакунків для тих, кому це було дозволено;
ґ) заборона користуватися грішми, що їх час-до-часу виплачує фінансова частина для купівлі в таборовій крамниці додаткових харчів;
д) замкнення до таборового ізолятора (арешт);
е) підвищення норм праці з позбавленням «поліпшеного» харчування;
є) перенос в'язня до табору з суворішим режимом або до штрафного (карного) табору;
ж) притягнення до судової відповідальности і збільшення терміну ув'язнення, а за т. зв. систематичний «саботаж праці» — присуд до розстрілу.

За розпорядженням ЦК КПСС, під час чисток в СССР у таборах переводяться розстріли політичних в'язнів, згідно з призначеною нормою: у відсотках від загальної кількости політичних. ГУЛАГ не приписує, кого особисто знищити, список в'язнів для знищення виготовляє III частина разом з УРЧе та начальником табору. До такого списку в першу чергу записують тих політичних в'язнів, що мали якісь кари в таборі, за вийнятком кримінальних злочинців.

Примітка: 1935 року, за свідченнями звільнених з таборів, розстріляно, в зв'язку з убивством Кірова, до 15% загальної кількости політичних в'язнів; 1937 року — 20%; 1941 року — 10%.

В'язням заборонено в бараках співати, сваритись, улаштовувати якісь забави, концерти, оркестри, деклямації і т. п. Але ці приписи виконуються не точно. В деяких таборах в'язні власними силами виготовляють музичні інструменти і улаштовують в бараках концерти або співи. Дозволено грати в доміно і шахи, але заборонено грати в карти. Політичні в більшості захоплюються шахами або доміно, кримінальні злочинці, всупереч, — картами.

Таке в загальних рисах життя в'язнів у совєтських концтаборах. Найгірше життя є для тих в'язнів, що перебувають на т. зв. «общіх работах». Його не можна ні з чим порівняти, таке воно гірке і знедолене. Це життя весь час відбувається в умовах постійного примусу працювати більше понад власні сили і фізичних можливостей, за постійного хронічного недоживлення. Найголовніша, провідна думка кожного в'язня: «До схочу наїстись і ухилитись від праці». І це цілком зрозуміле, коли взяти до уваги величезні норми виробів та мізерне неякісне харчування, кальорійність якого досягає щонайбільше 1 200 кальорій на день.

До війни та під час другої світової війни денна норма харчування в концтаборах була така:

1. Хліб ячмінний найгіршої якости — 500 гр.
2. М'ясо два рази на тиждень — по 10 гр.
3. Ярина різна, суха — по 100 гр.
4. Товщі — 3 гр.
5. Борошно — 15 гр.
6. Риба солена 3 рази на тиждень (оселедці, тріска) — 50 гр.
7. Крупи ячмінні або «сєчка» — 80 гр.
8. Цукор-«пісок» — 8 гр.
9. Сіль, вода — без норми.

На таких харчах роками повинні жити і важко працювати в'язні, виконуючи і перевиконуючи виробничі пляни. 1953 року харчування в таборах немов би поліпшилось (?) і пересічний денний приділ має бути такий:

1. Хліб ячмінний або пшоняний — 600 гр.
2. М'ясо 3 рази на тиждень — 20 гр.
3. Товщі — 15 гр.
4. Ярина суха, різна — 150 гр.
5. Крупи або вироби з муки — 120 гр.
6. Риба солена чотири рази на тиждень (оселедці, тріска, тюлька) — 60 гр.
7. Цукор-«пісок» — 20 гр.
8. Сіль і вода — без норми.

Для порівняння норми харчів з/к з харчами для псів ВОХР-и, Артем'єв наводить такі норми:

Кожного дня псові видавалось: м'яса волового або свинячого 500 гр., крупи — 400 гр., борошна — 100 гр., картоплі — 250 гр., капусти — 250 гр., товщів — 50 гр., хліба — 400 гр. Роками живуть в'язні в жахливих і важких умовинах, в непридатних до мешкання бараках, обірвані і голодні, сплять на нарах з сухим мохом або гнилою соломою; вкриваються старими мішками або рваними таборовими бушлатами; нишпорять завжди на смітниках, серед кухонних відпадків, щоб знайти там гнилу картоплину, трухляву кістку або головку від оселедця. Влітку варять різні коріння, навіть листя чи будь-яку траву, щоб заспокоїти голод, і взимку обморожують тіло і вмирають від перестуди. Ставлення до в'язнів брутальне, безжалісне, нахабне і свавільне. Вони чують тільки скажений галас, російський брутальний матюк, сварку, підгінку до праці, а часто і побиття з боку наглядачів. Людська гідність цілком іґнорується, а офіційно в'язнів як тварину, адміністрація називає «рабочая сила». В таборах заборонено навіть вживати таку загально розповсюджену і узаконену в СССР назву, як «товариш». Начальство звертається до в'язня з назвою: «зека такий то», а в'язень до начальника: «ґражданін начальнік».

За існуючими про око офіційними інструкціями бити в'язнів у концтаборах заборонено, але «закони існують, щоб їх не виконувати» (совєтсько-московська термінологія), тому в концтаборах начальство жахливо б'є в'язнів, а III частина — під час допитів. Побиття в концтаборах належить до дотримання розпорядку (режиму) в таборах. Перетворення сотень тисяч в'язнів на калік, нездібних до праці на все життя, загибель від аварій, катастроф, голоду, виснаження і репресій, руйнування родинного життя — це для російсько-комуністичної системи є нормальне явище, а вільний західній світ цього не завважує. Ю. Б. Марґолін, громадянин ізраельської держави, який відбув в совєтських концтаборах 5 років ув'язнення, в своїй книжці «Подорож в країну зе-ка» пише: « ...Нас привезли в дивний ліс. Кого лише тут не було? Узбеки, поляки, китайці, українці, грузини, татари, німці... Люди мишачо-сірого кольору. На них було все мишачо-сірим: якісь кацавейки, довгополі лахміття, безформні опорки на босих ногах, або лапті, на головах мишачо-сірі шапки-ушанки, обличчя теж мишачо-сірі землянистого відтінку з диким виразом... Люди, перед якими за роки ув'язнення нещастя переходять величезними водоспадами, безчисленна кількість таборової недолі, перестають нарешті реаґувати на оточуючу ненормальність з гостротою нормальних людей... Достоєвський прибув на царську каторгу молодою людиною і 4 роки каторги зламали його. Достоєвський сидів в тюрмі, де було 250 в'язнів і це всі, що він їх бачив. Чотири роки перебував він в умовах, яким позаздрить кожна підсовєтська людина. На каторзі він мав власного служку, який за 30 коп. платні протягом місяця варив йому їжу, нагрівав самовар, прибирав після нього і ці гроші видавала йому казна ... «Звичайно я купував собі кусень м'яса, а Йосип приготовляв її для споживання», — писав Достоєвський. Про такі речі як хліб, каша, зупа, картопля в царській в'язниці навіть не розмовлялося, бо їх було досхочу. Праця була ненормована, ніхто на ній не надривався і всі харчувалися однаково. Були на царській каторзі канчуки і різки. Минуло сто років і їх заступили розстріли за відмовлення від праці... Нарешті, людина, що перебувала на царській каторзі, була завжди впевнена, що звільниться на волю, в той час, коли в совєтських концтаборах такої впевнености немає аж до останньої хвилини звільнення ... Жахлива машина вбивства людей перемелює все населення концтаборів, а їхні залишки викидає на ліжка концтаборових лічниць, де вони швидко помирають. Помирають покірно, спокійно і тихо, помирають від різноманітних хворіб, а в більшості від цинги та водянки. Елементарна дистрофія майже завжди закінчується водянкою. На початках жахливо розпухають ноги, потім роздувається, немов у вагітної жінки живіт, тіло наливається водою, очі підпливають, а коли вода підступає до серця, в'язень помирає ...

Під впливом жахливих умов таборового життя кожна людина там поступово деформується, а коли взяти під увагу, що за часів існування совєтської влади через табори перейшло десятки мільйонів населення, кожному стане зрозумілим, що в світі не було ще такого велетенського психологічного процесу калічення людських душ, як в СССР. До совєтських концтаборів повинні поїхати десятки наукових експедицій з усіх кінців світу. На жаль, вхід до них щільно замкнений для кожного спостерігача...» (Журнал: «La Verité du Peuple», лютий 1949 р., ч. 2, Париж, стор. 23-24).

В'язні, після закінчення терміну свого ув'язнення, повинні з концтаборів звільнятися на «свободу». Тому кожний в'язень перед кінцем терміну, за вийнятком кримінальників, намагається дотриматись таборового режиму та виконати норму на 100%. Наказ про звільнення дає ГУЛАГ, якщо «Особоє Совєщаніє» додатково не засудило в'язня на новий термін перебування в концтаборах. Новий термін ув'язнення на таборовому жарґоні називається «довєсок», і таких «довєсків» 1938 року та до середини 1939 року одержало в концтаборах до 60% політичних. Наприкінці 1939 року, коли на місце Єжова призначено Берію, політичні в'язні з терміном засудження до 5 років, яким у той час скінчилося ув'язнення, були з концтаборів звільнені.

В день звільнення, якщо УРЧе одержало від УРО розпорядження, комендант табору викликає до себе в'язня і оголошує йому: «С вєщамі, на освобожденіє!» Продовж двох годин в'язень мусить зібрати всі свої речі, яких у нього взагалі немає, полагодити свої справи в адміністрації, а через дві години комендант викидає його за огорожу табору, до спеціяльного бараку «звільнених». До табору звільнений заходити більше вже не має права, бо він — «товаріш» і «вольний». УРЧе вручає йому закритий пакет з його особистою справою; III частина відбирає підписку-зобов'язання, що колишний в'язень ані словом не обмовиться про все таборове життя; фінансово-бухгальтерійна частина розраховується з в'язнем, видає «запрацьовані» ним гроші або довідку до управління групою таборів, у якій зазначено, скільки грошей належиться в'язневі. Кінцеве звільнення з табору виконує Відділ обліку і розподілу (УРО) управління групи таборів. Таке звільнення пересічно триває 6-10 днів. Згідно з довідкою про звільнення кол. в'язень одержує в місцевій міліції паспорт. Паспорти видають на термін 6 або 12 місяців, з зазначенням спеціяльної серії та параґрафу закону, на підставі якого видано паспорт. За тими серіями і параґрафами кожний паспортний відділ міліції, у кожній заселеній місцевості СССР, негайно ж дізнається, що власник паспорту перебував в концтаборі. Іншим в'язням видають тільки спеціяльну довідку, що він звільнений з концтаборів, а паспорт мусять видати нібито на місці його постійного мешкання. Коли така людина з'явиться до міліції на місці свого замешкання за одержанням паспорту, її спрямовують до місцевого МВД, ніби за дозволом. Місцеве МВД негайно таку людину арештує і спрямовує знову до концтабору, як соціяльно-небезпечний елемент. Вирок про засуд такій людині оголошується в концтаборі.

УРО під час звільнення або призначає для кол. в'язня постійне місце мешкання, або оголошує йому, в яких містах та місцевостях йому не дозволено чи дозволено проживати. Після оформлення всіх формальностей і документів, фінансовий відділ управління групи таборів сплачує в'язневі «запрацьовані» ним гроші, кошти на проїздний квиток до місця призначення та добові гроші для закупу харчів, — на півкілограма хліба. (1940 року — 1 карб. на добу). З того часу кол. в'язень вже є «вільний» і мусить переборювати всі труднощі, які зустрічатимуться йому в підсовєтському житті, як кол. політичному в'язневі та чекати евентуального нового арешту.

Під час звільнення з табору в'язень має право одержати з в'язничної допомогової каси, за дозволом III частини, малу кількість грошей, як одноразову допомогу, — 20-50 карб. та одержати на руки облігації за передплатою державної позики, яка розповсюджується також і на в'язнів концтаборів. В'язнична каса взаємодопомоги існує при кожному таборі і створена без згоди в'язнів. З платні кожного працюючого в'язня до взаємодопомогової каси відраховується встановлений відсоток (1—1,5%). Гроші належать державі і лише за дозволом III частини (однак не кожний), може в'язень одержати якусь мізерну допомогу.