Андрій Микулин
Концентраційні табори в Совєтському Союзі

Згідно з декретом ЦИК, оголошеного в газеті «Извєстія» ч. 81 від 15.4.1919 року, в СССР Чрезвичайною Комісію (Чека) негайно було започатковано організацію таборів примусової праці, на чолі яких поставлено начальників, що їх призначав і затверджував Відділ Примусових Праць НКВД. Декретом ЦИК від 17.5.1919 року коменданти організованих концтаборів вже були підпорядковані Чека.

Тим самим декретом у таборах впроваджувалась посада завідувача примусовими працями, на яку призначувано особу з Чека, а варту таборів повнила т. зв. караульна команда. До липня 1934 року найвищою керівною центральною установою концтаборів СССР було Головне Управління Примусовими Працями разом з ГУМЗ-ом, підпорядковане ҐПУ. В липні 1934 року ҐПУ вімкнено до складу НКВД, яке перебрало також від Народнього Комісаріяту Юстиції і всі поправно-трудові колонії, а для керування концтаборами і колоніями зорганізовано ГУЛАГ (Головне Управління Таборами СССР). З того часу всі советські концтабори, колонії, місця примусового поселення, заслання та вислання підпорядковані ГУЛАГ-ові, яке безпосередньо підлягає МВД СССР. Советські союзні республіки власних ГУЛАГ-ів не мають; усі концтабори підпорядковані Москві. Начальником ГУЛАГ-у є один з заступників міністра внутрішніх справ СССР.

Організаційна схема ГУЛАГ-у та його відділів і управлінь цілком засекречена. Вона ніде не оголошена, але В. Артемвєв у своїй книжці «Режим і охорона поправно-трудових таборів МВД» (Мюнхен, 1956 р., стор. 25) подає таку структуру ГУЛАГ-у:

1. Політичний відділ (Політвідділ).
2. Відділ кадрів (ВК).
3. Оперативно-чекістський відділ (III відділ МВД).
4. Відділ охорони і режиму (ВОХР).
5. Відділ обліку і розприділення (УРО).
6. Адміністративно-господарський відділ (АХО).
7. Культурно-виховний відділ (КВО).
8. Відділ постачання.
9. Інспекція.
10. Прокуратура ГУЛАГ-у.
11. Таборові суди ГУЛАГ-у.
12. Санітарний відділ (САНО).
13. Ветеринарний відділ.
14. Головна бухгальтерія.
15. Пляново-економічний відділ.
16. Фінансовий відділ (ФІНО).
17. Транспортний відділ.
18. Технічний відділ.
19. Лісовий відділ.
20. Сільсько-господарський відділ.
21. Гірничо промисловий відділ.
22. Будівельний відділ («Стройотдел»).
23. Відділ промислових підприємств.

Артемвєв подає про себе, що він декілька років працював у системі МВД, а тому немов би знає побудову структури ГУЛАГ-у. Хоч Артемвєв написав книжку досить тенденційно, ставлячи головними винуватцями застосування примусової праці в СССР лише кремлівських верховодів, не розкриваючи історичного коріння совєтських концтаборів, що лежить у російському імперіялізмові, — все ж з описаною ним структурою ГУЛАГ-у можна погодитись.

При МВД існує кілька головних управлінь: а) Головне Управління Поправно-Трудовими Таборами; б) Головне Управління Місць Заточення (ГУМЗ); в) Головне Управління Таборами військових та інтернованих (ГУВІ) - організоване під час другої світової війни; г) Головне Управління будування залізниць (ГУЖДорс); ґ) Головне Управління будівництва шляхів та шосейних доріг (ГУШОСДОР); д) Головне Управління Геологорозвідки (ГУ Геології); е) Головне Управління Геодезії та картографії (ГУГеокарт); е) Головне Управління прикордонної та внутрішньої охорони; ж) Головне Управління Міліції (ГУМ); з) Головне Управління Протипожежної Охорони (ГУПО); й) Головне Управління актів громадянського стану та інші.

Назва тих чи інших відділів ГУЛАГ-у свідчить про їхню функцію, компетенцію і засяг праці.

Суди і прокуратури формально підпорядковані Верховному судові та Генеральному прокуророві СССР, а фактично міністрові МВД. Ухвалення вироків та проведення слідства над в'язнями відбувається за прямими вказівками МВД.

Другою групою, підпорядкованою ГУЛАГ-ові, є управління системою таборів. Усі концтабори СССР сконцентровані в різних групах, за виробничою або територіяльною ознакою. Група концтаборів за територіальною ознакою може собою охоплювати дуже багато різних окремих концтаборів, розташованих на віддалі сотні кілометрів. Напр., «БАМлаг» охоплював терен від озера Байкалу до м. Владивосток. Він мав у своїй групі такі концтабори: «Комітетський» (карний), Красная річка, Хорський, Гродеково, Артем-Ґрес, Романівка, Петрівка, Майха, Целуха, Річка та інші. Табори «Чібью», що потім були перейменовані в Ухто-Печорські, та розукрупнені на табори Усть-Ухта і Печора, мали такі концтабори: Усть-Вимь, Княж-Погост, Покча, Ухта (раніше м. Чібью), Кожва, Крутая, Асфальтитові копальні, Веслянка; табори Воркути мали: Усть-Воркута, Усть-Щугор, Інта, Абезь, Воркута, Адак, Савінбор і т. д. ГУЛАГ досить часто перепроваджує перегрупування концтаборів, створює нові, ліквідує старі, пересуває ті чи інші концтабори на нове місце, організує нове виробництво і т. д.; тому сталість груп, що належать до того чи іншого управління, змінюються. Напр., до 1936 року існувала група Ухта-Нафта, потіи її реорганізовано в Ухто-Печорські, з початком будівництва залізниці «Котлас-Воркута», з Ухто-Печорських концтаборів виділено окрему групу та організовано нові. Всю новостворену групу названо «Сєвжєлдорлаг», а Ухто-Печорські концтабори перейменовані в «Ухто-Печортрест». Тепер ті табори знову розукрупнені. На чолі кожної групи концтаборів стоїть управління з начальником; управління охоплює всю групу, що входить до нього і в свою чергу поділяється на таборові відокремлення («отдєлєнія»). До кожного відокремлення входять декілька окремих концтаборів; окремий концтабір може поділятися на таборові пункти, таборовий пункт — на ділянки, а ділянки в свою чергу — на «командіровки», — найменші окремі точки концтаборів.

Бувають управління, що не розчленовуються на менші адміністративні одиниці, але такі випадки зустрічаються дуже рідко. Таким чином, напр., найменуванням «Колима» чи «Тайшет» названо не один якийсь окремий малий чи великий табір, а цілу низку, кількість яких може бути більше сотні. В Ухто-Печорському таборі головний шлях, що розпочинався біля Сиктивкару (столиці Комі АССР) і закінчувався в м. Ухта, мав на всьому своєму протязі розташовані окремі невеличкі таборові пункти т. зв. «командіровки» на віддалі 70-75 км. одна від другої. На «командіровках» перебували в'язні, охорона та декілька осіб адміністрації. Завданням «командіровок» — обслуговувати протягом цілого року шлях, яким етапувалися пішком на північ в'язні та тракторами і автомашинами перевозився різний технічний матеріял і інші вантажі. В'язнів етапували тільки зимою, бо шлях був ґрунтовний, перебігав через річки, болота і ліси, і влітку для етапування те перевезення вантажів не надавалося. Вантажі влітку перевозились на човнах-шнягах, що їх на товстій довгій линві тягли, йдучи по березі (бурлацьким способом) в'язні. Зимою етаповані мусіли обов'язково, незалежно від їхнього фізичного стану, пройти за день 60-70 км., інакше, якщо не дійдуть до чергової «командіровки», перебуватимуть ніч серед снігів, на лютому морозі. В'язнів, що не могли через знесилення рухатись і відставали від етапу, конвой спочатку підганяв, потім загрожував зброєю, а коли він цілком змучений падав на сніг і не був в стані далі рухатись, конвой його пристрілював. Кожний етап переходив шлях від Сиктивкару до Ухти приблизно за 14 днів, з них кожного п'ятого дня мав день відпочинку на черговій «командіровці». Таким чином можна рахувати, що протягом 14 днів в'язні проходили до 850 км. віддалі.

Ділянки, що відділялися протягом 70-75 км. від «командіровки» до «командіровки», мали ще «підкомандіровки»: одна від одної на віддалі 15 км., бо ж «командіровка» не в стані була за день обслужити шлях довжиною 75 км. Отже, можна рахувати, що на цілому протязі шляху від Сиктивкару до Ухти 1936 року існувало 57 таборових точок, які входили до складу одного табору під назвою «Ухто-Печора». В районі м. Прокоп'євськ, згідно з свідченнями поворотців з концтаборів СССР, розташовано понад 20 окремих таборів, під загальним ч. 525, у яких ув'язнено до 30 000 людей.

Недалеко від Прокоп'євська розташовано 26 таборів під загальним ч. 247, з назвою «Ісправітєльно-трудовиє»; в районі м. Красноярськ існують 100 таборів під ч. 235; в районі Норильську — 30 спецтаборів під ч. 384. Отже, саму назву табору, що юридично існує в російсько-совєтській термінології, як і самий «№» табору не можна рахувати за один, за ними захована велика кількість окремих концтаборів.

Загальне Управління концтабору (групою окремих концтаборів) має майже всі відділи, що і ГУЛАГ, з тією лише різницею, що деяких відділів може і не бути. Це залежить від виробничої діяльности групи концтаборів. Але обов'язково в управлінні кожної групи концтаборів існують такі відділи: політичний, III відділ МВД, охорона (ВОХР), відділ кадрів, обліку і розподілу в'язнів (УРО), культурно-виховний відділ (КВО). Ці відділи мають свої розгалуження, аж до окремого концтабору та «командіровки» включно. В окремих концтаборах вони називаються «частинами», а на «командіровці» всі названі ділянки праці виконуються однією людиною, якою буває, як правило, начальник воєнізованої охорони (ВОХР-и) або один з уповноважених МВД.

Кожне управління групи концтаборів очолює начальник призначений ГУЛАГ-ом, який має окремих заступників. Начальник управління може бути тільки кадровий службовець ГУЛАГ-у, але над його працею весь час наглядає начальник політичного відділу та начальник III оперативного відділу. Він погоджує з ними всі власні розпорядження, а особливо в справі охоронної служби, додержання режиму, обліку та розподілу в'язнів.

Начальник політвідділу формально є першим заступником начальника управління групи концтаборів, але він підлягає начальникові політвідділу ГУЛАГ-у і перепроваджує в таборах «генеральну лінію» компартії СССР у всіх галузях концтаборової діяльности. Політичний відділ не має своїх розгалужень до окремих концтаборів або до підлеглої управлінню відокремленої групи, «отдєлєнія». Але в «отдєлєніях» може бути спеціяльно-уповноважений начальника політвідділу управління. В більшості своє політичне керівництво начальник політвідділу здійснює через контрольні виїзди до концтаборів та через членів партії і комсомольців, які працюють в концтаборах по вільному найму, (очевидно, що не через в'язнів, бо якщо в'язень був до арешту членом партії або в комсомолі його під час арешту з партії виключають). В системі концтаборів серед ВОХР-и, співпрацівників МВД та вільнонайманих, ЦК КПСС має також партійні організації, до яких належать всі члени і кандидати партії, а комсомол має комсомольські організації.

Політвідділ управління займається політично-виховною та культурно-масовою працею серед емведівсько-кадрового та вільнонайманого складу працівників системи концтаборів, а також наглядом за їхнім службовим і приватним життям. До службової діяльности III відділу начальник політвідділу не має права втручатись. Головний обов'язок політвідділу — провадити в життя партійну лінію та всебічно контролювати життя таборової системи. В концтаборах політвідділ є «очі й вуха» партії.

Оперативний або III відділ очолює начальник, призначений МВД і підлягає тільки відповідному начальникові ГУЛАГ-у.

III відділ не належить до управління групи концтаборів і начальник управління не тільки не має права наказувати йому, але навіть побіжно втручатись у його працю. Начальник III відділу має право арештувати і начальника управління групи концтаборів та всіх працівників цілої таборової системи: партійців, комсомольців, вільнонайманих, вохрівців (охорону), не кажучи вже про в'язнів в концтаборах. В самому ГУЛАГ-ові III відділ це — орган Комітету Державної Безпеки і його структурна організація створена згідно з інструкціями Комітету Державної Безпеки. В концтаборах III відділ не підпорядковується територіяльним органам безпеки, що працюють серед місцевого населення теренів, на яких розташовані совєтські концтабори. Структура та його діяльність засекречена, але всі політичні і кримінальні справи в концтаборах належать до компетенції III відділу, а його слідчі мають в концтаборах необмежені права. Кожної хвилини, лише з відомих їм причин, вони можуть арештувати в'язня, замкнути до ізолятора, викликати до бюра на розмови чи переслухання, не допустити до праці або зняти з праці, позбавити норм харчування, перевести в табори з спеціяльним або карним режимом і т. д.

В своїй книжці «Режим і охорона поправно-трудових таборів МВД» згадуваний уже Артемвєв на стор. 31 так характеризує функції III відділу:

Оперативно-чекістські відділи мають такі функції: а) боротьба з економічною контрреволюцією; б) боротьба з політичною контрреволюцією в концтаборах; в) вивчення і нагляд через особову частину над кадрами МВД, над вільнонайманими, воєнізованою охороною та політвідділом, включно до начальника управління групою концтаборів; г) через оперативну частину наглядати і здійснювати таборовий режим, запобігати втечам ув'язнених з концтаборів.

Оперативна частина має до свого розпорядженні оперативну групу людей, яка займається питанням боротьби з втечами, окремо від воєнізованої охорони.

III відділ в кожному концтаборі, до його найменших розгалужень, створює власну агентуру (сексотів), як серед кадрового складу МВД та вільнонайманих, так і серед в'язнів; в разі потреби переводить спецперевірку, здійснює цензуру; на підставі матеріялів від УРО та співпрацівників управління табору дає характеристики на в'язнів та інший склад концтаборів; на випадок вчинення злочинів у концтаборах провадить слідство; вживає репресії та виконує присуди судів і спеціяльних рад («Особоє Совєщаніє»); спостерігає і виявляє наставлення в'язнів, їхні заміри та світогляд; індивідуально вивчає «благонадійність» в'язнів, особливо тих, які працюють на різних посадах у таборі, викриває осіб, що готуються до втечі і організує розшук втікачів; перешкоджає зв'язкам в'язнів з цивільними особами; контролює дотримання в'язнями концтаборового режиму; перешкоджає інтимним зв'язкам поміж в'язнями — жінками та чоловіками і т. д.

Крім того, III відділ спостерігає та таємно контролює всю виробничу діяльність концтабору: контролює воєнізовану охорону; створює серед місцевого населення, яке мешкає в місцевостях розташування таборів, власну таємну агентуру; контролює працю оперативних пунктів, які розставлені в населених місцях і т. д.

Кожний, хто перебував в совєтських концтаборах знає, що таке III відділ, відчув його функції на власній шкірі і цілковито може підтвердити, що функції IІI відділу, які тут зазначені, відповідають правді. Оперативний відділ має необхідну кількість працівників, як кадрових, в уніформі МВД, так і таємних, у цивільному одязі. Між іншим в'язні, що працюють в III відділі таємними агентами, особливо з політичних, ніякої полегші таборового режиму не мають і дотерміново з-під арешту не звільняються. Лише після звільнення з концтаборів, III відділ передає агентурну справу кол. в'язня до центрального управління МВД, а те в свою чергу, передає її до місцевого МВД на місце замешкання звільненого. Місцеве МВД може використати його як аґента серед місцевого населення, а може залишити в спокої, залежно від багатьох обставин. В кожному великому концтаборі III відділ має підлеглі йому треті частини, а в малих таборах — оперуповноважених.

Не менше важливим в системі концтаборів є і відділ обліку та розподілу — УРО, який займається обліком в'язнів та розподілом їх в самому таборі на працю та при етапуванні до інших таборів. В окремих концтаборах цей відділ називається «частиною» (УРЧе). УРО завідує також прийняттям в'язнів до табору та звільненням після відбуття терміну ув'язнення. З рамени УРЧе в кожному концтаборі призначається нарядчик УРЧе, який щоденно ранком буває присутнім на так зв. «розводі». На «розвод» мусять виходити всі в'язні, незалежно від того, чи вони працюють на адміністративно-господарських посадах постійно, чи на тимчасових загальних працях. В таборах, де в'язні працюють в самому таборі позмінно цілу добу, напр., в шахтах, — шахтарі на «розвод» не ходять. В устійнений час вони йдуть до шахти, де облік їм переводить їхній бригадир або старший наглядач. Нарядчик на «розводі» має список в'язнів і розподіляє їх на працю. Ті, що працюють постійно, йдуть до праці на свої визначені місця, а інших нарядчик призначає на ту чи іншу працю на цілий день. На розводі нарядчик також усуває того чи іншого в'язня з постійної праці або з адміністративної посади та тут же призначає на іншу, більш важчу або легшу. Після закінчення праці нарядчик вже знає, хто цього дня працював, а хто ні. Такі відомості подають йому бригадири та наглядачі. Якщо в'язень був звільнений від праці по хворобі, такі відомості подає йому лікар чи санітар табору. Список в'язнів, що працюють на ненормованих роботах та тих, хто взагалі не працював, нарядчик передає старшому нормувальнику до пляново-економічної частини табору. До нормувальника також подаються і всі відомості про обсяг виконаної праці в'язнями, що працюють на нормальній роботі. У відділі обліку та розподілу зберігаються всі особисті справи в'язнів, які прибувають разом з ними до концтаборів з в'язниць, а в УРЧе на кожного в'язня виповнюється формуляр (анкета) та особиста картка. Формулярі можуть виповнюватись також і на першому концтаборовому розпридільному пункті. Так, на в'язнів, що етапувалися до північних концтаборів в європейській частині СССР, формулярі виповнювалися в Котласі.

До формуляра і картки записуються такі відомості: прізвище, ім'я та по-батькові, рік і дата народження, родинний стан, місце народження і адреса замешкання до часу ув'язнення, освіта і фах, стаття засудження і на який термін, катеґорія працездатности, особисті прикмети (зріст, форма обличчя, колір волосся, інші прикмети), стан здоров'я, колишня партійна приналежність. В таборі на місці ув'язнення та праці записуються до формуляра ставлення до праці, на якій в'язень працює, коротка характеристика. Характеристики поведінки та ставлення до праці складаються в таборі на кожного в'язня що три місяці. Кожний в'язень має в таборі особистий «нумер». Підчас переходу до іншого табору «нумер» може змінятися.

УРО підпорядковується одному з заступників начальника управління групи таборів, а також III оперативному відділові.

Один або два рази на рік УРЧе кожного табору заряджує т. зв. інвентаризацію концтаборовиків. Це буває тоді, коли до табору прибувають та вибувають великими етапами в'язні, або коли УРЧе так заплутається в облікові, що не може дати йому ради. На день інвентаризації праця в таборі припиняється, за вийнятком агрегатів, що їх зупинити не можна, напр. водяні помпи в шахті, парові казани, електростанція, водотяг. Табір перегороджується на дві половини; до однієї з них заганяють всіх в'язнів. В перегородці робляться «ворота», а на воротях сидять за столом працівники УРЧе. Кожний в'язень підходить до воріт (столу) і називає своє ім'я та прізвище. Працівник УРЧе знаходить його картку запитує: «рік народження, за якою статтею засуджений, на який термін?» «Заінвентаризованого» в'язня перепускається до іншої половини табору. Процедура інвентаризації відбувається до пізньої години вечора. В цей день в'язні позбавлені їжі і відпочинку. Хворих та тих, що працюють на безперервно діючих агрегатах, інвентаризується на місці їхнього перебування.

Культурно-виховний відділ (КВО). В кожному окремому таборі існує культурно-виховна частина (КВЧ). Вона ніби то займається особистим вивченням в'язнів та «їхнім перевихованням». Ніякого перевиховання КВО не провадить. Згідно з інструкціями ГУЛАГ-у, політв'язнів мають «перевиховувати» лише фізичною працею, а не ідеологічно. В КВЧе в окремих таборах в 1936-40 рр. в переважній більшості працювали «битовики» або кримінальні злочинці з освітою, а очолюється КВЧе офіцером МВД. Завданням КВО організувати в таборах соцзмагання, опікуватися злочинцями-неповнолітками та умовляти «отказчиків» або кримінальних злочинців ставати до праці. За розпорядженням начальника табору, КВЧе скликає загальні збори концтаборовиків, на яких зачитується висліди виконання загального виробничого пляну та беруться різні соцзобов'язання.

Дуже рідко за дозволом III відділу, КВЧе силами в'язнів улаштовує концерти або театральні вистави.

При управлінні групами концтаборів КВО має оркестр, театр, кіно і бібліотеку, якими користуються лише кадровий склад МВД, вільнонаймані та воєнізована охорона. Фактично КВО виконує функції політвідділу і в своїй праці підпорядковане начальникові політвідділу. Начальник КВО весь час співпрацює з УРО, III оперативним відділом та воєнізованою охороною, а адміністративно підлягає одному з заступників начальника концтабору.

«Найширшу» працю КВЧ провадить серед ув'язнених жінок, де через таку «працю» бувають найогидніші випадки (бандити, рецидивісти та інші кримінальні злочинці відвідують ночами жіночі бараки, а всі повії користаються найбільшою прихильністю КВЧ).

Підчас звільнення з концтаборів КВЧ пише свою характеристику в'язневі про те, чи потребує він на «волі» працевлаштування, чи ні. В більшості таке працевлаштування рекомендується для кримінальних злочинців та безпритульних неповнолітніх, що відбули свій термін ув'язнення.

Таборовий суд і прокуратура — це окремі установи, що діють лише в концтаборах і лише в стосунку до в'язнів. Суд і прокуратура начальникові управління групою концтаборів підпорядковані внутрішньо-адміністративно, а в специфічній праці прокуророві ГУЛАГ-у, який нічого загального з совєтською прокуратурою не має. Це є своєрідна прокуратура МВД-КҐБ, її співпрацівники належать до кадрів МВД і діють за спеціяльними інструкціями.

Таборовий суд і прокуратура (про око) оформляють слідчі справи на в'язнів, що передає їм III відділ, яких обвинувачується в «контрреволюційній» ділянці вже в таборах. Вони також розглядають всі справи кримінальних злочинців, «отказчиків» від праці, втікачів та інших. Воєнізовану охорону, вільнонайманих та кадри МВД в концтаборах мають право судити тільки суди військ МВД.

До таборового суду в'язнів притягається переважно за:

а) систематичне порушення таборового режиму і відмовлення від праці;
б) самовільне залишення табору та втечу;
в) поповнення кримінальних злочинів у таборі та продаж таборового одягу;
г) зловживання під час виконання праці або на адміністративній посаді, пов'язане з псуванням таборового майна або порушення виконання виробничого пляну;
ґ) антисовєтську пропаганду, агітацію, шкідництво, саботаж та іншу «контрреволюційну» діяльність в таборі;
д) навмисний або випадковий спротив адміністрації, організування в таборі безпорядків, страйків, масових заворушень, спротивів.

Таборовий суд ухвалює кару згідно з Кримінальним Кодексом РСФСР, але вирок завжди надзвичайно суворий, особливо за ст. 58. До нової кари завжди додається той термін ув'язнення, який залишився ще перебувати по минулій, а при повторному поповненню нового «злочину» — обидві існуючі кари. Таким чином в'язень може перебувати в таборі безконечно, доки його не засудять на розстріл або він сам у таборі помре.

За втечу до 1940 року в'язнів судили на 3 роки додаткового ув'язнення в концтаборах: у 1940 році до втікачів застосовано ст. 58 п. 14, тобто, саботаж, кара за якою доходить включно до розстрілу.

Пляново-економічний відділ. Після всіх перерахованих відділів управління, — цей відділ відограє найбільшу вагу в виробничій діяльності системи концтаборів та в здійсненні таборового режиму. Від праці пляново-економічного відділу залежить виконання виробничих плянів, рація існування концтабору з економічного погляду, кількість працюючого контиґенту, зарахування концтабору до «передових» чи «відсталих» та характеристика надрядних управлінь виробничих здібностей самого начальника концтабору. Тому начальник управління завжди звертає велику увагу на працю пляново-економічного відділу, а його керівник безпосередньо підпорядкований заступникові начальника по виробництву. Пляново-економічний відділ немов у дзеркалі бачить усю працю концтабору та його рентабельність. Тому він, виходячи з заложень здійснення всякими середниками виробничих завдань, часто зударяється з карною політикою, що її застосовують у концтаборах. Одним з найголовніших підвідділів пляново-економічної частини концтабору є нормувальний, очолений старшим нормувальником, що має до своєї диспозиції підлеглих нормувальників. На нормувальників призначають або вільнонайманих, або з/к (в'язнів). В більшості — це «битовики», що мають технічну освіту, або політичні, засуджені за легкі провини («контрреволюційна пропаґанда») за ст. 58. п. 10 або навіть 11 (перша частина пункту). Під час другої світової війни з посад нормувальників політичних в'язнів було усунено і на їхнє місце призначено кримінальників. Від нормувальника залежить щоденний приділ хліба та харчів з кухні, нарахування грошей на особистий рахунок в'язня, одержання чергового чи позачергового, таборового одягу, приділення мешкати до бараків «ударників», одержання за гроші додаткових харчів з таборової крамнички, «подяка» таборовикам від начальства за «ударну» працю і т. д. Нормувальники працюють тільки в галузі виробництва справи дотримання режиму, охорони концтаборів, внутрішнього порядку їх не торкаються, але своєю працею вони на те побіжно впливають. Напр., в'язень іде протягом півроку до специфічної праці під конвоєм і нормувальник весь час ставить йому 100% виконання норми. До нормувальника та УРЧе не поступає ні яких відомостей за несумлінну працю в'язня і його поведінку. І коли, напр., стається такий випадок, що за браком конвоїра, не можна в'язня вислати до конче потрібної праці, нарядчик довідується у нормувальника, який відсоток виконання норми був за минулий час у в'язня і він може рекомендувати начальству висилати в'язня до праці без конвою, тобто «розконвоювання» його.

Нормувальник табору має до диспозиції від пляново-економічного відділу управління загальний довідник таборових норм, але він має право застосовувати їх у залежності від місцевих умовин праці. Одначе зловживати, щоб зменшувати норми, права не має, бо його час-до-часу контролюють з III відділу та управління таборами.

Щовечора нормувальник одержує від бригадирів підписані ними відомості («рапортічку») на кожного таборовика з зазначенням виконаної ним праці. Проти фактичного виконання нормувальник у «рапорті» ставить потрібну норму та розцінку, а також вираховує проценти її виконання. Відомості передають до обліковця, що виписує хліб. Список на приділ харчів і хліба підписує нормувальник й обліковець і його передають до бухгальтера господарського постачання, а звідти на кухню та до хлібовидавця. За вироблену чи невироблену норму в'язень одержує хліб і харчі лише на третій день після виконання праці.

Нормувальник зобов'язаний сам складати і нові норми та записувати їх до спеціяльного зошита «Збірника норм». Норми виробів для праці не мають ніякого технічного обґрунтування. Вони завжди складаються з таким розрахунком, щоб найбільш фізично міцна людина їх не виконала. Завдання норм — витиснути з в'язня всі його здібності й фізичну силу та довести його до цілковитого виснаження. В боротьбі за збереження свого життя психологія в'язня під час праці спрямована на те, щоб про око вдавати, що він працює, аби при першій нагоді від праці ухилитися, зберегти свої сили, одночасно з тим «обдурити» наглядачів, осягти фальшивого виконання норми. Більшості в'язням це не вдається і вони з розпуки та відчаю намагаються виконати норму, щоб одержати якісь мізерні, нормою приділені харчі і заслужити працею довір'я в начальства та якогось незначного полегшення свого життя в концтаборах.

Кримінальні злочинці взагалі ігнорують працю та її норми, бо вони більшість свого життя перебувають у концтаборах, де їм, як «соціяльно близьким» до совєтської влади, живеться досить добре.

Як уже згадувалось, політичні мають у концтаборах суворіший або спеціяльний режим, а провізоричне полегшення його в першу чергу залежить немов би від поведінки, працездібности та виконання норм виробів. Жахливі таборові обставини життя, глибока психологічна образа за несправедливе і безпідставне засудження до концтаборів, — усе це змушує політичних шукати якогось виходу з свого жахливого становища. Таким облудливим шляхом у таборах і є виконання та перевиконання норм. В'язень мимоволі починає ним прямувати, не усвідомлюючи, що згодом він буде «викінчений», бо табори в СССР існують для того, щоб поволі нищити вигаданих Москвою своїх «ворогів», а до моменту знищення витиснути на свою корить усі фізичні сили і здібності людини. З таких заложень і складаються таборові норми виробу для в'язнів.

Для прикладу наведемо декілька таборових норм виробів:

1. Шахта «Нечаяний», табори Колима. Праця при ручній тачці в шахті. Ґрунт кам'янистий, один кубометр його дорівнює 1,5 тн. ваги. Надовбати джаґаном (кайлом) кам'яну масу, навантажити її лопатою на тачку, відвезти на віддаль 200 м. від місця праці і звантажити до великої купи 10 стіп висоти. Норма на одного в'язня за 10 годин праці — 10 кубометрів ґрунту.

2. «Майха», табори Колима. Лісорозробка. Праця ручна — інструменти: сокира, лопата, пилка-поперечка. Розчистити навколо дерева сніг, підпиляти, підрубати і повалити дерево діяметром до 40 цм. в комелі. Обрубати галуззя і сучки. Відпиляти вершок у діяметрі 10 цм. Розпиляти стовбур на дві половини. Скласти зрубане дерево у штабель на віддалі 50 м від місця праці. Норма на одного в'язня — 12 фестметрів (суцільної маси) за 10 годин.

3. «Асфальтитові копальні». Табори Ухто-Печора.
а) Видовбати в шахті руками з допомогою кайла кам'яний ґрунт з вкрапленим у нього асфальтитом. Норма за 8 год. праці на одного в'язня-шахтаря — 7,5 кубометрів суцільної маси.
б) Перевезти ручною тачкою видовбаний ґрунт на 300 м. до отвору (ствола) шахти з навантаженням і розвантаженням ґрунту ручною лопатою. Норма за 8 годин — 18 кубометрів маси.
в) Пересіяти через сито здобуту масу в шахті для відділення асфальтиту від породи, кидаючи масу ручними лопатами на решета. Норма за 10 годин — 14 кубометрів пересіяної маси.
г) Очистити лісосіку від ріща та сучків, перенести галуззя на віддаль 150 м. і спалити вогнем. Норма на одного в'язня — 450 кв. метрів за 10 годин. (Праця для слабосилих в'язнів)
ґ) Перенести на собі на віддаль 0,5 км. дерево діяметром до 40 цм. в комелі, скласти його в штабель. Норма на одного в'язня за 10 годин — 14 кубом. суцільної маси.
д) Обкорувати стовбур дерева, здерши з нього кору ручною стругачкою. Норма за 10 годин — 270 погонних метрів.

4. Вугільні шахти таборів Воркута:
а) Будова бараків з дерева-кругляків, з в'язкою кутів у лапу, прокладкою між деревом мохом, свердлінням дірок, виготовленням і забиванням шплінтів, підтесанням і перепилюванням дерева та виготовленням у дереві вийому (рову для щільности). Норма на одну людину — 6 кв. метрів готової стіни.
б) Будова підлоги з дощок або дерева-кругляків, з перепилюванням, підтесуванням, припасуванням, укріплення на лежнях іі прибиванням до лежнів цвяхами. Норма на одну людину — 12 кв. метрів.
в) Обдранкувати стіну і прибити дранку цвяхами, з припасуванням дранки. Норма на одну людину — 25 кв. метрів.
г) Закидати дранку глиною, вирівняти стіну з приготуванням глиняного розчину. Норма на одну людину — 30 кв. метрів.
ґ) Затерти глину піском, з пересіванням піску і вирівнянням поверхні під льокало. Норма на одну людину — 84 кв. метрів.
д) Повна будова печі, з приготуванням розчину, підтесуванням і витесуванням конфігурацій на цеглі. Норма на одну людину — 0,75 кубометра готової печі за 8 годин.
е) Навантажити в шахті вагонетку об'ємом 4 кубометри і відкотити її по рейках на віддаль 50 м. Норма на одну людину — 20 вагонеток.
є) Викопати рови для фундаменту в ґрунті 2-ої категорії (м'який) на глибину 1,5 метра і шириною 0,5 метра. Норма на одну людину — 12 кубометрів.
ж) Викопати траншею для каналізації або водотягу на глибину 3 м. при ширині до 0,5 м., ґрунт 4-ої катеґорії (кам'янистий). Норма на одну людину — 4,8 кубометра. При третій катеґорії ґрунту (напівкам'янистий) норма на одну людину — 6,8 кубометра. В піщаному ґрунті — 1-ша катеґорія, з перекиданням лопатою на віддаль до 25 м. — норма на одну людину 18 кубометрів.

Наведені тут норми не є загальними для всіх концтаборів, бо кожне управління має власні норми, в залежності від умовин праці, виробничої діяльности та таборового режиму. Нормувальник має право завжди збільшувати, але не зменшувати норми виробів.

При великих морозах норми можуть за особистим розпорядженням начальства відповідно зменшуватися, але на те складається спеціяльний акт, який виправдує зниження норм. Акт підписують нормувальник і нарядчик, а затверджує заступник начальника по виробництву.

До 25 ступенів морозу акти не складаються і в'язні повинні працювати нормально. В частині концтаборів, якщо мороз досягає 30-35 ступенів, норми зменшуються на 15%, а в'язням на протязі кожних 4 години праці дозволяється півгодини обігріватись при вогнищах. Коли мороз досягає 40-45 ступенів, норми зменшуються на 25%, в'язням дозволяється через кожні 2,5 години обігріватись одну годину; при більших морозах норми зменшуються на 35%, а в'язні обігріваються через кожну годину протягом 1,5 години. При морозі 60 ступенів такий день мусить актуватися і в'язні не повинні працювати, однак таких приписів у таборі недотримуються. Але це залежить від місцевих начальників концтабору.

За вказівками заступника начальника по виробництву окремим катеґоріям в'язнів нормувальник може щоденно ставити 100% виконання норми, незалежно від процентів її виконання. Крім III частини, заступника начальника табору по виробництву та начальника табору, ніхто контролювати нормувальника в таборі не має права. Тому досить часто нормувальники входять в угоду з бригадирами і нарядчиками для зловживання нормами, щоб притиснути того чи іншого таборовика, або ж «вивести» більший процент виконання норми, очевидно за певні хабарі. На таборовій мові фальшиве виконання і перевиконання норми називається «тухтою», а «тухту» записують по «блату», тобто за протекцією, сприянням, обдурюванням. «Блат» — таке розповсюджене в таборах явище, що навіть існувала приповідка: «Блат стоїть вище Сталіна». Таборові начальники, з одного боку, ведуть з «блатом» боротьбу, а з другого — сприяють йому.

Один з членів інспекції ГУЛАГ-у, об'їжджаючи табори Воркути, заявив на зібранні в'язнів: «„Блат" у таборах так розповсюджений, що коли я накажу арештувати якогось в'язня, я не є певний, що він буде заарештований, бо тільки через „блат" його не заарештують». Концтаборовому «блату» дорівнює «тухта». «Тухту» роблять усі, від пересічного концтаборовика до начальників включно. (Зрештою «тухта», явище, що розповсюджене по всьому СССР). Жахливі умови життя в концтаборах, застосування невільничої праці, жорстока боротьба за існування, щоб зберегти життя, нелюдський визиск породжують і весь час підтримують «тухту».