Андрій Микулин
Концентраційні табори в Совєтському Союзі

В СССР нараховується понад 20 мільйонів в'язнів. За неофіційними і неперевіреними відомостями, наприкінці 1937 року їх кількість немов би становила 15 млн. осіб (разом з жінками і дітьми). На Заході, на основі різних джерел, кількість в'язнів совєтських концтаборів нараховується від 5 до 10% загальної кількости населення СССР. Але про докладну кількість в'язнів СССР, певно і совєтський уряд не скаже, бо хоч в МВД та ГУЛАГ-ові ведеться облік ув'язнених, то все ж він далеко відбігає від дійсности. Велика кількість з/к, що перебувають: в слідчих та переселенчих в'язницях, в тюрмах спеціяльного призначення, в різних тимчасових ізоляторах, в міліційних та емведівських камерах, не охоплюються центральним обліком «Учотно-распрєдєлітєльним Управлєнієм» (УРУ) ГУЛАГ-у. Крім того, величезна смертельність ув'язнених в тюрмах та ізоляторах, а також постійне перекидання їх з одного табору до іншого, ліквідація старих таборів та організація нових, надзвичайно ускладнюють облік. Якщо до того додати, що в СССР часи масових арештів мають вигляд коливання сінусоїди, або згасаючої кривої (зростають в окремі періоди до максимальної величини, а потім поступово зменшуються, щоб знову зрости), то стане очевидним, що надзвичайно важко визначити загальну кількість в'язнів. За приклад «докладного» совєтського обліку в'язнів можна навести, хоч би і Ухта-Печорські табори, де окремих в'язнів, що відбули свій термін арешту, ГУЛАГ розшукував по півтора року, щоб їх звільнити на волю— були і такі випадки коли з ГУЛАГ-у приходило розпорядження про звільнення померлого кілька років тому в'язня. Таких прикладів у цілій концтаборовій системі СССР можна нарахувати багато.

За часів доєжовських чисток не можна було навіть приблизно обрахувати і національний склад в'язнів, але з певністю можна твердити, що прошарок в'язнів з поневолених Москвою народів значно перевищував відсоток в'язнів з росіян. Найбільші і найбезоглядніші чистки Кремль завжди провадив не на корінних російських землях, а на загарбаних ним та збройною силою «приєднаних» до Московщини «самостійних» сов. республіках. Найбільший прошарок в'язнів у совєтських концтаборах до єжовських чисток складали українці та кавказькі народи. По перемозі Гітлера в Німеччині, компартія взагалі звертає головну увагу на Україну. Для цього були три головні причини: перша та, що росіянам-поневолювачам стало ясно, що національна проблема в Україні і взагалі серед поневолених народів має далеко більше і політичне важніше значення, ніж вони думали. Українці, що займають в СССР кількісно по росіянах друге місце, а культурно, стоять за них вище, ніколи не погодяться на поневолення України росіянами та на свою русифікацію; друга — зріст потуги Німеччини перестрашив росіян, бо вони від царських часів брехливо твердять, що Україну вигадали Австро-Мадярщина та Німеччина. Москва відчула, що німецька потуга поважно загрожує Україні і може статися так, що Німеччина під час війни її окупує, а це в свою чергу може розв'язати руки українським самостійним прагненням. (Як знаємо, москалі в тій справі знайшли в гітлерівській Німеччині для себе вірного союзника. Обидві держави — сталінська Московщина та гітлерівська Німеччина — випікали в Україні розпеченим залізом найменші намагання до самостійницького життя). Третьою причиною був загрозливий стан з боку України для Москви внаслідок примусової російської колективізації українського селянства. Десятки мільйонів українських селян ожебрачено, прикріплено до колгоспів, віддано під панування насланих з Московщини совєтсько-партійних бюрократів. У 1932-33 роках, не зважаючи на штучно створений Москвою в Україні голод, під час якого вимерло ок. 7 млн. українського населення, Україна все ж таки свідомо не виконала союзних плянів хлібозаготівель. Населення свідомо нищило живий і мертвий реманент, сільськогосподарські продукти і т. д., виявляючи тим свій протимосковський спротив поневоленню. Зарадити цій українській небезпеці було доручено П. Постишеву. Маючи вільну руку в Україні, він почав виселювати з України на Сибір та замикати до концтаборів незадоволене населення, особливо селянство. Дуже голосною стала його розправа з комісаром освіти Скрипником, у висліді якої він покінчив самогубством. Потім Постишев провів масову чистку урядових і господарських установ в Україні, вичищаючи та виарештовуючи все українське, заступаючи його московським. У висліді своєї розправи, на пленумі нового ЦК КП(б)У 19 листопада 1933 р., Постишев сказав: «Викриття націоналістичного ухилу в Україні дало змогу взятись до очищення різних дільниць соціялістичного будівництва від петлюрівських, махнівських*) та інших націоналістичних елементів. Тут пророблено велику роботу. Досить сказати, що на цей час було вичищено понад 2 000 націоналістичного елементу з різних установ Києва. З системи Наркомпросу**) вичищено понад 300 наукових і редакційних працівників. Тільки з восьми радянських установ викинено 200 націоналістів, які були завідувачами відділів, секторів тощо. Разом з ними вичищено і тисячі їхніх співпрацівників. Тільки з двох систем — з кооперації та заготзерна — ми вичистили понад 1 000 націоналістів...» Всі вони були заарештовані, засуджені, частинно розстріляні, а більшість заслана до концтаборів, їх обвинувачено в підготовці повстання проти Москви, за відокремлення України від Росії. Отже, Україна ніколи не мирилася з своєю бездержавністю в російсько-імперіялістичній системі. Вона протягом довгих віків прагнула до вільного життя, без поневолювача, з власними законами та власним укладом державної і суспільної системи, опертої на демократичних підставах. Це й було головною причиною, чому Москва так жорстоко розправлялася з українським національно-визвольним рухом в Україні та засилала незчисленну кількість українців в концтабори.

За часів постишевщини були розстріляні або заслані до концтаборів обвинувачені в тероризмі проти совєтсько-російських партійців в Україні новеліст Гр. Косинка-Стрілець; поети О. Близько і Дм. Фальківський; романісти О. Досвітній і Гр. Епік; драматург М. Куліш; гуморист Остап Вишня (перебував 10 років в концтаборах Ухто-Печери в Усть-Шугорі), Ґео Шкурупій; артист-режисер Лесь Курбас, К. Буревій; поет Мисик та багато інших. Разом з ними заарештовано та заслано ряд діячів культурно-освітніх та інших установ, про яких відомостей не оголошено. Косинку-Стрільця, О. Близька, Дм. Фальківського та К. Буревія розстріляно в Києві 15 грудня 1934 року, після вбивства Кірова (1.12.1934 р.)

Єжовські чистки особливо збільшили як загальну численність всіх в'язнів у концтаборах, так і прошарок української людности в них. Яка кількість людей була заслана в цей час до концтаборів — невідомо, але з певністю можна ствердити, що вона дорівнювала кільком мільйонам. Так, на Котласький таборовий пересильний пункт в кінці лютого 1937 року за 2 дні прибуло 5 товарових залізничних ешельонів, у яких перевезено 7 000 в'язнів по єжовській чистці, з них до 75% українців, грузинів, мінгрелів, вірменів, абхазців, тюрків. Котласький пересильний табір перепустив через себе за 2 тижні в лютому 1937 р. 18 600 в'язнів, що пішли етапами до Ухто-Печорських, Воркутських та інших концтаборів, з них до 13 000 були українці. Протягом доби (чотири рази в день і два рази на ніч) формувались і відправлялись з Котласу 6 етапів по 450 в'язнів кожний. Сотні ешельонів везли в'язнів до концтаборів у часи єжовських чисток у всі кінці окраїн ОССР. Велику частину перевезено морськими кораблями в глибоких переломах через Крижаний океан та навіть і через Суезький канал на Сахалін, Камчатку, на Амур, Чукотку до Сучану. На залізничних товарових вагонах було написано крейдою лише два слова: «жівой груз», отже тим самим влада маскувала від населення, кого насправді перевозилось під отим написом «жівим грузом». В СССР, коли перевозять тварин, теж на вагонах пишеться «жівой груз».

Заарештованих в час єжовщини в концтаборах називали «єжовський набор», на відміну від «кіровського», який відбувся протягом 1935 року, після вбивства Кірова 1 грудня 1934 року. Взагалі ж усіх політичних за статтею 58 в концтаборах називалося «каери», тобто, контрреволюціонери. Назва «набор» була дуже влучна, бо НКВД мало власні пляни постачання даремної живої робочої сили для концтаборів, які, згідно з божевільними мріями російської компартії, розбудовували старі та будували нові індустрійні підприємства на далеких окраїнах СССР, глибоко заховуючи їх в лісах та серед багновищ і пустель на випадок війни. За рахунок невільничої праці і жахливого визиску робітників, селян, інтелігенції, Москва приспішено розбудувала власний мілітарний потенціял для підбиття світу. Це саме відбувається в СССР і тепер, в часі виконання шостої п'ятирічки, на чолі з колективним керівництвом, яке пересовує центри промисловости в Сибір та в Середню Азію. Величезна кількість ув'язнених вимагала і потрібних місць для їх перетримання. В залежності від призначення, місця ув'язнення в СССР мають і відповідну їм назву. Вони поділяються на:

Тюрми (колишні ДОПР-и); Поправно-трудові табори (ІТЛ) — концтабори; Спецпоселення; Трудпоселення; Поправно-трудові Колонії (ІТК) — для дітей; Політізолятори; Концтабори спецпризначення (підпорядковані місцевому МВД).

*)	Махновщина ніколи не була українським національно-визвольним рухом. Це була величезна банда анархістів, складена з анархістичного елементу, численну кількість якої складали і зайди-росіяни в Україні. Очолював цих анархістів Махно.
**)	«Народний Комісаріят Просвєщєнія».