Ми опрацювали більш-менш докладну схему нашої нової військово-революційної організації за територіяльним принципом совєтської адміністрації країни. Вона приблизно була така:
- Головна Команда
- Дві, чи найбільше чотири області, становлять Окружну Січ з територільною назвою. Напр., „Поліська Січ", „Волинська Січ", „Полтавська Січ".
- Область — Обласна Бригада — за назвою области.
- Район — Районовий Полк — за назвою даного району.
- З двох до п'яти сіл складався Курінь (батальйон) за назвою району з черговим числом.
- Село — Сільська Сотня за назвою села.
- Неповна сотня — Відділ — за назвою населеного пункту, або якою іншою окремою назвою.
На випадок всенароднього зриву Окружні Січі мали б бути злучені в Групи з двох, трьох або чотирьох Округ. В основному було запляновано 5 груп:- 1. Група Північ
- 2. Група Схід
- 3. Група Південь
- 4. Група Захід
- 5. Група Центральна
- Наша організація мала у своїй структурі два сектори: Політичний і
Військовий.
Завдання Політичного сектора — тримати на місцях підпільну мережу таємної територіяльної організації для зв'язків, транспорту, політвишколу, пропаганди й організації постачання для військових частин на місцях.
Завдання Військового сектора: фаховий вишкіл та готування військових частин і ведення бойових операцій. - Кожне більше місто творить свої окремі сотні та курені, підлягаючи наказам даної районової чи обласної команди.
- Поліція твориться окремо, підлягаючи наказам Головної Команди та територіяльних команд війська.
- Цивільна адміністрація, коли на це будуть передумови, організовується з місцевих фахових людей за директивою і під контролем Політичного сектора війська.
Назва нової організації: УКРАЇНСЬКА ПОВСТАНСЬКА АРМІЯ.
Кожна Окружна Січ має на своєму штампі територіяльну і загальну назву.
Згідно з наказом Уряду УНР, запроєктовується бойова одиниця майбутнього війська під назвою: Поліська Січ Української Повстанської Армії.
Всі наші Січі УПА на місцях мають організуватись за такою самою схемою з своїм місцевим командуванням, але покищо тільки в проекті і в абсолютному підпіллі. Доки не буде від Уряду УНР наказу ставити ту чи іншу Січ під зброю, ніхто ніде не може робити жодних збройних виступів. Практично це означало, що в запіллі має діяти лише мережа Політичного Сектора, мобілізуючи кадри та підготовляючи головним чином командний склад для майбутніх команд УПА.
Назву організація змінює по всіх округах автоматично з днем вибуху німецько-совєтської війни. Відтоді не існує більше Українське Національне Відродження, а тільки Українська Повстанська Армія.
Так в більш-менш грубих зарисах виглядав наш плян. Я сьогодні точних деталей без архіву не можу відтворити. Я тільки передаю дух та головні риси того пляну.
Ясно, що не всякий плян точно впроваджується в життя навіть в нормальних умовах. А що говорити про умови 1940-1944 років? Наш плян був кілька разів доповнений та змінений. Сама назва організації була пізніше змінена.
Ми не знали, яку політику поведуть німці в Україні, від якої залежатиме наша тактика. Ясним було, що під час модерної блискавичної війни, Україна буде переходити з рук до рук то одного, то другого окупанта. Політичної чи військової порожнечі, подібної до тієї, яка була в 1917 році над Україною напевно не буде. Я був у цьому певний і докладав всіх сил це переконання ширити серед своїх колеґ та серед народу.
Звідси й випливала проектована на майбутнє наша тактика: бити постійно того, хто постійно б'є нас. Допомагати тому, хто воює проти того, що б'є нас, навіть і тоді, коли він — наш явний ворог. Маневрувати так, щоб обом окупантам нанести якнайбільше втрат.
Ми знали, що коли Німеччина нападе на СССР, то СССР автоматично стане на стороні союзників аж до закінчення війни. Це значить, що за допомогою Великобританії та ЗСА — СССР буде на стороні переможців. А це в свою чергу означає, що Україна залишиться далі в так званому Союзі аж поки не назріє конфлікт між комунізмом СССР та демократією заходу, якщо назріє взагалі.
З таких міркувань, ми навіть і не пробували реалізувати плян всенароднього повстання в усій Україні, а зразу готувалися до того, щоб бути НЕВГАСАЮЧИМ НЕВЛОВИМИМ ВОГНИЩЕМ РЕВОЛЮЦІЙНО-ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ УКРАЇНИ.
Зрештою, коли б ми цей гігантський плян загального зриву й хотіли провести, то на це в нас не було фізичних сил, навіть ті сили, що ми мали, були розпорошені. Слава Богу, що не було потреби на таке діло.
Крім того, була ще одна слаба сторона нашої схеми організації повстанського війська. Хоч нам був виразний наказ ставити під зброю тільки одну Поліську Січ, то все ж таки наш плян був розрахований на суто територіяльне військо цілої України. Пізніше на практиці показалося, що такий плян можна здійснювати при умові загального зриву з можливістю тримати в своїх руках якусь територію. При „льотних" операціях без бази твердого запілля, військові відділи, знаходячись під землею окупованої ворогом території, не можуть бути прив'язані до жодної місцевости, а мусять бути в постійному маневрі, незалежно від того, чи є бої, чи нема. Партизанське військо в безперервному поході — це справжнє військо, а на кожному постої — це справжня банда.
Сама життєва практика внесла ще дуже багато тих чи інших поправок, але в основному плян був таки частково виконаний і дав позитивні наслідки.
Так помалу, починаючи з одного „фіса", з яким я переплив Буг, народжувалася та виростала наша славна дитина — УПА. Потім до того „фіса" долучились польські „мавзери", „максіми", „РКЕ" та „Корови". А з вибухом німецько-совєтської війни прийшли ще й „дехтярови", „максіми", „токарі" та навіть „Т-34" та сам „К.В". Дарма, що з них користи було мало — брак пального, запасних частин, ремонтних майстерень і т.д. Це надто голосна зброя. Танки для партизанів без запілля і бази — це лише купа заліза.
Наш рух міг внести свою долю у справу революційно-визвольної війни України під час Другої світової війни лише тому, що була велика ідея і конкретний плян для дії. Були, хоч і невеликі числом, але сильні духом люди, які палали патріотичною ідеєю і були готові на найвищу жертву для добра цілої нації. Всі події на Поліссі були наслідком тяжкої праці ще до початку війни. Протягом двох десятків літ готувався ґрунт, щоб тепер можна було сіяти на ньому таке досі невідоме зерно, як добровольча національна армія. Це були жнива для Петлюрівського руху та всіх інших самостійницьких організацій, які настирливо і безперебійно готувалися до цих жнив, особливо націоналістичний рух після 30-х років.
Революційні ідеали Української Народньої Республіки, що їх винесли з собою та сіяли по цілому світі гнані ворогом з центральних земель України палкі патріоти, знайшли пригожий грунт в поліських багнах та лісах. На голих скелях і в трясовині ці ідеали виросли в національно-державний чин у формі Української Повстанської Армії. Ось де треба шукати генези УПА об'єктивному історикові нашої бурхливої доби. В національному ренесансі цілої Поліської Округи, починаючи від ідейно-політичних основ, а не від того, щоб „здобувати" Полісся для своєї партії тоді, коли воно було вже здобуте німецькою зброєю для партії Гітлера. Командно-провідний склад УПА дали колишні вояки армії УНР, а людський матеріял — Поліська Округа та Волинь.
Політичні партії та інші організації, що потрапили дивитися вперед не через одну призму своєї вузько-партійної групи, а так, як цього вимагає державна рація відповідального часу — знайшли своє місце в лавах тієї армії, хоч політичне й не зовсім погоджувалися з концепцією та політикою державного центру УНР.
З уваги на те, що на практиці всі інші запроектовані Січі УПА не проявляли своєї діяльности крім Поліської Січі, то й уся повстанська акція спочатку коротко називалася „Поліська Січ".