Тарас Бульба-Боровець
АРМІЯ БЕЗ ДЕРЖАВИ

22 червня 1941 року совєтське радіо та преса повідомили рабів СССР, що Гітлер віроломно зламав союз Берлін-Москва та видав наказ своїм військам силою вдарити по збройних силах СССР. Рівночасно повідомлялося, що деяким бандам німецько-фашистських агресорів, через „незмобілізованість" Червоної армії, вже пощастило вдертися в межі СССР.

Одначе, „вони — сказав Сталін — знайдуть свою могилу на нашій священній землі". Таким чином, вчорашнє бундючне гасло — „розбити ворога на його території" — вже з першого дня війни гнучка діялектика Кремля заступила новим гаслом: „хоч морда в крові, а все ж таки наша бере".

Від Прибалтики до Чорного моря відбувається нечуване в історії людства видовище. П'ятимільйонова „незмобілізована" совєтська армія дає нечувану досі в історії воєн цілого світу нагоду ворогові знайти могилу на її „священній землі".

Такого чуда, як світ світом, а війни війнами, ще ніде ніколи не було. Цілі дивізії, корпуси, армії, цілі фронти йдуть вперед з піднесеними догори руками.

Появляється нова анекдота про нову зброю Сталіна — „руки вверх".

Лише частині мерзенних недобитків маршалізованих та генералізованих фронтових чекістів та комісарів, що їх не здолав перестріляти совєтський вояк, щастить на автах та награбованих конях день і ніч тікати лісами та багнами на схід. За ним суне хмара місцевих енкаведистів, міліціонерів, секретарів та голів усіх „райкомів", „обкомів", що досі наче мошка та п'явки, точили живу кров з нашого народу. Сунуть вони перелякані на смерть з їх родинами та бебехами.

Їх невпинно переслідують німецькі пробоєві частини есесів та Вермахту, з позакачуваними по лікті рукавами вовняних зелено-сірих одностроїв.

Одні на чолі носять труп'ячу голову — символ смерти, в других на череві виблискує „Ґот міт унс"* — з нами Бог. Перед ними їде танк, на якому високо стирчить кований золотом держак з червоною плахтою, на якій у білому крузі майорить спотворений та поламаний хрест — „гакенкройц" — свастика. Це мав би бути символ войовничости та непереможности гітлерівської Німеччини. Вояки один в одного — дуби — високі, стрункі, червонолиці з чистовиголеними обличчями та білявими чупринами. Вони заковані в залізо і сталь, а над їх головами вічно грає тьма гігантських сірих птиць, які постійно плюють на ворога градом заліза та вогню.

Перед ними швендяє обстрижена під машинку, щоб не було де ховатись вошам, напівкосоока голова, з чорною, запиленою, тижнями не митою бородою — хоч щойно другий день війни. Понура постать, виснажене голодом та солоною рибою обличчя. У царській, заялозеній, розхрістаній „гімнастьорці", в брезентових чоботях. Попруга через одно плече, а через друге — гордість совєтської збройної техніки — автоматична „вінтовка" Сімонова. Відома вона тим, що вона що 5-6 набоїв спиняється, а щоб її направити, то досвідченому офіцерові треба півдня, щоб її розібрати і назад скласти. Ззаду бовтається, вдаряючи ручкою по стегнах лопатка і протигаз. Замість військового наплечника — кропив'яний мішок, до якого прив'язана, взята чи не з миколаївських запасів „фуфайка". Там же прив'язаний погнутий та поржавілий „котелок" — ветеран ще Кримської війни ...

Ця нещасна постать аж припадає до землі, тримаючи на горбі, не держак, а корабельну щоглу з величезною довгою червоною шматою з жовтою зіркою, на якій видніється серп перехрещений молотом — як і в німців спотворений хрест. Це символ панування цього молота над серпом і над усім іншим на п'ятьох континентах земної кулі.

Половина України, ціла Білорусь, ціла Литва та Латвія одним „махом" опиняються в руках Гітлера. Коли так піде далі, то за два тижні буде „большевизмус капут" (кінець большевизмові). Всезнаючий Гітлер забув, що „большевизм" має багато генералів — генерал — мороз, генерал — болото, генерал — простір і генерал — воша. Видатні німецькі генерали, як Бравхіч та інші звертали увагу Гітлера на всі ці факти, домагалися перепочинку для армії на лінії Дніпра для перегрупування сил, наладнання транспорту, поповнення постачання армії, закріплення запілля. А найголовніше — негайно проголосити таку політичну концепцію для окупованих німцями країн, яка наочно переконувала б всі народи Східньої Европи та Середньої Азії, що німецька зброя та німецька політика несуть не уярмлення, а справжню свободу.

Всі ці пропозиції німецької армії Гітлер відкидає, як зрадницькі. Бравхіч та багато його однодумців мандрують до концентрака. Всі збройні сили „очолює" сам Гітлер. Дає наказ — „вперед!"

У нацистського виродка запаморочення від успіхів. Наступаючи на п'яти втікаючого „молота", „гакенкройц" не має часу дати раду 5 мільйонам полонених Червоної армії, які забезпечили йому таку блискучу перемогу. У ньому діють інстинкти дикого варвара з новим ощадним калькулятором: пощо годувати стільки полонених? Чи де ліпше їх ліквідувати? Він заганяє 5 мільйонів людей за дроти та відразу морить їх під голим небом голодом, холодом, сльотою, спрагою та страшними муками аж до самої смерти ...

Та не всі червоноармійці вмирають за дротами. Побачивши, що несе червона шмата з „гакенкройцом", вони тисячами сунуть на дроти, їх заливає олив'яний дощ з вартових веж. По сотнях і тисячах трупів своїх товаришів щасливі одиниці, десятки й сотні вириваються з обіймів смерти „гакенкройца". Біжать наосліп знову до „молота". Оповідають новим мобілізованим, що чекає їх в полоні. Комісари формують з них нові штрафні батальйони і кидають напіводягнених і напівозброєних на фронт, щоб вони „окупили кров'ю свою зраду родіни".

Німецькі війська блискавично взяли Крим, Київ, Смоленськ, всю Прибалтику. Беруть Миколаїв, Полтаву, Харків, Курськ, Бородіно, Великі Луки, В'язьму, Тулу, Калінін, відтинають Ленінград, підходять до Москви, напирають на Сталінград.

Сталін з комунобратією тікає з Москви далі на схід. Гітлер на ввесь світ трубить про перемогу. Світ задерев'янів від такої несподіванки.

Притиснений Гітлером до муру, Сталін бачить, що справа погана. Насамперед він укладає новий „НЕП" з Богом та російським націоналізмом. Ліквідує свій союз безвірників разом з його провідником Ярославським. Витягає з антирелігійного музею „дурман для народу". Дає новоспеченим батюшкам купони на хрести, чаші, ряси та ризи поза чергою, по твердих цінах, як новій клясі трудящих. Висвячує нового патріярха, бо брутально ним замордованих воскресити не в силі. Появляються нові єпископи „православної Русі". Оголошує війну чисто російською, вітчизняною. Наказує всьому народові молитися за перемогу.

У закордонній політиці компартія робить також крутий обманний поворот. Розпускає Комінтерн. Просить води, хліба, одягу, заліза, зброї, амуніції та вічної союзної дружби від нібито запеклих ворогів — буржуазно-капіталістичних шакалів світового капіталу.

Де ж поділась вся та передова техніка, якою совєтська пропаганда доганяла і переганяла Америку? Де та могутня зброя, на яку комуністи протягом 20 років вимотували живі кишки з 170 мільйонів рабів? Де та соціялістична гідність і большевицька гордість? Коли лінія партії була правдива? Чи тоді, коли священиків та вірних десятками чи сотнями тисяч гнали на Сибір, а хрести, церкви та іконостаси наші топтали ногами, розвалювали і нищили, чи тепер, коли знову дозволили молитися?

Так чи інакше світова демократія з відкритими руками приймає нового „союзника". Водою та повітрям сунуть з заходу масові поставки зброї, харчів, одягу, техніки, взуття, літаки, включно з атомними матеріялами. Сталін мобілізує нові резерви. Будує новий фронт. Затримує ворога. Переходить в протинаступ.

Демократи цим разом роблять те саме, що робив Сталін з Гітлером в 1939-40 роках. Чи не краще було б залишити цих обох „приятелів" поки вони знесиляться в боротьбі і тоді дати народам Европи зажити вільним демократичним життям без обох соціялізмів — сталінського і гітлерівського? Видно, що демократи не почувають себе співвідповідальними перед Богом та історією за оті всі злочини, що їх робили Гітлер та Сталін. Чим Сталін ліпший від Гітлера, що захід взявся йому так допомагати — тим, що винищив більше мільйонів людей, ніж Гітлер? А чим віддячиться він — світовою революцією?

Чому ж світова демократія допомагала і далі допомагає найбільшим тиранам світу — кремлівським комуністам? Відповідь на це питання приведе нас до аналізи світової комуністичної змови, що виходить за рамки цієї книги.

*	Нім. Gott mit uns — „З нами Бог".