Вирішивши просити руку Анни Ярославни, король Генрих І вислав до Києва сватів в особах Готіє Савейра (Мудрого або Вченого) — єпископа міста Мо, Роже — єпископа Шальону-над-Марною, і Ґозлєна де-Шаліняк з численним почотом інших вельмож королівства. Це знатне посольство виїхало з Франції на початку 1048 року й вернулося з Анною Ярославною рік пізніше, на початку 1049 року.
Королівський шлюб відбувся 14 травня цього самого 1049 року в славному місті Реймсі, в якому коронувалися всі французькі королі. Чудова реймська готична катедра тоді ще не існувала, її збудовано щойно в XIII сторіччі.
Анна Ярославна
(за старовинною ґравюрою)
з 17 сторіччя
Анна, народжена в 1024 році, мала тоді 25 років, була надзвичайної вроди й належала до плодючої раси. Це все давало підстави сподіватися, що молодий капетинзький рід скоро матиме наслідника. Кілька років минуло й ці сподівання не здійснювалися. Королеву огорнув сумнів і неспокій і вона зложила врочисту обітницю будувати й вивінувати манастир, якщо Бог поблагословить її сином. І справді, незабаром після цього посипалися діти одне по однім, скоріше ніж цього бажав собі добряга король, що мав звичку міряти обіцяну заплату розміром одержаної ласки. Уважаючи одначе ласкавість Божу супроти нього занадто щедрою, він, доки жив, не дозволяв Анні сповнити зложеної Богові обітниці, помимо її наполегливих просьб. Це, зрештою, в нічому не попсувало супружого співжиття королівської пари, доказом чого служать численні грамоти, підписані Генрихом І і Анною Ярославною, його жінкою. І так:
12 липня 1058 року Анна фіґурує в грамоті, даній Генрихом манастиреві в Сен-Мор-де-Фоссе під Парижем.
5 серпня цього ж року Анна потверджує іншу грамоту, надану її чоловіком в користь абатства в Ганон.
29 травня 1059 року вона бере участь в коронації свого найстаршого сина Пилипа в Реймсі, як про це свідчить документ, виданий цього дня в користь манастиря в Турнюс.
Цього самого року потверджує вона також грамоту, яка дозволяє Гуґові — одному з королівських урядовців — віддати церкву святої Марії монахам абатства в Кульомб.
В 1060 році Анна затверджує ще й грамоту, яку дав король манастиреві в Сен-Мартен-де-Шан.
Після одинадцяти років взірцевого подружого життя з Генрихом Анна повдовіла. Генрих І помер 4 серпня 1060 року у Вітрі-о-Льож коло Орлєану. Існують здогади, що перед своєю смертю король хотів передати регентську владу в королівстві своїй жінці Анні Ярославні. Коли ж одначе вона категорично відмовилася, регентство перебрав шваґер короля, Бодуен V, граф Фляндрії. За Анною залишилося право опіки над молодим престолонаслідником, малолітнім королем Пилипом — її найстаршим сином і над рештою дітей, тобто двома молодшими синами: Роберт, що молодо помер (десь після 1063 року) і Гуг Великий, пізніше граф де-Крепі й основоположник королівської бічної лінії Вермандуа, що дала Франції пізніше кількох королів.
Негайно після смерти Генриха І перенеслася Анна з усіми своїми дітьми до старовинного королівського замку в Санліс, де з материнською любовю й дбайливістю займалася їх вихованням і наукою. Спокійне старе місто, завжди вірне королівській родині, надавалося як найкраще для цієї цілі. Положене недалеко від Парижа, оточене прекрасними густими лісами, сталося воно улюбленою резиденцією королеви-вдови.
До наших часів збереглася грамота, яку дав у цьому місті король Пилип І, син Анни Ярославни, в користь манастиря св. Люціяна в Бове, звільнюючи це абатство від усіх податків і данин, яке воно було зобов'язане платити усім попереднім королям за свої маєтності в селах Сенке, Розуа і Вердерон. Цю грамоту підписали також: королева Анна, молодший брат Пилипа — Роберт (другий син Анни), ґрафи Ґійом, Рауль і регент королівства ґраф Бодуен та єпископ Санлісу Фроллян.