Санліс був надзвичайно улюбленим містом Анни Ярославни. Він також відіграв першорядну ролю в двотисячолітній історії Франції, зокрема величезне значення має він для самої королівської капетинзької династії, тим то не від речі буде зазнайомитися з цим гарним історичним містом дещо ближче.*)
Заложене римлянами ще перед народженням Христа, місто Санліс простягається між двома річками Нонет і Онет, на мальовничих берегах яких красуються численні млини й водні фабрики. Дві тисячі років тому було воно вже столицею т. зв. сільванектів (лісовиків), мешканців довколишніх лісів де-Галят на півночі, д'Ерменонвіль на півдні й лісів де-Понтарме і де-Шантії на південний захід, що доховалися ще досьогодні.
Король меровінзької династії Кльовіс І (Кльодовик), що володів у Франції в рр. 481-511, перебуваючи в Санлісі, вимагав від санліського єпископа Левена видачі реліквій св. Рієля, а королі каролінзької династії жили в цьому місті довгі роки. Останній з Каролінґів Люї V (985) помер у Санлісі, упавши з коня на полюванні в санліських лісах.
В 584 році св. Малюльф, єпископ Санлісу, поховав короля Шільперика І, вбитого в Шель-над-Марною, перевізши його тлінні останки до Парижа й зложивши їх в абатстві св. Вінкентія — сьогодні Сен-Жермен-де-Пре.
Франконський імператор Карло Великий (Шарлємань) дуже часто заїздив до Санлісу і десь коло 795 року перебував у місцевому замку довгий час. Король Карло Лисий (840-877) зробив Санліс столицею своєї держави й видав у ньому безчисленну кількість грамот і привілеїв.
Санліс є передусім колискою Іль-де-Франс і всієї капетинзької династії, бо якраз в королівському замку цього міста Збори Вельмож під проводом Адальберона, архиєпископа Реймсу, вибрали в 987 році Гуґа Капета королем Франції.
Перші Капетинги, Анна Ярославна, Пилип І, Люї VI, Люї VII, Пилип-Авґуст, Люї Святий і інші побудували в Санлісі численні церкви й манастирі та розбудували місцеву величаву катедру.
В старій хроніці з початку 14-го сторіччя знаходимо про Санліс такі рядки, писані тодішнім професором паризького університету Жаном де-Жанден:
«Посеред високих дерев, настільки рідких, що дозволяють бачити небо й під якими можна збирати суниці, ожини й орішки, стоїть місто; гарні овочеві сади, заквітчані луки, поміж якими пливуть потічки чистої джерельної води, відділяють будинки від лісу; вино там прекрасне, риби до схочу; мешканці невибагливі, живляться молоком, маслом і сиром, не вживають заправлюваних соусів. Будинки там не з гіпсу, але з каменя, твердого й міцного; пивниці глибокі й добре охолоджені; місто бруковане, чисте, без болота, без протягів. Має одну недостачу: жаби счиняють там такий вереск, що не дають спати добрим людям, що живуть над берегами Нонети».
І від 14-го сторіччя Санліс не змінився. Ці самі ліси довкола, ці самі сади й луки, ці самі круті й вузенькі вулички з камінними будинками, як і колись давно. Тільки виноградники зникли й даремно шукати тепер у великих санліських пивницях за вином, яким так дуже захоплювався старовинний літописець.
Завжди спокійні й мирні, мешканці Санлісу старалися уникати внутрішніх війн і стояти осторонь від великих заколотів, що нищили й виснажували Францію від 14-го до 16-го сторіччя. Помимо цього прийшлось Санлісові зазнавати тяжких хвилин. У двадцятих роках 15-го сторіччя місто опанували англійці. На заклик міщан, славна Жанна д'Арк прийшла з допомогою й після переможного бою під Монтепілюа коло Санлісу прогнала англійців зі старовинних мурів Санлісу 16 серпня 1429 року. В часі Великої Революції при кінці 18-го сторіччя мешканці Санлісу стрималися від жорстоких революційних актів. Революційний терор скропився тільки на історичних памятниках міста, з яких деякі зазнали більших чи менших ушкоджень внаслідок відвідин міста відомими революціонерами-демагогами: Колльо д'Гербуа і Андре Дюмон.
Перша світова війна нанесла історичним памятникам Санлісу великі шкоди. Німці спалили старовинні будинки обабіч вулиці де ля Репюблік, а на старовинну катедру впало більше, ніж 50 гарматніх бомб.
Сучасний Санліс є невеликим окружним містом в департаменті Уази, тихим і спокійним, віддаленим на 40 кільометрів від Парижа, справжнім музеєм двохтисячолітньої історії Франції. В ньому досьогодні дуже добре збереглися рештки оборонних мурів і арен, збудованих ще римськими легіонами Юлія Цезара; побудовані в середньовіччі церкви, манастирі й величава катедра стоять ще й сьогодні у всій своїй старовинній красі й величі. Старовинний королівський замок Меровінгів, Каролінґів і Капетинґів, збудований на фундаментах твердині римських часів, залишив по собі вже тільки руїни й поодинокі фрагменти, що й сьогодні свідчать про минулу велич і значення цього вірного королівського міста.
Манастир св. Вінкентія в Санліс
Церква манастиря св. Вінкентія в Санліс, побудована Анною Ярославною.
Старий рукопис каже, що Анна Ярославна дуже любила перебувати в цьому Санлісі «так задля свіжого повітря, яким там дихається, як також і задля приємної розривки полювання, якому вона віддавалася з особливою насолодою».
Не диво, що Анна вибрала якраз це місто, щоб у ньому виконати нарешті обітницю, дану колись Богові, і збудувати манастир. Тепер, коли вже була вільна й всеціло розпоряджала так своїм власним маєтком, як і спадщиною по чоловікові, вона вирішила негайно приступити до будови манастиря.
Була тоді якраз у Санлісі, на передмісті Вітель, мала каплиця, «знищена від старости й обернена в руїну» — як каже старовинна хроніка, — присвячена колись святому Вінкентієві. Довкола каплиці простягалася простора сіножать, звана Сіножаттю Короля, яка творила окрему домену, залежну безпосередньо від суверена. Закладаючи своє абатство на цьому куснику землі за дозволом свого сина, короля Пилипа І, Анна цим самим звільнила його від всякої залежности від будьякої цивільної влади.
Основоположна грамота, дана манастиреві Анною в 1060 році, була затверджена Пилипом І не раніше 1071 року, бо тільки в цьому році оженився молодий король з голяндською Бертою, яка фігурує теж на цій грамоті.
Королева Анна, що, як уже сказано, жила в Санлісі зо своїми дітьми, приспішувала працю при будові, як могла. Таким чином будову манастиря закінчено доволі скоро, бо вже 29 жовтня 1065 року відбулося врочисте посвячення його церкви.
«Ця церква — розказує літописець — була збудована у формі хреста, з високою вежею, щоб у ній завісити дзвони, — з одного боку, а з другого, саме з південного боку побудовано манастир, господарські будинки й помешкання, потрібні для Божих служителів, яких вона хотіла тут поселити».
На святих патронів для церкви вибрано Святу Трійцю, Богородицю, святого Вінкентія й святого Івана Христителя, народженого від старої матері, неплідної до того часу, яка називалася Анною, як і побожна фундаторка. З усіх цих імен, тільки імя св. Вінкентія, колишнього патрона малої каплиці, залишилося єдине в ужитку на означення назви манастиря. Завдяки Божій доброті й опіці прегарна церква, збудована щедрістю вдови Генриха І, нашої землячки Анни Ярославни, щасливо пройшла почерез довгих девять сторіч і стоїть до сьогодні, її елегантна вежа-дзвінниця, що підноситься високо під небо, нагадує рідким українським відвідувачам Санлісу память вродливої й побожної землячки, що знад берегів Дніпра, з Золотоверхого Києва приїхала сюди в чужу країну володіти над далеким і невідомим народом.
По викінченні манастиря Анна покликала до нього чернців Чина св. Авґустина й так сформоване абатство св. Вінкентія проіснувало аж до вибуху Великої Революції, коли його скасовано.
До самого кінця існування абатства спогад про Анну Ярославну, фундаторку й добродійку манастиря, був живий в серцях черців св. Вінкентія. Кожного року в день смерти світлої фундаторки, що припадав вісім днів після свята св. Авґустина, вони служили врочисту заупокійну службу-тризну в память Анни. А щоб бідні могли також користати зі свята, справлюваного на згадку про добру королеву, ігумен манастиря запрошував завжди на обід тринадцять старих жінок-вдів.
| *) | Marcel Aubert: «SENLIS», Henri Laurens Editeur, Paris, 1933. |