Григорій Стецюк
НЕПОСТАВЛЕНИЙ ПАМ'ЯТНИК

Коли ми з Риміні приїхали до Англії, то тут уже був створений Союз Українців Британії, його створили українці з канадійської Армії і українці з польського Корпусу. Ми хоч приїхали у 47 р. до Англії, але не могли належати до СУБ, бо не мали грошей, щоб заплатити членську вкладку і щойно почали вписуватись у кінці 48 р. і у 49 р. Іде підготовка до виборів. Всім ясно, що головою СУБу буде Паньчук, але не такі настанови мали бандерівці. СУБ — організація респектовна, матеріяльно забезпечена і їм треба ту базу за всяку ціну перебрати у свої руки. Усі дивізійники за Панчуком — це він вигнав поляків, він не допустив наших ранених і наших інвалідів вивезти до Німеччини, він став нашим батьком, нашим приятелем. Але як скоро все змінилося у Англії, бо уже нечиста сила почала тут робити свою диявольську роботу. Бандерівці постановили, що вони мусять перебрати СУБ. Кап. Панчук їм радить: „Як ви хочете мати свою організацію, то створіть із своїх членів і будете мати, а СУБ є організацією загально українською, то нехай такою і буде". Видно, що у бандерівській крові є те зло первородне, нам не творити, а перебрати створене, вони у тому вже мали добрий досвід. Вони уже розбили Організацію, вони перебрали Партизанські Відділи на Волині, Поліську Січ, розправилися з волинською інтелігенцією, з селянами, то що їм розправитись із СУБ-ом?

Уже утоптаним шляхом пустили бандерівці свою машину проти кап. Панчука, якому вчора кричали „слава", а сьогодні уже кричать „розпни". „Хто такий Панчук? Він канадієць, йому зовсім не залежить на нашій справі чи на Україні. Панчук обікрав гроши з СУБ-у", — та всякі несотворенні наклепи потекли із бандерівської річки на людину, яка не поділяє їх думки. У СУБ-і було коло 22-ох тисяч членів, а як викинули Паньчука, то відразу зменшилося до 10-ть тисяч, частина пішла до об'єднання, а більшість ніде не належить — уже робота зроблена. Газета „Українська Думка" була теж загально-українською, але змінився СУБ, змінилась і газета, стала чисто партійна. Одне число „Української Думки" було сконфісоване за статтю „Прокляте розбиття", яку написав Добрянський, у Шкоції ще воно розійшлось, а до Англії уже не допущене. Я теж, як тисячі інших, відмовив „Українську Думку".

Машина бандерівська працює на всю пару і посилили апарат на збирання грошей. Ходять по хатах з листами і збирають на Визвольний Фонд, на АБН, на писанку, для старших, для дітей і так вони збирали роками, тепер трохи притихли. Навіть мене один раз набрали. Прийшов до мене мій знайомий галичан і каже: „Я збираю гроші, ми хочемо поставити пам'ятник для гетьмана Мазепи у Швеції коло Карла 12-го. Нехай світ знає, що ми шануємо своїх Гетьманів." Я подумав, що це добре діло, а хто добре діло робить, то його варто підтримати і я дав пару фунтів. Час біжить, а за пам'ятника нема ніякої більш мови, уже й рік минає, а пам'ятник ще й не починається. Ось я питаю того збірщика, що сталося з тими грішми, що ви зібрали на пам'ятника, бо ж пам'ятника ви не поставили. „Я не знаю — відповідає збірщик, — а коли ви хочете знати, то пишіть до СУБ-у." „Я із СУБ-ом не маю нічого спільного, то вашим обов'язком поінформувати тих людей, які дали вам гроші, скільки зібрали, скільки коштує пам'ятник, як далеко будова, ви повинні й дістати від СУБ-у чи уже від кого там." Після того ще пробували підходити, але я уже сказав, що більше уже не дам.

Мені здається, що Англія є найгіршим тереном, бо тут багато людей один із одним не говорять, бійка під церквою, бійка з Колясою, постійно викликають поліцію — це називається „українська робота". Англія постійно живе на революційних кличах, вона є їх базою у світі. З Англії пішли гроші для Довбуша з Бельгії, для Андрія Тимчука, тут збирають їх постійно при кожній оказії і без оказії, ми б'ємося з усіма, ми визволяємо Україну, ми потребуємо грошей. Гудуть і гудуть, як та порожня бочка, але я хочу їх запитати, як багато інших людей, що вони зробили за ті зібрані гроші? Хоч би одну конструктиивну роботу показали, окрім розбиття та перебирання. Нам тут в Англії потрібний Слюсар і Адам, вони навели б порядок, як навели на Володимирщині.