Григорій Стецюк
НЕПОСТАВЛЕНИЙ ПАМ'ЯТНИК

Нарешті прийшов той довгоочікуваний день для Юркевича, обидва з Адамом переходять Буг біля села Крочева і він подався на село Прогоріле з групою 200 осіб у німецьких уніформах. Його заступник Юркевич із групою 150 людей переходить Буг коло села Лазниця і йде в напрямі Космова. Ми відразу дали знати до Крилова, що з Волині перейшла група повстанських загонів під командою Адама і Юркевича, але вони не будуть Крилова зачіпати. Пару роїв залишилось біля села Лазниця пильнувати магазини зброї. Адам мав бій на Прогорілові під Криловом і за годину розторощив ту малу польську колонійку цілковито. Оборона Крилова побоялась зачіпати Адама бо думала, що то німці. Адам мав коло 30 підвод із харчами, зброєю і шпиталиком.

Юркевич із своїми людьми пішли через Шиховичі, Малково на Ласків, а Адам з Крилова на Ласків, бо там була твердиня польських партизан. Поки Адам добрався до Ласкова, то Юркевич привітав Бджуса мінометним вогнем, що викликало велику паніку між поляками, вони навіть залишили кулемети, так утікали. Поки Адам прийшов до Ласкова, то уже було по всьому. Нас один рій залишився у Ласкові і ми бачили, як селяни приходили і забирали назад своє майно, забране кілька день тому поляками. Ми стояли і дивились на захід на величезні клубки диму, які підносилися на обрії і небо червоніло. Недавно воно червоніло від українських сіл, земля була вкрита побитими невинними дітьми, жінками, старенькими людьми та сильними здоровими мужчинами, українські села перевернулись у пустиню. А зараз небо червоніє від польських колоній, боїв не чути, але небо червоніє. Холмщина перетворюється в цілковиту пустиню, ось до чого довела та шовіністична польська шляхта, вона ніяк не хотіла зрівняти пана з хлопом, а була наставлена „бити хлопа".

Адамові люди — азіяти, але вони були з великим гнівом на поляків за їх звірства, а особливо що вони поробили із нашими святинями по селах та по містах. Ми ніде не бачили таких руїн із церков, казали азіяти, як тут на Холмщині і засуджували за те поляків.

За яких днів п'ять Адам із своїм легіоном повернувся під Буг і каже: „На Холмщині тепер всі рівні, поляки знищили українців, а ми дорештили поляків, які не повтікали в глиб Польщі," Юркевич був дуже незадоволений, бо він ішов у погоню за Мухою, а той втік і Юркевич не міг помститися на ньому за своїх родичів. Який жах цивільна війна, яку розпалили поляки на Холмщині і в якій найбільше потерпіло мирне населення обох народів.

Тоді на Волині, на Володимирщині СБ переводило чистку і коли Адам повернувся із Юркевичом із Холмщини, СБ прийшло зробити перевірку у Легіоні. Адам дуже різко й рішуче сказав: „Руських комісарів у себе у Легіоні не хочу бачити, бо я мав того досить у Червоній Армії. Я перебрав цей Легіон після розстрілу майора, капітана й доктора без комісарів, і так без них він має бути. СБ і ВПЖ відразу почали підносити великий крик, хто то є той Адам, що не хоче підпорядкуватись?

Адам хотів засісти на отряди Медвєдіва чи Ковпака, але вони ходили по пару тисяч разом, а часом стояли по пару кілометрів один від другого, їх треба було минати, бо вступати з ними в бій було не можливе. Адамові ще хотілося дістати зброї і амуніції, а особливо мінометів, але уже не мав нагоди і десь у квітні, разом із своїми людьми, подався за фронт на Полісся. Юркевич, залишившись без Адама, почав співпрацювати з Слюсарем, хоч у нього не було ні усмішки ні цікавости до життя, а в очах світили вогники, які вказували, що він завше готовий до бою.

Пробувши з Адамом і Юркевичем більше тижня на Холмщині, мали нагоду з ними говорити. Юркевич нам сказав, що коли б СБ хотіло в нашому відділі щось робити, то ми вжили б зброї. Це нас здивувало і ми перепитали Адама чи й він з тим згідний? Адам нам сказав, що як не сьогодні то завтра ми з Юркевичом зробимо з ними порядок.

Ми з Юрком пішли з Холмщини до Галичини, щоб там зустрітись з районовим, розказати йому те, що бачили й що чули, а тоді повернулись на Волинь. Переходячи селами ми побачили, що населення замкнене в собі, скупе в розмові і в поганому настрої, з обережністю й недовір'ям. Удома пробув до вечора, а вечором іду до станичного С.А., щоб йому дещо сказати та й від нього довідатись, що за час нашої відсутности тут нового, бо я уже тижнів пару не був удома. Недаром моя мама мене називала волоцюгою, бо я від 41 року волочуся до сьогодні.

Прийшов я до станичного і постукав у двері, його жінка відповіла запитом „хто там є", я тихенько відповів це я, Грицько. Жінка виходить і каже до мене: „Утікай куди хочеш, до хати не заходь, бо СБ так побило мого чоловіка, що уже другий день обертаю в ліжку, бо сам не може повернутись... Раджу тобі, йди звідси, бо як хто побачить, то буде біда нам усім". Послухав я жінки станичного і вернувся до дому і відразу розбудив Юрка, який ще відпочивав. І розповів йому, що мені казала жінка станичного. Мушу признатись, що ми були розгублені, але переговорившись, рішили піти до Лудина до станичного і у нього розвідатись докладніше про все. У Лудині довідуємось, що станичного Степана бандерівці вбили. Ми поставали як укопані, одного побили, що не може повернутись, а іншого забили. Степан був доброю людиною, добрим боєвиком і нам до сліз стало його жаль. Ми почали розпитуватись за що його забили і нам розказали, що до села Жілінова приїхало СБ, зловило й арештувало Юхима Мужичука, який був в ОУН і був зв'язковим і станичним у 42 р., почало від Мужичука вимагати зброю, а коли той не давав, почали його дуже бити, називаючи дезертиром. Хтось дав знати до села Лудина станичному і цей довго не думав, а сів на коня, взяв кріса й пістоля й поїхав на допомогу Мужичукові. Приїхав, а Мужичука й ще молотять і кажуть віддати зброю. Степан зіскочив із коня й питає, за що його б'єте? Тоді СБ до Степана: „Давай кріса!" І той віддав, а тоді витягнув пістоль і сказав: „Руки вгору, а хто шушиться стрілятиму." Есбісти кинули всю зброю, а Юхим забрав решту короткої, як хтось із них мав, хоч сам ледве стояв на ногах, бо його добрих годин дві мучили, а то й сила вернулась і він із помпою їх випровадив із свого подвір'я, а Степан повернувся додому до с. Лудина. По якомусь часі Степан поїхав до Цуцнева, а там його бандерівці тяжко ранили, він ледво приїхав до дому і помер. СБ гуляє волинськими селами і робить „революцію", вбиваючи наліво й направо того, хто їм відважився неповинуватись.

Ми покрутились трохи по Володимирщині, вертаємось назад на Холмщину, бо нам сказали, що за нами слідкує СБ, отже треба їм знов зникнути з очей. На Холмщині таки біля Ласкова знов явився чи Муха чи Бжус і я рішився вернутися назад, щоб дати знати Юркевичеві за них, а Юрко там залишився.