Григорій Стецюк
НЕПОСТАВЛЕНИЙ ПАМ'ЯТНИК

У чотирокутнику між Крилевим, Томашевом, Замостям і Грубашевом було знищено поляками якихось п'ятдесят сіл та вимордувано дуже багато українського православного населення.

Коли я вертаюсь спогадом назад, то мені болить серце, очі наливаються слізьми, наче я знов ходжу тими згарищами, тими руїнами, якими ходив тоді і перед очима наче на екрані наново все бачу те, що бачив тоді, обгорілі стовпи із людських хат, попалена худоба і багато, багато людських трупів. Читав я нашу історію і цілий час нас всі б'ють, але так, як у 1943-44 рр., то навіть ніяка татарська навала не сплюндрувала, як це зробив католицький цивілізований польський світ, де кажуть: „Нєх бендзє похвальони Єзус Христус." Одначе українські православні святині руйнували, зривали Св. Ікони, кололи Їх багнетами, нищили іконостаси, як нехристи заходили у Божий Дім, а коли вже до схочу зруйнували, тоді палили. Людям не було місця, щоб можна було десь заховатись. Я згадаю декілька сіл, в яких я сам був і бачив, які були знищені — у березні і квітні 1944 р. Сліпче, Космів, Витків, Телятин, Крилів, Техобіж, Козодове, Міняне, Масловичі, Модреня, Шеховичі, Ласків, Сагрині а може Загрині, Маслів, Прогоріле і Новосілки.

По полях лежала побита худоба і людські трупи, яких не було кому ховати, а вороння клювало й розривало їх тіла. Худоба, яка якось залишилась, подичавіла й бігла по лісі. То було мирне населення Холмщини, яке впало жертвою нелюда, кривавого ватажка Бджуса, який стояв із своєю бандою коло Ласкова і вимордував коло 5000 людей. Одне можна сказати: „Нєх бендзє Єзус Кристус похвальний у Варшаві й Ватикані."

На Холмщині були нарікання на Владику Митрополита Іларіона, що він у проповідях закликав своїх вірних: "Нехай ваша рука не піднесеться проти безборонних" після перших нападів на укр. села. Провідники Комітетів центрального й місцевого Холмського й Грубешівського виразно відмежувалися від усяких актів сваволі, насильства і анархії, перестерігали перед участю у таких актах українську людність. Хто ж дав полякам ту всю можливість сваволі? То була винищувальна політика польського уряду, ведена впродовж 18 років їх існування, він проголосив, що нема українців на Холмщині й Підляшші, а є тільки православні поляки. Тим вони хотіли відрубати від національних потреб — отих православних поляків і тим самим затерти і знищити свідомість національної пов'язаности з Православною Вірою. Тому й став похід проти Православної Віри і її вірних на Холмщині. Той похід увінчався-прославився нечуваним у колі культурних народів світу масовим руйнуванням православних святинь ще від 1938 р., ще тоді насильно зганяли православний люд до католицьких костелів, бо ксьондз на згарищі православної церкви їх покропив водою і сказав, що вони уже католики. Мене теж на одному такому зібранні у 1938 р. ксьондз покропив, що називалось перехрестив, але я утік на Волинь.

Упадок Польщі у 1939 р. викликав спонтанний рух у переслідуваних забрати назад заграблені святині православні, культурно-національні осередки та школи. Чи цей елементарно-природній прояв живого духа українського народу був проявом народу? Чи може була провокативно кинена в маси, щоб зробити підложжя під масову терористично-грабіжницьку проти-українську акцію, жертвами якої впали тисячі громадян різного віку. Поляки свої злочини оправдовують демагогічними вигадками, приписують нашому духовенству протипольську агітацію, а навіть що вони святять в церкві ножі на різню поляків. Так розагітована польська вулиця вірить словам ксьондзів і та віра перетворюється у відплати і як спасенна річ уважають конечним очистити Холмщину і Підляшшя від всіх українців. Щоб вимінити бодай декого, почну із адвоката, який був головою Укр. Допомогового Комітету, священників, дияконів, агрономів, учителів народніх шкіл, солтисів, майже всіх культурно-освітніх та кооперативних працівників, кваліфікованих ремісників та сенатора Івана Пастернака. Тільки той, хто про це знає, той зрозуміє яку втрату, скільки жертв понесло українське суспільство Холмщини. Ми повинні відчути все терпіння нещасних укр. жертв, що впали від меча польських партизанів, які себе називали Армія Крайова.

У селі Новосілки було забито коло 150 осіб, настоятеля о. Гольця страшенно покалічили, пообрізували вуха, відрізали бороду, покололи і з іншими п'ятнадцятьма парафіянами знайдено за селом у гною. Хотілося згадати ще про деякі села, але не в моїй силі, бо пригадуючи все те, робиться зворот голови.

Було нас коло десять осіб, ми йшли з Шихович до Малкова дорогою під лісом. Дійшовши до місця, де колись збиралось сотки людей, одні приходили, щоб помолитись, інші, щоб напитись святої джерельної води, а хлопці, щоб подивитись на дівчат, яких було багато і виглядали гарно як маків цвіт та познайомитись, а всі разом, щоб поклонитись св. Миколаєві, який стояв на сторожі, тримав простягнену руку до лютого вовка рятуючи двоє малих дітей від нього. Ми там застали руїну. Статуя св. Миколая лежала побита коло тих малих дітей, які теж скинені із підмуровки. Одна вода потихенько дзюрчить з того гарного джерела. Побачивши все те, я подумав, що тепер люди куди гірші від того лютого вовка. І так УКА розправилось з православними українцями, очистила від них Холмщину цілковито.

Довго ми затримались біля того колись святого, а сьогодні оскверненого ворогом місця і пустились дальше у свою дорогу до Малкова із дуже тяжким серцем, коли раптом на нас нападає табун худоби здичавілої, яка вийшла з лісу і ми мусіли відбиватись від неї. Коди бачимо, біжить жінка з малим хлопчиком, коли вона побачила нас, що ми йдемо у сторону Малкова, вона упала й не рухається, а хлопчина рухається.

Ми підійшли до них, підвели ту жінку і питаємо: „Що з вами є, тітко?" Жінка мовчить, тільки хлопець починає плакати. По якомусь часі жінка відкрила очі й питає, хто ми є, ми сказали, що ми українці із-за Буга з Волині. Жінка, плачучи просить показати їй дорогу за Буг на Волинь. Жінка виглядає страшно, її погляд напів дикий. Ми знов її питаємо: „Що з вами, скажіть дещо нам?'" Жінка почала розказувати: "Я втікла із Ласкова, той проклятий Джус напав на наше село, спалив церкву й школу, людей вбивав, кидав у вогонь. Я з моїм хлопцем сиділи три дні в льохові, в схованці, нас там було 13 осіб. Наш відділ самооборони бачив, як Бджус зближався, вірніше окружував наше село, але їх небагато і вони нічого не могли робити. Коли банда зблизилась до села, то почала стріляти запальними кулями і все село почало горіти. Люди почали втікати, а бандити їх стріляли з віддалі, кого зловили, того перед розстрілом мучили, кололи багнетами, ножами й кричали: „Біць вшисткіх до ногі, наветь дзєці, жеби не било жадного українца на нашій зємі". Коли село згоріло, бандити почали шукати людей по сховищах. Знайшли вони наше сховище і кричать по-українськи: „Вилазь, Михалку, поляки вже пішли і більш не будуть мордувати!" Одначе ніхто не вилазив. Тоді вони почали відкидати землю і наші жінки побачили, що вже не має виходу і думали, що нас спасуть, коли вийдуть із дітьми, але бандити сказали їм полягати, постягали із них одяг, взуття, а тоді питають чи там хто ще є, але жінки сказали, що більше нема нікого. Почула я голос бандита, що казав давай ножа і після того жінки почали кричати, а за хвилину ми почули у сховищі постріли — це вони постріляли наших жінок, а потім напхали соломи до нашого сховища і запалили, почало все горіти, почав горіти на нас одяг. Я встигла одяг скинути і вискочити із схованки і почала втікати із цим малим хлопцем. Вони стріляли за нами, поки ми не вскочили до лісу. У тій польській банді Джуса були місцеві поляки, бо я деяких пізнала. Два дні грабували поляки наше майно на згарищах, а навіть гострими штиками вишукували у землі й викопували та забирали. Таких випадків на Холмщині було багато і в кожному селі гинули сотки ні в чому невинних людей. То чому я так сильно налякалась, як побачила вас, бо я не знала, хто будете. Оце втікаєм і самі не знаєм куди", перелякано і дуже-дуже сумно закінчила оповідання нам ця нещасна жінка, яка репрезентує решту мешканців Холмщини. „3а чоловіка й двох синів я зовсім нічого не знаю", — з болем вимовила жінка.

До Бджуса долучився із своєю партизанкою офіцер польської армії під псевдом Муха, він командує групою партизанів, для яких дістав зброю від Ковпака і озброївся по вуха, ще коли він гуляв по Волині. Він перебиратись хоче до Білогородських лісів, хоч правда зараз ніхто не знає де він стоїть, але він скоро вилізе на поверхню. Муха спалив багато сіл довкола Білина, в Устилузькому р-ні, та побив багато людей.