Григорій Стецюк
НЕПОСТАВЛЕНИЙ ПАМ'ЯТНИК

Нарешті прийшов на Володимирщину командир Білий із групою партизан та зв'язковою на ім'я Любою, вона також була мед. сестрою. Відділ Білого зголосився у станичного у селі Бубнові. Партизани помучені довгою дорогою лягли трохи відпочити, а станичний прибіг до мене. Я теж тільки що повернувся з Устилузького району і також ліг, щоб трохи перепочити. Моя мама не хотіла, щоб станичний мене будив, але він не слухав мами, він мав добру новину. Будить мене з усмішкою на устах, бо є хлопці з Кремянеччини, вони всі у мене, відпочивають по такій довгій дорозі. Еге!, мені й сон подівся. „Скільки їх?" — питаю я знов. „Я думаю що 30, командир старша людина і є одна дівчина."

Я наче й не спав, раз два убрався і ми почимчикували до Гайворонських, а з ними до Обласного, щоб спільно рішити, де відділ затримається на початку, бо потім буде видно. Ми всі були згідні з тим, щоб цей партизанський загін стояв біля Дорогинич, де колись жив заможній чоловік, але совєти його вивезли і він пропав без вістки. Його господарка осталась, велика хата, гарна й тепла обора і стодола, так що на деякий час це місце буде добре.

Іду і я з станичним до Бубнова до відділу, вітаюсь з ними і вітаю їх у нас, та прошу, щоб вони почувались, як у себе вдома. Дівчина, яку називають Люба, теж жартує, сміється, я їй пообіцяв, що познайомлю її з нашими дівчатами і вона буде себе краще почувати. Тоді йду до командира, привітався з ним і чекаю, щоб він щось сказав, а він питає, чи я був у війську? „Ні, не був," — кажу я, — „а ви зробили на мене вражіння військовика," каже Білий, я усміхнувся, подякував, а тоді кажу йому, що маю наказ від обласного провідника забрати вас у своє село, де й стоятимете якийсь час. Комендант Арієць-Білий виглядав гарно, бльондин, високий, він покликав Граба й каже: „Полагоджуйте цю справу з ним," — кивнув головою у сторону Граба. Граб мені сказав, що він є ройовим і всякі біжучі справи будем рішати спільно. Я ще раз повторив те саме Грабові, що казав Білому, що ми йдемо на те місце, де відділ має стояти деякий час. Граб пішов сказати командирові, щоб були готові до відходу, а я звертаюсь до станичного, щоб він зорганізував фіри.

Щоб бути точним, дня 27 травня 1943 р. ми приїхали до Дорогинич на місце тогочасного постою. По дорозі нас зупиняла сільська оборона, але перевірила, хто ми є і ми дальше поїхали. Ком. Білий і Граб запитали, чому вони нас зупиняють. Я їм кажу, що ми дуже близько до річки Буг, а поляки часто втікають за Буг, а перед тим роблять бешкет селянам, тому ми маємо сільську оборону. Врешті приїжджаємо на призначене місце, партизани зіскакують з возів, дякують фірманам і з своїми речами, хто які мав, ідуть до хати. У хаті уже були обидва Гайворонські та ще пару хлопців і готовили місце нашим партизанам до спання і командирові. Трохи харчів є, а завтра зорганізуєм стільки, скільки треба буде. Ми обід з'їли в с. Тишковичі, так що сьогодні уже не голодні.

Командир нас розпитує, чи цей терен є загрожений, чи треба ставити стійку? Ми їх запевнили, що можуть спокійно спати, стійку будем тримати ми, а завтра усе устійнемо.