Данило Шумук
За східнім обрієм

Самодопомогова організація у період страйку працювала вийнятково жваво. Це була одинока пружина, яка невидимими артеріями охопляла весь організм політв'язнів-каторжників.

На загальних зборах все пройшло, як по нотах. Кого наші висунули в кандидати до комітету, тих загальні збори й обрали. Комітет оновився. Головою комітету вибрали Шамаєва. Після тієї воробйовської кризи комітет зміцнів і об'єднався у монолітну силу. Роль і значення Короля у комітеті ще більше утвердились.

Люди, охоплені і виховані в дусі самодопомогової організації, утвердились у великому значенні і силі її. Авторитет невидимого, але всюдисущого центру самодопомогової організації виріс і здобув нероздільне довір'я. Під впливом монолітного, досконало зорганізованого і високо здисциплінованого ядра всіх каторжан, яким і являлася самодопомогова організація, упевнились у своїх силах і всі каторжани.

Оце якраз під ту пору, одного погожого дня до нашого лагера прибув якийсь до того часу нам невідомий чиновник і разом з начальником лагера Тараховим прийшов до лагера, і підійшовши до людей сказав :

— Я заступник генерального прокурора по місцях ув'язнення, прокурор першого клясу Вавілов. Ось мої документи, — вийнявши свій пашпорт, сказав він.

— Ми перевіряти ваших документів не маємо права. Зараз ми покличемо голову комітету, — відповіли прокуророві наші каторжани.

— Добре, йдіть кличте голову комітету, — спокійно, усміхаючись, сказав прокурор.

Але голову комітету, Шамаєва, вже повідомили про прибуття прокурора ті вартові, що пропускали його у лагер через вахту, і Шамаєв, давши відповідні, заздалегідь зроблені вказівки старшим по бараках, ішов назустріч до прокурора.

— От уже іде наш голова комітету, — сказав один з каторжан.

Прокурор повернув голову у бік надходячого Шамаєва і непомітно посміхнувся.

— Здравствуйте, гражданин прокурор, — сказав Шамаєв.

— Здравствуй, председатель забастовочного комитета, — відповів Вавілов. — Я заместитель генерального прокурора, прокурор первого класса, Вавилов. Прилетел сюда к вам самолетом нарочно, чтобы разобраться со всем тем, что у вас случилось, — сказав прокурор Вавілов.

— В первую очередь давайте, гражданин прокурор, пойдём осмотрим лагерь. Побеседуете с людьми, а тогда уж будем разговаривать по существу дела, — сказав Шамаєв.

— Я согласен, — сказав прокурор, і взявши Шамаєва під руку, сказав :

— Пойдём.

Для нас було потішно дивитися, як цей високий, огрядний, по формі одягнений, при всіх своїх реґаліях, вів під руку, немов свого колеґу, нашого малого на зріст, виснаженого і одягненого в лагерний поношений бушлат Шамаєва.

За цей час, згідно відповідних вказівок, всі каторжани вишикувались колонами перед своїми бараками.

Починаючи від першого бараку, Шамаєв з прокурором Вавіловим підходили до кожної колони. Вавілов здоровкався з колоною словом « здравствуйте » і запитував : « Что же это у вас случилось, ребята ? » 3 кожної колони з прокурором розмовляло, згідно проробленого пляну, 3-5 чоловік. Все це, що ті люди говорили прокуророві, було зредаґовано так, щоб кожний виступаючий наголосив на якусь всім відому деталь грубого свавілля адміністрації. І так по черзі йому оповіли про всі страхіття каторжанського лагера. Траплялися виступи каторжан і не пляновані. Ось приміром, бувший майор, а пізніше начальник військомату, Ляцький, підійшов до прокурора Вавілова з газетою в руках і, показавши йому знімок у газеті, сказав :

— Ось бачите, у якому добротному костюмі і при галстуку сидів у фашистській тюрмі вождь німецьких комуністів К. Тельман, а ви мене, совітського майора, в що одягли ?

— Но вы же не Тельман, — відповів Вавілов.

— Но вы же не фашисты, а поступаете хуже фашистов с патриотами родины, — сказав Ляцький.

Зупинившись біля ізолятора, визначені люди оповіли Вавілову про все те, що відбулося там 4 червня, і показали йому всі дірки, обведені червоною фарбою на лікарні, які свідчили про порушення міжнародного права, в якому трактується за злочин стріляти навіть і по ворожій лікарні.

— Это всё в действительности было так ? — повернувшись лицем до начальника лагера Тарахова, запитав Вавілов.

— Я расскажу об этом позже, — окинувши оком присутніх каторжан, сказав Тарахов.

Звідтам прокурор із Шамаєвим підійшли до інвалідського бараку. Це було жахливе видовище. На подвір'ї інвалідського бараку десятками у ряд спереду сиділи інваліди без обох ніг, у другому десяткові сиділи інваліди без рук, у третьому — без однієї руки чи ноги. А там далі мішані : сліпі, глухі, криві і всякі інші.

Всі ті люди, а їх було біля чотирьох сотень, привезені були до Норильська здоровими повноцінними людьми. Подивившись на ту страшну каліч, прокурор сказав :

— Да, зто ужасно. Я приложу все силы, чтобы что-то сделать для этих людей.

— Нам уже сделали эти ваши псы и этого нам уже никто не отделает, — сказав якийсь інвалід з першого десятка, — ног мне никто не возвратит.

Після обходу Вавілов сказав :

— Разрешить все ваши наболевшие вопросы я не в силах. Этим будет заниматься само правительство. Я могу только прислать к вам в лагерь своих двух следователей для расследования зтого инцидента, который случился у вас 4/VI, в результате чего было шесть убитых и восемнадцать раненых.

— Нет, гражданин прокурор, частичный разбор преступлений администрации и конвойных войск нас не удовлетворяет. Мы требуем полного всеобъемлющего разбора всех преступлений лагерной администрации и конвойных войск, начиная с 1944 года и поныне, кончая этими расстрелами, — сказав Шамаєв.

— Правильно, правильно !!! — підтверджуюче закричали каторжани.

— Я понимаю вас, но я не уполномочен разбирать весь зтот комплекс, — відповів Вавілов. — Конечно, я доложу о ваших требованиях, но сам браться за это я не имею права.

На тому і закінчилися розмови з прокурором.

Кілька днів після інспекції Вавілова панувала тиша. Адміністрація і конвойні війська не влаштовували ніяких провокацій. Гучномовці мовчали. А каторжани, тим часом, почали організувати драматичні аматорські гуртки і хори. На протязі одного тижня організувалося п'ять драматично-аматорських гуртків і хорів, а саме : український, російський, литовський, латиський і естонський. Тільки білоруси ні на що не змогли спромогтися. Через днів десять ми вже дивилися одноактові постановки тих гуртків і слухали національні співи національних хорів, одітих у національні костюми.

При можливості свобідного проявлення індивідуальної ініціятиви люди роблять чуда.

А Миколайчук, тим часом, день і ніч працював над виготовленням своєї примітивної друкарні. У його робочому кабінеті стояв цілий арсенал пляшок з малими і великими літерами, зробленими з олива. Незадовго затишшя закінчилося. Адміністрація замкнула електричний струм. У кухні зупинились вентилятори. Робота кухні припинилась. Народ заметушився. Але Тарнавцадзе сказав :

— Зараз я їм перекрию воду, тоді побачимо, хто довше витримає, чи ми без їжі, чи вони без води.

І справді, Тарнавцадзе відкрив люк і перекрив водопровід, доставляючий воду у дивізіон та будинки, у яких жила адміністрація лагера зі своїми сім'ями. Незабаром жінки адміністрації підняли бунт із-за води. Розпочалися переговори з приводу електричного струму і водопроводу. У результаті переговорів нам увімкнули електричний струм, а ми дали їм воду. Після тієї невдачі з електрострумом адміністрація застосувала дев'яту норму. Згідно тієї норми, нам почали видавати по 400 грамів хліба на день і два рази зовсім пісного супу по пів-літра. Це фактично голодна норма. Та норма пригнічуюче вплинула на людей. Через декілька днів потускніли очі і зникли усмішки з уст людей. Всі ходили сумні, немов у траурі. Лише художника Харківського, так як і завжди, не залишало почуття гумору і він звеселював усіх своїми соковитими дотепами, підтримував на дусі всіх каторжан, а бухгальтер Бондаренко своєю безстрашністю надихав людей бойовим духом.

Лише одного разу десять автоматників перерізали дротяну огорожу і після декількох автоматних черг увірвалися у зону. Всі каторжани, що стояли в охороні того участка, попадали на землю. Але якраз під ту пору надійшов Бондаренко і на весь зріст кинувшись проти автоматників, закричав « Ура ». У ту ж мить зірвались із землі біля ста каторжан і кинулись на автоматників. Автоматники, вражені тією безпрецедентною відвагою абсолютно беззбройних людей, швидко відступили за межі лагера і залягли за залізничним полотном. Цей безпрецедентний подвиг Бондаренка дуже приємно мене схвилював. До того часу ніхто з нас і не думав про те, що у тому спокійному чоловікові скривається така величезна сила духа, яка навіть і з боягузів робить героїв.

Бондаренко і Харківський виявились невичерпним джерелом бойового духу і веселого настрою навіть у найтяжчі хвилини психічних атак і наступу голоду. Живий і наглядний особистий приклад таких людей робить більше від мільйона аґітаторів і всякого роду політруків. У критичні хвилини вони були душею всіх каторжан, але « генерал голод» — робив своє. Люди почали вибиватися з сил. Воробйовці почали готуватися, щоб проломити двері у магазині і забрати звідти на розпродаж продукти. Довелося нам подвоїти охорону магазину, щоб таким чином не допустити до грабунку. Нам надзвичайно важливим було зберегти високу мораль і витримку політв'язнів навіть у період голоду. Хтось з каторжан із прибалтійських народів приніс журнал, у якому був кресленик паперових літаючих зміїв. Наші хлопці схопились за ту ідею. Такі літаючі змії нам потрібні були для транспортировки наших закликів і відозв до вільних жителів Норильська. Першого такого змія сконструювали того ж самого дня і на міцному шнурку запустили його в повітря. Перше випробування без вантажу змій витримав чудово. Довелось швидко потурбуватись про корисний вантаж.

Миколайчук скоро наштампував закликів до вільного населення Норильська, такого змісту : « Вольные граждане Норильска, сообщите правительству о том, что администрация третьего каторжанского лагеря морит нас голодом и расстреливает ! » або « Вольные граждане Норильска, бойкотируйте палачей дивизиона третьего каторжанского лагеря. Это убийцы ни в чем не виновных тружеников, тех, что построили много заводов, фабрик и жилых домов на вечной мерзлоте заполярья ».

Перший раз до змія прив'язали 50 гарно надрукованих таких закликів і внизу під пачкою закликів прив'язали довгий ґніт, зроблений з добротної вати, і запалили його. І тоді підняли з тим вантажем змія у повітря. Змій слухняно піднявся і немов бомбовоз, поніс наш мирний вантаж над містом Норильськом. Поки ми розкрутили своїм ручним коловоротом свого 1500-метрового шнурка, то ґніт догорів до тієї нитки, якою були зв'язані заклики. Нитка перегоріла, і в ту мить наші заклики відірвались від змія і, не долітаючи метрів сто до землі, розсипались над містом. Над долею змія і закликів, які призначались для вільних громадян Норильська, вболівали всі каторжники нашого табору. Чотири тисячі каторжан, виснажених голодом, стояли і з великим переживанням стежили за ходом змія. По другу сторону колючої дротяної огорожі стояв весь дивізіон, адміністрація лагеря, стріляючи по нашому змію із всієї своєї зброї значно дружніше, ніж у війну по фашистських літаках. А частина солдатів бігла по ходу змія з метою визбирування наших закликів, щоб вони не потрапили до рук вільного населення Норильська.

Наш перший експеримент вдався чудово. Вся зона кричала « Ура » і плескала у долоні. Адміністрація скаженіла від люті.   Органи ЧК від перших днів свого існування і понині найбільше бояться гласности. Отже ж наскільки ми всі раділи тією своєю конструкцією засобів випуску і доставки інформації за межі лагеря, настільки це лютило всю адміністрацію, дивізіон і московську комісію.

Нові змії частенько поверталися на « свою базу » прострелені в трьох, а іноді навіть в п'ятьох місцях. Після повернення із « бойових » завдань, люди з неймовірною любов'ю оглядали їх і гладили руками, немов би це були живі істоти. Після таких « травм », санітари заклеювали їм « рани » і знову підв'язували відповідний вантаж і направляли їх уже по звіданому шляху на місто. І знову стрілянина, і знову переживання, і знову крики « Ура ». Всі ввійшли у такий азарт, що забули навіть про голод.

Три дні безперервно ми засипали Норильськ своїми закликами й інформували населення міста про всі свавілля адміністрації і конвойних військ. І нарешті генерал Семенов через гучномовець сказав : « Прекратите баловаться в эту свою « авиацию » и сегодня же получите полную норму питания. А завтра выходите на работу. На втором, четвертом и пятом лагере люди умнее вас, они уже вышли на работу. Если вы хотите, чтоб ваши жалобы правительство разобрало в вашу пользу, то вы немедленно должны прекратить эту свою волынку ».

А тоді, як нам на вахті видали продукти на повний пайок, ми перестали запускати в повітря свої змії, а на роботу не вийшли. На другий день декілька робітників на 25-му заводі вилізли на завод і, вивісивши білий флаг, почали нам щось сигналити руками. 3 шостого лагеря битовики, тикаючи прапорцями, почали теж щось сигналити. Читати їх сигнали ми не могли, але їх настирлива сигналізація ясно свідчила про те, що десь щось трапилося дуже великої ваги. І нас пекло бажання знати, що ж це могло трапитися.

На кожний другий день комбаза направляла до нашого лагеря пару коней з підводою з санітарною бочкою під фекалій. Конюх, доставивший ті коні з комбази, ще на вахті у присутності адміністрації голосно сказав :

— Ребята, уже все лагеря перестали бастовать, это ещё одни вы только держитесь.

— Расскажи, расскажи им всё, может быть тебе поверят, — сказав черговий офіцер на вахті до конюха і закрив його в нашому лагері, поки наш організатор справиться із своєю роботою. Каторжники, сповнені злости, завели того конюха до лазні і почали його допитувати по-справжньому.

— Это правда, что бастовать уже все бросили, но я об этом на вахте голосно сказал нарочно, чтобы администрация относилась ко мне с доверием. Вы не огорчайтеся тем, что они перестали бастовать. Я принёс вам очень хорошую новость. Вот она, — сказав конюх, подаючи нам газету « Известия ». — Берии уж нету.

Хлопці вхопили ту газету і стрімголов побігли у клюб до штабу комітету. У ту ж мить скликали загальні збори і всім вголос прочитали те коротке повідомлення про зняття з посади й арешт Берії. Це повідомлення окрилило всіх каторжан і додало їм сил, духу, стиxійности.

Зараз же знайшлися спеціялісти, які з кіноапарата зробили радіоприймач. А комітет призначив трьох добре освічених людей черговими біля радіоприймача. Чергові за кожний день давали комітетові письмову інформацію про все те, що діялось у світі. Найважливішою подією за період нашого страйку було повстання у Східній Німеччині, а зокрема 17 червня 1953 року у Берліні. На задушення того повстання виїжджав сам Берія. Берія у Берліні душив повстання, а Хрущов у Москві змовлявся зі своїми друзями, як задушить Берію.

« Отака — то химерна штука та політика взагалі, а в тоталітарних країнах зокрема », — думав собі я. Наскільки зняття і арешт, а точніше говорячи — смерть Берії, окрилила і підняла на дусі всіх політв'язнів, настільки пригнітила лагерну адміністрацію, конвойні війська. Ті, по своїй природі садисти, які довгі роки на Заполяр'ї користувались безмежним правом знущатися з людей, після арешту їх князя, яким являвся Берія, розгубилися і втратили сміливість продовжувати свою злочинну діяльність в ім'я свого « князя ». Вони втратили певність завтрашнього дня.

Московська комісія, виступаючи від імени Берії, втратила свої уповноваження. Член тієї комісії генерал-лейтенант, начальник конвойних військ Сироткін ходив попід дротами нашого лагеря і благаючи просив :

« Товарищи комсомольцы, снимайте номера со своей одежды, вы уже не каторжники. Все ваше требования будут удовлетворены, только прекратите свою волынку и выходите на работу ».

— Генерал-лейтенант, что ж это у вас там случилось такого, что заставило вас, генерала конвойных войск, тех, что всё время стреляли в невооруженных людей, обращаться к нам : « товарищи комсомольцы ». Ведь два дня назад вы нас называли преступниками, фашистами и угрожали расстрелом ? — запитували каторжани генерала. Але генерал тих запитань не чув і далі белькотав своє.

Наша кустарна друкарня посилила свою роботу. Миколайчук за одну добу відчеканював тисячі відозв і звернень до вільного населення Норильська. А змії слухняно доставляли наші відозви і звернення на місце призначення. Адміністрація почала робити і запускати свої змії для виловлювання наших. Наші змії ішли із вантажем під градусом 35, а їхні нічим не завантажені, піднімались майже вертикально, однак шнурок їх змія перехвачував шнурки нашого завантаженого змія і це давало їм можливість іноді перехватити нашого змія. Але в силу тих обставин, ми почали запускати по 5 чи по 7 зміїв. Тоді вони боролися з нашими першими зміями, а останні спокійно несли свій вантаж на місце призначення. Та боротьба у повітрі Беріївських осколків з нашими друкованими словами, розкриваючими їхні довголітні, чудовищні злочини була вийнятково забавною. Нас дуже тішило те, що ми успішно долали всі їхні перешкоди, перепони і доставляли інформацію для вільного населення у довільній кількості.

Наші відозви і призиви робили дуже велику роботу. Вільне населення Норильська призирало, бойкотувало лагерну адміністрацію. У школах діти почали призирати, а іноді навіть і бити дітей лагерної адміністрації. Машиністи і кондуктори поїздів, які постачали сировину на 25 завод, стискали руки в знак солідарности з нами, а іноді сміливо навіть кричали : « Тримайтесь, хлопці ! Ми вас підтримуємо. Палача Берії вже нема ».

Симпатії всього населення Норильська були на нашому боці. Всі побутові лагери, а зокрема сусідський № 5 із своїми 12 тисячами в'язнів явно симпатизував нам й морально підтримував.

У лагері панував зразковий порядок і чистота. Всі жили мирно. Навіть і ті, що раніше ворогували між собою, також помирились. Усі утвердилися в своїй силі і довір'ї один до одного. Після 17-денного голоду на дев'ятій нормі, ми вибороли собі ґарантійну норму харчування. А хворим дали навіть дієтний харч. До магазину прийшов вільний продавець, щоб розпродати решту продуктів. Комітет взяв від продавців список наявности продуктів у магазині і згідно того списку виготовив список, кому скільки чого продати. До магазину пішли тільки ті, кому було позначено комітетом. Сам продавець, після продажу остатків товарів, сказав до голови комітету : « Такого порядку і ввічливости, як оце зараз у вас, я ще ніде і ніколи не бачив, і не думав, що за такий короткий час можуть люди так змінитись ».

Нам приємно було слухати такі хороші відзиви про нас. Тоді всім стало ясно, до якої ганьби могли б довести воробйовці, коли б їм вдалося взяти верх лагера. По суті, лінія Воробйова була настільки ж самозгубною, як і лінія Жданова та Борисенка. Ми перемогли змовників як правих, групи Жданова, так і лівих, групи Воробйова, виключно завдяки надзвичайно чуткої гнучкої і рішучої діяльности самодопомогової організації взагалі, і її центру, зокрема. При відсутності самодопомогової організації, групі Жданова легко вдалося б перев'язати ввесь комітет і посадити його в ізолятор, під замок, а тоді запросити до лагера адміністрацію. Так же само при відсутності самодопомогової організації пізніше комітетові на чолі з Воробйовим вдалося б зірвати парові котли в нашій лазні під самим дивізіоном і в ту ж мить кинути наших людей на до зубів озброєних людей дивізіона і таким чином закінчити масакрою організований високого політичного значення страйк, яка б послужила для адміністрації виправданням всіх їх свавільних злочинів. Справитись з усім тим могла і блискуче справилася наша самодопомогова організація.

Українська самодопомогова організація була одинокою пружиною, надавала відповідний курс для обнародуваного комітету і активно підпирала той курс тиском загальних зборіх політв'язнів, каторжан. Все це було зроблено так, що комітет, в силу обставин, змушений був виконувати волю невидимої і незнаної йому української самодопомогової організації. Не виконувати волі тієї невидимої і незнаної для комітета організації страйковий комітет не міг, бо українська самодопомогова організація диктувала страйковому комітетові свою волю за посередництвом загальних зборів, а збори політв'язнів являлися найвищою інституцією, проти якої страйковий комітет нічого не міг вдіяти. Він зобов'язаний був виконувати волю загальних зборів. Українська самодопомогова організація політв'язнів під час страйку охоплювала около 180 політв'язнів, а кожен з тих 180 людей, в порядку товариських взаємовідносин, мали безпосередній вплив ще на 2-3 політв'язнів. Так що в загальному ми спирались на 750 найактивніших політв'язнів. А наш клюб разом якраз і вміщав 750 чоловік. Отже ж, якщо нам треба було примусити комітет виконувати нашу волю, то тоді всі місця на загальних зборах у клюбі ще заздалегідь займали ті люди, які вже були поінформовані, яку саме лінію треба підтримувати на даних загальних зборах і проти чого кому і як виступати. Буквально кожен чоловік знав, у якому ряду і який номер місця він повинен зайняти в клюбі на даних зборах і яку роль зіграти. Забираючі слово по спірних питаннях були розміщені по всьому залі і на ґальорці. Кожен з виступаючих знав, хто має виступати першим, хто другим і т. д. А весь зал знав про те, що вони зобов'язані кожного виступаючого активно підтримати дружніми оплесками і криками : « Правильно !!! » А проти тих, які якимсь чином втиснулись на ті збори і виступали в протилежному дусі, всі наші зобов'язані були влаштовувати обструкцію, цебто : тупотіти ногами, свистіти, кричати — « Ганьба », або — « Геть з такими виступами ». І все це робилося в міру потреби з такою акуратністю і з таким завзяттям, що чогось кращого не можна було уявити.

Я особисто завдячую цей великий успіх української самодопомогової організації політв'язнів у третьому каторжанському лагері найбільше тому, що кожен політв'язень був охоплений тією організацією за посередництвом свого найкращого друга, якому він найбільше довіряв, і йому безпосередньо був підпорядкований. На взаємне довір'я і душевні симпатії зверхників із підвладними ми звертали вийнятково велику увагу. Питання добору, питання душевної гармонії між людьми в нас являлося питанням № 1 по лінії організації. А по лінії тактики, методів і стратегії нам допоміг життєвий досвід в громадській роботі і вміння максимально використовувати слабі місця своїх противників та приховувати свої перехідні внутрішньо-кризовні періоди.

У липні, за головування Шамаєва, друзі Борисенка на чолі з Головком і Дороніним почали вмовляти кожного члена страйкового комітету, щоб звільнити з-під стражі Борисенка. Після довгих зусиль їм вдалося переконати майже весь комітет в тому, що мов Борисенка ізолювали за Воробйова, а поскільки Воробйова вже вигнали з комітету, то мов само собою розуміється, що Борисенка треба звільнити з ізоляції.

Але насправді, групу змовників Борисенка розкрили ми, а не Воробйов, і його ізолювали по нашій ініціятиві не тільки тому, що він організував групу змовників, які хотіли пов'язати комітет і запросити адміністрацію до лагера, але ще й тому, що він весь час не визнавав страйкового комітету і встановлених ним порядків. Він дозволяв собі кожного дня заходити до їдальні в самий цех, де готують їжу для всіх в'язнів, і вимагати від поварів те, що йому заманеться, і в такій кількості, як він хотів. Оце якраз та його визиваючо-нагла поведінка ображала і обурювала всіх політв'язнів третього каторжанського лагера. Адже ж звільнення Борисенка з-під стражі було небажаним для всіх в'язнів.

Але комітет робив усі заходи, щоб його звільнити. Голова комітету Шамаєв також дав себе переконати Головком і Дороніним, що нарешті прийшов час Борисенка звільнити. Утворилась у страйковому комітеті така ситуація, що навіть і Король не міг встояти перед тиском всіх членів комітету по питанню Борисенка. Але ж згідно наших вказівок, Король по тому питанню не сказав категорично своєї думки, а лише домагався, що якщо Борисенка ізолювали згідно рішення загальних зборів політв'язнів, то так же само треба щоб загальні збори затвердили і його звільнення. На ту вимогу Короля, Шамаєв і весь комітет радо згодився. Комітет, а особливо Шамаєв, тоді користувались великим авторитетом у лагері і тому вони були певні себе, що проти їх думки ніхто не насмілиться виступити. А Шамаєв у порівнянні зі своїми попередниками Вождьовим і Воробйовим був незрівняно сильнішим оратором і громадським діячем взагалі. Шамаєв знав психіку натовпу і вмів її спрямовувати у відповідне русло. Він робив це легко, зручно і високо майстерно. У тому відношенні з ним зрівнятися не міг ніхто. Доронін був теж дуже талановитим оратором, здібним просто гіпнотизувати авдиторію. Вони були більш, ніж впевнені, що їм вдасться зовсім легко оволодіти авдиторією і переконати її по будь-якому питанню згідно міркувань комітету. І в тих своїх міркуваннях вони були абсолютно праві. Помилки їх заключались тільки в тому, що вони не знали, з ким мають діло. Вони не знали про те, що їх виступи буде слухати не натовп, не маючий ніякої своєї думки, а струнка пружинна організація, яка наперед освідомлена про все і добре знає повістку дня та має ясне ставлення до кожної точки тієї повістки. А того вони не тільки що не знали, а навіть і не здогадувались. Вони орієнтувалися по Королю, а поскільки Король по тому питанню нічого категорично не сказав, то вони були спокійні, що українці підтримають їх у всіх питаннях.

Наближається година відкриття загальних зборів. Таркавцадзе, так як і завжди, провів відповідну нараду з своїми пропаґандистами і послав їх по бараках підготовити людей до загальних зборів в такому дусі, щоб вони одноголосно підтримали комітет і утвердили його пляни. Пропаґандисти пішли виконувати поручене їм завдання. А люди самодопомогової організації вже зробили свою роботу по тому питанню і облягли клюб з тією метою, щоб кожному своєчасно захопити визначене для нього місце. Хвилин за десять до відкриття загальних зборів, Король тайком дав одному нашому хлопцеві ключі від обох дверей клюбу. Отже, поки комітет обговорював свій плян проведення загальних зборів, то самодопомогова організація зайняла всі місця у залі й на ґальорці.

Через хвилин десять, із свого штабу вийшли всі члени страйкового комітету і зайняли свої місця за довгим столом на сцені. Шамаєв, окинувши своїм досвідченим оком авдиторію, немовби сам до себе сказав : « Сегодня, наверное, будет маленькая оппозиция ». І в ту ж мить зробив перестановку в порядковості питань у повістці дня. Питання звільнення Борисенка з ізоляції переніс з першого на останнє, тоді відкрив загальні збори. На повістці дня було п'ять питань. Раніш, ніж ставити на голосування будь-яке питання, Шамаєв виступав з приводу даного питання і з'ясовував його, додаючи до того думку комітету, так, що загальні збори без найменших вагань схвалювали думку комітету і одноголосно підтримували його міркування. Шамаєв умів все це робити просто таки чудово. І цим разом, так як і завжди, всі його дружньо підтримували і проголосували за пропозицією комітету по першому, другому і третьому питанню. А тоді Шамаєв на остатку прочитав останнє питання по відношенню звільнення з ізоляції Борисенка. Все це було зачитано і сказано таким тоном, наче б це питання не варте найменшої уваги і воно повинно вирішатися просто механічно. Шамаєв зіслався на те, що мов Борисенка ізолював Воробйов, а поскільки Воробйова зняли з голови комітету, то вже пора ліквідувати і всі наслідки його авантюристської діяльности.

Але авдиторія саме якраз і ждала того питання. Після закінчення виступу Шамаєва, піднялися руки по всій авдиторії і на ґальорці просящих слова. Першим взяв слово молодий хлопець-електрик Щерба і сказав :

« Борисенко у лагері весь час був бриґадиром. Жив, як паразит, за рахунок тружеників, та ще й дуже часто збивав їх і віддавав у ізолятор. Але ми простили йому всі його злочини, надіючись, що він все це зважить і нарешті покається і стане справжньою людиною. Але Борисенко не з тих — він почав організувати змову проти нашої боротьби із свавіллям адміністрації і її цепних псів, таких, як Борисенко. Він не шанував порядків, встановлених нами всіма і щоденно ходив і на кухню в самий робочий цех і вимагав собі те, що йому бажалось. Із чотирьох тисяч народу він тільки один виявився такою безсовісною свинею. Мало того, він явно інформував через дроти адміністрацію про роботу комітету і всіх наших кращих людей. Отже, якщо Борисенко виступить перед нашими загальними зборами, і чистосердечно осудить сам себе за всі ті його злочини і пообіцяє стати чесною людиною, то тоді ми подумаємо над тим, щоб його звільнити з ізоляції.

— Правильно Щерба говорить, правильно !!! — закричав весь зал і продемонстрував свою солідарність із Щербою бурхливими оплесками.

Після Щерби виступало ще кілька людей в такому самому дусі і народ всіх підтримував дружніми оплесками, вигуками : « Правильно, правильно !!! »

Після тих виступів, Борисенко вийшов із-за ширми, постояв декілька хвилин з опущеною головою і знову сховався за ширму. Тим разом Шамаєв і всі його друзі краще ніж будь-коли зрозуміли, що вони є лише обнародуваним знаряддям в руках якоїсь невидимої досконало зорганізованої сили, яка їх дружньо підтримує в усіх відношеннях, в яких їх інтереси не розбігаються з міркуваннями комітету.

Утвердивши свою силу і високо організовану зіграність, ідейність і зразкову дисципліну, люди виходили із зборів із сяючими обличчями немов обновлені. Організованість і дисципліна на тих зборах перевищила всі мої сподівання.

Воробйов із своєю групою сиділи в бараці і схвильовано чекали закінчення зборів. Вони всі були переконані в тому, що Борисенка звільнять і дуже боялися того. А довідавшись про хід зборів і їх результат, Воробйов сказав : « Я очень-очень хотел бы посмотреть на этого человека, кто есть той невидимой пружиной, которая двигает эту всю хорошо налаженную машину ».

Людям воробйовського типу здається, що такі речі може робити тільки якась надлюдина, обдарована надприродними здібностями. А по суті наша сила і хист таїлися у наших людях, які ми лише відкрили в них, відповідно настроїли, заострили і по заданій програмі, узгідненій з тими ж людьми, пустили в рух. Все це належить до організаційного мистецтва, відчуття такту і політичного нюху. У всякій мірі я того всього навчився у комуні політв'язнів у Ломжі і дещо вдосконалив сам.

У другій половині липня, у міжгір'ї за шостим лагером розтав сніг. Той самий сніг, на який адміністрація завжди показувала і, смакуючи, казала : « Вы выйдете на свободу только тогда, когда этот снег на горах растанет. Поняли ?!! » А цей сніг фактично не розставав ніколи, навіть і в найбільшу спеку. Отже з причин того постійного твердження адміністрації усі в'язні наче б напівжартома заговорили про те, що нарешті розтав і той сніг, на який завжди із садистичною насолодою зсилалась адміністрація, щоб таким чином утвердити нашу приреченість на неминучу смерть у вічній мерзлоті заполяр'я на будовах, укріплюючих їх свавілля.

У затишші, яке панувало вже около трьох тижнів, таїлася якась остаточна розв'язка. Вирішувати нашу долю могла тільки Москва. А Москва зайнята питанням Берлінського повстання і ліквідацією Берії та його найближчих співучасників. Але прийшла черга і на нас.