Київ, 15.1.1942
Шановний і Дорогий Пане Олег!
Нарешті маю оказію написати Вам листа, який передав би хоч трохи настрій Києва, у якому ми з Вами так радісно починали працювати перед неповними 3-ма місяцями... Навіть тяжко собі уявити, що з того часу не минуло ще трьох місяців і все вивернулось на другий бік, а люди також на другий бік вивернули своє відношення до нас.
Багато з тих, що просто адорували нас у ті, не дуже віддалені, часи, коли ми ще були "знатними іностранцами", не вітаються при зустрічі, або говорять, що вони таки з нами; а другі, які були менш настирливими приятелями, — оточують власне тепер нас особливою пошаною і підтримкою. Якби тепер все змінилося знов — о, як би легко можна було зібрати собі відповідних людей!
Про події і настрої в редакції Ви будете мати докладні відомості від п. М. і Гайовича. Отже про це не буду писати. Але дивна річ, всі ці події наразі не торкнулися Спілки. Перші ж збори по "зміні" пройшли у вийнятково прихильній атмосфері і одну людину, яка вилізла з закидами Управі (щодо напрямку) — решта членів абсолютно закричала, а було всіх тих членів понад 40 душ.
Олена Теліга
Після тих зборів все іде нормальним шляхом. Маємо вже їдальню, умеблювання. До нашої Спілки приєдналися вже фільмовці, як підсекція, з Н. на чолі. Літературний Клюб, який провадить Муз., розпочав свою діяльність, отже все іде по-людськи і оскільки справа завалиться, то завинять в цьому "не так тії вороги, як добрії люди", передусім мій заступник, який думає скорше, як новий редактор "Слова", аніж як ми. Прикро це сконстатувати, але на жаль, це так. Любов до Толстого і Пушкіна сидить у ньому далеко глибше, як любов до своєї Батьківщини.
Те, що ми не хилимо голови перед цими його богами, змушує його апробувати нову політику супроти нас.
Зате мої співробітники з "Літаврів" — незмінні, як і багато інших. Я... засипає мене тепер дуже добрими віршами з присвятами і без присвят мені, але віршами наскрізь "нашими".
Багато членів не хоче тепер друкуватися тут, у "Новому Слові". Боже мій, який цікавий журнал можна би видавати тепер в Празі, коли б я передавала звідси матеріял!
Новий Рік зустріли ми гучно в окремій кімнаті реставрації "Київ". Але мені було страшно сумно, що цей вимріяний Новий Ріку Києві, та й ще у "Києві", був без Вас і навіть без другого "великого Олега". Ми ж стільки говорили про нього! Ми чекали на нього стільки літ! А все ж було багато тостів, багато віри в майбутнє і багато крику і танцю з приступкою — галасливого Ш.
І ось пройшов цей Новий Рік у Києві. Вітри віють без перестанку. Мороз такий, що всі ми ходимо, як святі Миколи або снігові баби: волосся, вії, комір пальта, все робиться за хвилину білим! Замерзає вода у водопроводі, зі світлом і теплом все роблять експерименти: то включають, то виключають. Одним словом, є рішуче всі ті родзинки, які ми уявляли собі в зимовому житті в цьогорічному Києві. Пальта у нас всіх неймовірно легкі, а Ірлявський ходить у літньому. Коли ми йшли вчора ввечорі коло засніженого університету, самі білі і замерзлі так, що устами не можна було поворохнути, з холодного приміщення Спілки до холодного дому, я собі яскраво усвідомила,що та мить і для мене, для Ірлявського, і для ... буде пам'ятатися, як символ того "найгіршого" в Києві, тим більше, що перед тим ми мали ще відповідну розмову з нашим заступником і бачили, як з його привітного обличчя "рубахи-парня" — вилазить ворог. Одним словом: "Сніг і вітри над моєю вітчизною".
Але за цим снігом і вітрами відчувається вже яскраве сонце і зелена весна. Це відчувається щодня в різних розмовах у Спілці, в їдальні, в моїй хаті. Це відчувається в тих віршах і рефератах, що мені зносять до Спілки. В десятках запрошень до різних людей, що пропонують навіть жити в них тепер. А тому у нас всіх, навіть помимо всіх прикростей, помимо голоду щодня, помимо навіть собачого холоду — у всіх нас чудесний настрій і всі ми почуваємося не лише психічно, але й фізично — цілком добре. Шкодуємо, що немає тут з нами Вас, що взагалі нас тут не більше, але гадаю, що і це знов колись буде.
Наразі вітаю щиро Вас і всіх празьких знайомих. Прошу написати мені листа з усіма Вашими новинами. Привіт М. і Г.
Примітки:
"Останній лист" — Лист Олени Теліги до Олега Лащенка до Праги. Вперше був друкований у Збірнику "Прапори духа" з випущенням чи скороченням деяких імен та прізвищ. Тут розшифруємо неясні місця, завдяки поясненням адресата.
"М. і Гайович" — Марко Антонович та Ф. Гайович.
"Муз." — Юрій Музиченко, літератор, член Спілки Письменників. На еміграції відійшов від українського життя.
"Я... засипає мене тепер дуже добрими віршами..." Мова тут про молодого поета караїмського походження, що приносив дійсно талановиті поезії, не бажаючи їх містити в "Новому У. Слові", ні в російськомовному журналі, що виходив за редакцією Дудіна, який виявився більш принциповим, як українець — Штепа. Я... залишився у Києві й його прізвища не розкриваємо зі зрозумілих причин.
"Галасливий Ш."— Шекерик-Доників, що проживає у ЗСА.
"і для Ірлявського, і для ..." — викрапкувано прізвище О. Штуля, не бажаючи тоді наражувати його родини.
"Привіт М. і Г." — привіт Мамі й Галі, матері О. Лащенка і його сестрі — Галині.
Із збірника — "Олена Теліга"
Редакція і примітки О. Ждановича