В половині грудня 1939 року, в просторій залі каварні "Фенікс" у Кракові, з-за столика піднялась висока, худощава постать Олега Кандиби-Ольжича. Він, легко похилений, наче б хотів бути нижчим, з усмішкою ступив кілька кроків наперед, щоб привітати Олену Телігу.
— Дуже радий вас бачити, пані Олено, — промовив Ольжич, що ніколи не вживав багатьох слів. Схоплюючи одним оглядом всю постать і дивлячись м'яким, але пронизливим зором в очі, запросив сідати. Олена Теліга, що завжди швидко ставала душею кожного товариства й спрямовувала сміливо розмову на бажані собі рейки та оживляла навіть найсухішого співбесідника, цим разом була трохи змішана. Не знала від чого почати. Не краще почував себе цим разом Ольжич, що завжди точно знав, чого хоче від співрозмовника і що має йому сказати.
Вони обоє познайомились, коли ще були нічим, коли ще не мали жодного імени. Тепер зустрілись дві маркантні постаті української революції. Так різні ніби й рівночасно так небувало собі близькі й співзвучні.
Олена Теліга
Розмова поволі нав'язувалась. Обоє висловили здивування, що зовсім не пізнають себе зі своїх зустрічей. Тоді Олена Теліга була молодою, дуже живою й цікавою дівчиною, але позбавленою всяких глибших заінтересувань. Олег Кандиба — соромливим гімназистом, що тільки мовчав і займався акваріюмом. Тепер — вона блискуча поетка й передова постать націоналістичного руху, а він — найвизначніший поет і член Проводу Українських Націоналістів, що мав за собою свіжо перейдений етап Карпатської України.
Та як тоді вони були собі чужі й незрозумілі, так тепер — близькі й тотожні в цілях і намірах.
Слідуючі зустрічі були зовсім інші. Олена Теліга стала членом ОУН і приступила до праці в культурній ділянці. Не треба було довгих розмов. Вони розумілись, бож віддавна йшли вже спільним шляхом. Тепер тільки закріплено формально те, що віддавна існувало фактично. І потрібне було лише устійнення зовсім конкретних справ.
Олена Теліга перебрала провідництво мистецького товариства "Зарево". При співпраці маляра В. Дядинюка та інших негайно розгорнула широку працю. Збирались фонди, уділювались допомоги, обговорювались проблеми творчости. Виготовлено матеріяли для літературного збірника. Але реакційні сили і тут кидали колоди під ноги й не завжди вдавалось поконати перешкоди, створені особистими амбіціями та еміграційною нервовістю.
Найбільшим каменем на всьому лежала рука німецького варвара, що не хотів допустити до розвитку українського культурного життя еміграції, а ще менше граничних українських земель, які він захопив — Холмщини й Підляшшя. Німецький чобіт допускав лише початкові школи і все те, що могло зробити з його підвладних добрих робочих коней чи волів. Тому діяльність "Зарева" зупинилась на мертвій точці.
Вже тут Олена Теліга пізнала справжню суть націонал-соціялізму, його варварство, рафінованість, жорстокість і цілі. Бунтувалась проти цього, старалась обійти закони, але було це понад її сили, а починати відкриту боротьбу на чужій території в умовах німецько-большевицького союзу — українці не могли. Та проте для неї праці вистачило в тих обставинах, в тих рамках, де можна було діяти законспіровано. Виклади на вишколах організаційного активу давали їй величезне задоволення.
Вона ніколи не питала про рівень і кількість слухачів. Не питала, що скажуть на те, що Олена Теліга, славна письменниця, займається викладами кільком слухачам, які її певно не оцінять. Для неї важним було те, що це потрібне. Що це служить українській боротьбі за державність. В цю працю як і в кожну, за яку бралась, вкладала всю свою душу й темперамент та талант. Блискучий промовець, перейнятий тим, що говорить, — завжди вміла передати свій запал і віру слухачам. І сталось диво, якого початково не сподівалась ні вона, ні ті, що їй доручали працю: її слухачі розуміли й сприймали те, що вона викладає так, наче б вона говорила їх мовою, а не мовою найвищого позему наче б вона думала їх категоріями, а не категоріями найвищими. Справді, це не легко говорити до неприготованої авдиторії про проблематику української культури й зміст та методи боротьби в духовій ділянці. Але її віра, її щирість і глибоке відчуття тих проблем спонтанно уділялось слухачам.
Крім того, вона дуже багато працювала над укладом матеріялу для виховної праці, її знання української поезії, її літературний смак, її вичуття потреб і шляхів перевиховання українських мас в дусі національної революції віддавали тут неоцінимі послуги.
Та найбільш улюбленою її працею, була праця над постачанням матеріялу для боротьби ОУН на рідних землях. Дискутування проблем, устійнювання напрямних — це те, що її найбільш цікавило. Але не меншу сатисфакцію давала їй нелегальна праця над складанням відозв, летючок, вишкільного матеріялу. Тут чулась вона в своїй стихії. Революційне підпілля, що залишилось підпіллям і на еміграції, манило її не лише своєю таємничістю. Тут чула вона передовсім серйозність. Чула відданість і конкретність, позбавлену всякого сліду фрази й порожнього теоретизування — так властивих каварняному політиканству. Тут чулась в рядах справжніх вояків підпілля. Тут панувала діловитість і точність, зумовлена напругою постійної гри зі смертю. І ніхто певно не підходив так діловито, так щиро, так віддано, ніхто не працював так точно й солідно в цій кухні підпільної боротьби на українських землях, як Олена Теліга.
Спочатку недовірливі підпільники з застереженням поставились до елегантної пані, що знана була всім як поетка і сальонова дама та ніяк не виглядала на товаришку із законспірованої землянки, що говорить шепотом і старається нічим не впадати в око. Але швидко переконались, що кров від крови воюючої України є Олена Теліга, що вона обов'язковий виконавець, незамінимий товариш і незрівняно помисловий творець нових вартостей, її не лише почали цінити, але й любити та гордитись нею.
Найбільш гордою була вона сама. Нарешті, дійшла до того, про що здавна мріяла. До передових борців за державність. Це найважніший їх відтинок. Небезпека. Напруженість. Тепер це визначувало спосіб її життя, її розклад дня, її лектуру й думки. Займається студіями підсовєтської дійсности. Студіює літературу, що приходить з большевії. Вивчає звіти про настрої в Україні, в Червоній армії. Передумує й передискутовує методи боротьби. Шукає нових шляхів підходу до підсовєтської дійсности. Пропонує зміни в пропаганді, в постановці програмових питань. Словом, живе українською революційною боротьбою, сама стає вояком у ній, розбудовує її, поширює. Зміцнює.