Степан Хрін
Зимою в бункрі

На світанку 4 березня віст. Спартак зголосив, що в напрямі села В-і чути бій. Чути автомати, кулеметні черги, густий крісовий вогонь і вибухи гранат. Бій поволі переноситься все далі. Відтак втихає. Після півгодинної перерви знову посипались стріли. Чути вибухи гранат в іншому кінці села. З того орієнтуємося, що одна група б'ється в селі, а друга пробивається. Усі ми переконані, що наших кур'єрів зустрінула небезпека. Може вони не вернуться ніколи.

На щастя, другого дня вранці, ще за темна наші хлопці вертаються до краю втомлені, а віст. Буйний ранений в руку. Лежучи на причі, дуже втомлені стрільці почали оповідати:

— Ваші побоювання, друже командире, були слушні. Ми врятували відділ, але нас ворог уже окружив в селі. Коли ми побачили кількох большевиків біля нашої хати, було два пляни: зараз обстріляти тих, хто перед хатою і тоді прориватися. Другий план — лишити їх в спокою і під маскою большевиків, спокійно підсвистуючи собі, йти через село в бік лісу. Другий плян переміг.

Виходимо задніми дверима і перескакуємо пліт. Довкола, між хатами, повно большевиків, що на нас дивляться. Рівним кроком, спокійно ідемо, щоб діставися на вигін. На горбах бачимо ворожу розстрільну, що зорить і жде на вислід облави в селі. Коли підходимо до першої застави, большевики почали кричати:

— Куда йдеш?

У відповідь на це ми сипнули по них вогнем і кинулись на них. Під час перестрілки ранений віст. Буйний в руку. Віст. Рибалка промощує шлях, перестрілюється з трьома большевиками у віддалі 10 м, ранить двох, на третього біжить з гранатою і вбиває його.

Бій ішов на чистому полі. З села біжить тічня большевиків з кількома кулеметами. Допадаємо до перших кущів і глибоким снігом, ведучи з собою раненого, відступаємо черев село Л-у до Б-а. Щойно по кількох кілометрах погоні ворог дав нам спокій.

Відважні вояки пописалися знаменито. Вогонь, який ми почули півгодини пізніше — це була перестрілка іншої групи повстанців з большевиками.

Мені зокрема приємно було слухати, коли ст. віст. Рибалка сказав:

— Я запам'ятав собі вашу науку, друже командире. Коли ворог не вступається від автоматного вогню — йти прямо на нього з гранатами і так промощувати собі шлях з оточення. В моменті небезпеки я був думками не біля матері, а біля вас. В останнє пращав вас і тоді впала мені думка ще йти з гранатами.

Наші зв'язківці принесли дуже тривожну розвідку: в лютому ворог силою кільканадцять тисяч проводив облави в селах і лісах. Наші втрати великі, але з ворожого боку далеко більші. Якась дівчина вбила з кулемета 16 большевиків. Це була д. Мирослава, наречена д. Сайгора. Вони всі в бою згинули.

Був великий бій біля гір Шебелі, Чорної Гори, де згинуло двадцятькілька повстанців і 120 большевиків. Більшість повстанців були ранені і подострілювали себе.

Мені відразу прийшов на думку пор. Бір. Стрільцям нічого не говорю. Хор. Мирон похитав тільки головою. Тетяна глянула сумними очима. Ми втрійку — зрозуміли все. Хоч нічого не говоримо, наші вояки без нас мають свої здогади.

Ворог проводить сильні облави в прикордонних районах, щоб їх очистити від повстанців.

Вістки жахливі. Боротьба не знає сентиментів.

І знову людина ставить собі питання, чи наша еміграція вміє оцінити нашу боротьбу? Чи усвідомлює, які тут жертви падуть в бою за Україну? Думаю про тих особливо, хто не йдуть з нашим Революційним Керівництвом.

З вірогідних джерел знаю, що деякі люди сягають своїми руками до УПА. Інші називають себе «мозгом» народу. В большевицькім журналі «Сучасне і майбутнє» знаходжу також ряд статей, в яких ворог з насолодою пише про еміграційні сварки.

Я, як вояк і командир УПА, заявляю всім противникам визвольної боротьби і його політичного керівництва, що ми визнаємо тільки УГВР. Пам'ятайте, панове одне: найменш свідомий селянин спитає вас, де ви були в той час, коли в Україні провадилася боротьба.