| Попередня сторiнка | "АРМІЯ БЕЗ ДЕРЖАВИ" | Наступна сторiнка |
16 квітня 1942 року Головна Команда УПА видала такий наказ своїм п'ятьом новозорганізованим „Літаючим Бригадам" партизанів:
Цих нових партизанів УПА спочатку було небагато. Кожна з 5-ти „Літаючих Бригад" складалася з доброї бойової сотні вояків. Але їх ударна сила була досить поважна. Розчленовуючись на малі оперативні групи від 5 до 10 людей, вони розсипались з Полісся майже на всі області Правобережної України, тримаючись по можливості лісо-степових районів. Де виникала потреба, вони сходились знову в сотні і навіть діяли по кілька сотень разом для виконання оперативних завдань та для демонстрації „великої армії". Засадничо ж вони мали наказ діяти виключно малими групами, але в різних місцях, одночасно.
Протягом половини квітня та цілого травня 1942 року почали летіти в повітря автомашини та всякі Аmt-и (бюра) Кохової аристократії в Україні разом з їх пасажирами та урядовцями. Всі місцевості були одночасно засипані антигітлерівськими летючками, які пояснювали за що карає своїх нових „визволителів" збройне рам'я української нації, її армія без держави.
Ці сміливі та невловні операції партизанів УПА зігнали спокійний сон з очей всім гестапівцям, вахмайстрам, ляндвіртам, районовим шефам, ґебітскомісарам, генерал-комісарам та самому райхкомісарові Кохові. Він мав свою „столицю" не в Києві, а в Рівному. Тут було йому безпечніше в глибшому запіллі німецької армії, хоч Головне Командування органів безпеки було в Києві. З усіх районів наших операцій попливли до Києва та Рівного звіти про несподіваний новий „бандитизм", та що всюди „бандою" керує якийсь „бандит Пульпа". Всіх німців огортає психоз масового жаху перед українським „лісом".
Майже всі намічені операції були проведені пляномірно. Наші партизани, виконавши намічені завдання, „провалювалися" під землю. Багато відділів верталося назад до своїх баз майже з подвоєним складом кадрів. До них вливалися ті наші люди з степових районів, яким загрожував арешт Гестапо, або вивезення на каторгу в Німеччину. Добровольців всюди було більше, але ми ще тоді не мали змоги їх мобілізувати в наші ряди. Нам бракувало старшин.
Наша бойова акція поставила на ноги цілі курені та полки есесівців, жадармерії та всяких інших допоміжних збройних сил Коха. Вони, однак, ніде не могли нікого виявити. Цей факт доводив менших та більших гітлерівських „спеців від бандитизму" до явного шалу. Ця нова збройна акція УПА — цим разом проти німців — знову прославила ім'я нашої армії по всій Україні, як це було в 1941 році. Почала ширитись леґенда про „величезну армію" і т.п. Наші сили міцніли. Школи та курси в поліських базах готували нові керівні та бойові кадри, а Головний Штаб опрацьовував нові пляни операцій другої фази нашої боротьби воєнно-стратегічного характеру.
Куди б не приходили наші партизани, вони всюди на місцях мали докладну розвідку про ситуацію ворога. Це робила наша підземна мережа зв'язку та розвідки. Все населення України вже палало ненавистю до німців, а до нас ставилося, як до свого рідного війська.
Господарські установи, де німці були директорами, а українці чорноробами, посилали різними шляхами цілі транспорти харчів та інших товарів не до німецьких магазинів, а до нас, „у ліс". Лікарні та аптекоуправління передавали нашим партизанам повні вантажні машини медикаментів та всякого медично-санітарного устаткування, включно з цілими медично-зуболікарськими кабінетами. Селяни дуже охоче всюди давали партизанам хліб та інші продукти взаміну за сіль, цукор, промислові товари, як також корів та коней, яких партизани забирали з німецьких „державних господарств", тобто колишніх совхозів та колхозів.
На особливе признання заслуговує українська поліція, що була на службі під командою німецьких вахмайстрів. На цих людей дехто пробував кидати різні обвинувачення за співпрацю з німцями. Всі ці обвинувачення не на місці. Якби українці не пішли до поліційної служби, то німці привезли б на їх місце різних чужинців і тоді місцеве населення України було б під подвійним чужим батогом.
Українська поліція під німецькою окупацією, за винятком деяких злочинних одиниць, стояла на дуже високому моральному рівні. Вона берегла населення від розгулу злочинних елементів. Вона постійно всякими маневрами обороняла життєві інтереси народу, а не окупанта. Вона робила, що лише могла, щоб саботувати грабіжницькі пляни та натуропоставки. Ця поліція остерігала тисячі молодих людей, яким загрожувало виселення в Німеччину та арешти Ґестапо. Майже вся українська поліція, що я хотів би тут підкреслити, була в тісному контакті з нашими партизанами. Від української поліції наші партизани постійно одержували величезну матеріяльну допомогу, головним чином зброю та амуніцію. А найголовніше це те, що від усіх команд української поліції наші партизани знали про всі експедиційно-репресивні пляни гітлерівців щонайменше один день наперед. Це давало партизанам змогу своєчасно маневрувати в безпечне місце. Українська поліція — це найчутливіше вухо й око наших партизанів в адміністративному апараті Коха. Це око й вухо було потім знищене.
У червні 1942 року Головна Команда УПА вислала до Коха листа, написаного в дуже гострій формі і з такою вільною, недипломатичною фантазією, як колись запорожці писали до турецького султана. У цьому листі ми повідомляли цього нового ката України, що перша антинімецька бойова акція УПА була відповіддю на їх злочинну політику та явний бандитизм, що виявлявся у формі репресій проти цивільного населення України. Там же було сказано, що наша армія не має жодного інтересу до совєтсько-німецької війни, бо Німеччина потоптала державницькі стремління української нації. Ми зазначили, що у тому випадку, коли Німеччина припинить терор та грабунок України і перейде до нормальної військової окупації, наша армія готова не робити німцям перешкод у їх війні проти безбожного большевизму. Коли ж німецька політика не зміниться, тоді, виконуючи волю свого народу, УПА перейде до другої фази антинімецької боротьби. Зараз ми пропонуємо невтралітет. Цей невтралітет буде автоматично скасований при появі перших актів заплянованих німцями масових репресій проти України.
Копія цього листа була видрукована в тисячах примірників українською та німецькою мовами і розіслана німецькою поштою з Києва та Рівного до всіх ґебітскомісарів та урядів, як також розповсюджена серед населення.
Гітлерівці не мали найменшого наміру міняти свій політичний курс. Та не думав капітулювати й український народ та його збройна сила. Розпочатий рух спротиву ширився і міцнів з дня на день. Всі матеріяльні цінності втратили свою вартість. В народі витворився психоз боротьби за фізичне збереження та захист національної чести.
В провідних колах українського політичного та військово-революційного підпілля влітку 1942 року, так само, як і рік тому, далі не було ані єдности погляду на загальне становище, ані спільної дії проти зовнішніх ворогів. Головна Команда УПА та всі ті політичні організації, які її підтримували, стояли за пасивний та активний спротив ворогам, згідно з плянами УПА. Натомість, група С. Бандери, якою керував тоді Микола Лебедь, стояла тільки за пасивний спротив без партизанської диверсії. В противагу до бойової пропаганди УПА, група Бандери-Лебедя видала в червні 1942 року антипартизанську летючку, в якій зовсім слушно остерігала український народ перед акцією совєтської та польської партизанки на українській землі та випливаючи з цього німецькими репресіями. У цій же летючці виявлялось намагання патріотичні акції УПА або ігнорувати, або ставити їх в один ряд з совєтсько-польською диверсією, як „несвої". У цій летючці під заголовком „Партизанка і наше ставлення до неї", між іншим було написано:
„Ми ставимось до партизанки вороже і її рішуче поборюємо. Партизани — це аґенти Сталіна і Сікорського, а з ними нам не подорозі..."
„Не партизанка сотень, чи навіть тисяч, а національно-визвольна революція мільйонових українських мас — наш шлях.
Організація Українських Націоналістів
Червень 1942 р."
| Попередня сторiнка | "АРМІЯ БЕЗ ДЕРЖАВИ" | Наступна сторiнка |