Тарас Бульба-Боровець
АРМІЯ БЕЗ ДЕРЖАВИ

Генерал Кутшеба остаточно оформляє програну польську війну з Німеччиною. Настає „мир". Німецьке командування ліквідує східній фронт. Перекидає свої війська на захід проти Франції та Англії.

Польську державу поділили між собою два соціялістичні диктатори: Гітлер і Сталін. Устійнено сфери впливів. Розпочалася дуже вигідна для обох сторін торгівля.

Зима 1939/1940 року у Варшаві була не зимою, а карою Божою. Голод. Жахливі морози. Брак помешкань, опалу, електрики.

Одначе, не зважаючи на жахливі морози, Варшаву заливає повінь українських втікачів з-за Буга. Народ кидає все, що бачить і голіруч тікає від „визволителя" Сталіна. Варшавські українці організують допомоговий комітет під проводом молодого відомого лікаря, д-ра Юрія Івановича Липи та інж. Якова Винника. Мені д-р Липа запропонував взяти обов'язки секретаря комітету. Напливає багато втікачів, їх треба десь примістити, спрямувати на роботу.

Я погодився виконувати ці громадські обов'язки. Одначе, як звичайно буває при всіх допомогових установах, там панувала настільки тяжка атмосфера, що управа д-ра Липи не могла виконувати своїх обов'язків. В комітеті зроблено переворот. Прийшли нові, „чесніші" люди. Мені пропоновано лишитися на своєму становищі. Я відмовився і виїхав до Кракова, де заснував своє вугільне підприємство.

Навіть тоді, коли в комітеті не було б „революції", я, однак збирався покидати цю працю. З д-ром Липою було дуже тяжко працювати. Ця молода, енергійна людина, наскільки була чудовою, як лікар та письменник, настільки була незорієнтованою в адміністративних справах. В особистих відносинах був він безоглядний і дуже нервовий.

Крім роботи в комітеті д-р Липа дуже багато працював тоді над своїми новими працями — „Чорноморська доктрина" та „Поділ російської імперії". Він заснував видавництво „Український Чорноморський Інститут".

Ми всіма силами намагалися заснувати свій новий часопис, якого я охрестив „Вогонь" та дав до нього кілька статтей. Крім того, я ще редагував стінгазету в комітеті. Головним редактором стінгазети був д-р О. Назарук. З часописом нічого не вийшло. Німці не дали дозволу видавати його в Варшаві. Д-р Назарук також виїхав до Кракова і там зовсім несподівано помер. Краків зробився центром українського еміграційного життя на польській території під німецькою окупацією.

Весною 1940 року я переїхав до Холма, де заснував видавничу спілку церковних репродукцій та робітню й магазин мистецьких виробів. У підбитій Польщі „Нова Европа" Гітлера почала відразу показувати, що вона несе на своїх прапорах. Передусім появилися антижидівські зарядження. Жидам наказано носити на лівій руці білу пов'язку з синьою сіонською зіркою. Заборонено їздити потягами та автами. У трамваях появилися окремі відділи — „Тільки для німців", в інших вагонах для жидів були окремі кутки відгороджені ... шнурком. Всі магазини, банкові рахунки і жидівське майно були конфісковані. Згодом всіх жидів по містах ізолювали в окремих ґетто. Замість білих пов'язок наказано всім жидам носити круглу жовту латку розміром в 10 см., нашиту на ліву грудину спереду та ліву лопатку ззаду. Взагалі, все жидівське населення було позбавлене всякого права. Військо ЕсЕс та гітлерівська поліція обходилися до того брутально з жидами, що я не раз задавав собі питання: що, властиво, заподіяли жиди Гітлерові, що у німців така зоологічна ненависть до цього народу?

„Впорядкувавши" жидів, гітлерівці взялися за поляків. Деякі польські мемуаристи хваляться, що Польща — одинока країна, яка не видала ні Квіслінґа, ні Гахи, ні Петена. Це факт, що Польща не видала Квіслінґа чи Петена, але це сталось не тому, що серед польського народу таких не було. Німці могли знайти їх так само, як знайшли в інших країнах. Це сталося тому, що німці рахували Польщу своєю завойованою колонією і їм жодні квіслінґи були не потрібні. Вони відразу перебрали у свої руки всю адміністрацію та економіку Польщі. Що ж до „фольксдойчів"*, то якраз у Польщі їх появилася така маса, що серед них були навіть ті, що рахували себе поляками та іншими національними меншинами. Серед цих людей я мав нагоду спіткати також багато таких, що колись були українцями, а тепер раптом „відчули" в своїх жилах „чисторасову німецьку кров".

Якраз оці „фольксдойчі" були найгіршою язвою польського народу. Вони розуміли польську мову, вони знали всі секрети Польщі, яких не знали німці з Німеччини, їх було повно в Ґестапо**, поліції та різних урядах. Вони почали виробляти такі ганебні злочини, від яких холонула кров в жилах навіть в найбільш запеклих неприятелів Польщі.

З першого дня гітлерівці взялися до плянованої та послідовної ліквідації польської інтелігенції, ніби продовжуючи почату Сталіном масакру польських офіцерів в лісах Катину. Спочатку це варварство сяк-так маскувалося арештами визначніших польських громадян, як закладників. Щоб, мовляв, запобігти заколотам та саботажам. За пару тижнів була сотня причин, щоб тих закладників розстріляти. Так загинули від кулі в потилицю посадник міста Варшави Стажинський, провідник польської соціялістичної партії (ППС) Нєдзялковський і сотні та тисячі інших.

Побачивши все це, я зробив висновок, що гітлеризм — це точна копія большевизму, а Ґестапо — це гітлерівське НКВД. Вже весною 1940 року я виніс рішучу постанову якнайскоріше тікати з цієї „Нової Европи" в Україну. Тікати і влитися в наш підпільний революційний рух, остерігати та підготовляти наших людей, щоб вони не слухали облудної пропаганди Гітлера. Я був певний, що коли німці „впорядкують" поляків, то візьмуться за українців, як за наступну жертву їх варварської експансії.

„Нова Европа" так само, як і „світова революція" — це діло спільних рук і тотожної ідеології. Сталін та його політбюро були першими, що показали приклад Гітлерові як „законно" експропріювати чуже майно, як завести концентраки та нищити цілі нації, як завести однопартійну диктатуру, як замість правдивих інформацій подавати пів-правду та брехню і т.д. Учень Сталіна і спільник Гітлер все це перебрав від Сталіна, скопіювавши з російської „передової нації" свій німецький „герренфольк"***.

Дуже багато говорилося і писалося в Польщі і закордоном про причини поразки Польщі. Одні говорили, що польська армія не дорівнювала своєю боєздатністю іншим арміям світу. Інші говорили, що винен у поразці сам уряд. Цю критичну лінію дуже роздувала німецька пропаганда Ґеббельса, яка до причин поразки Польщі у війні додавала ще зв'язок Польщі з Англією, Францією та Америкою. При цьому вішалося усяких псів і на міністра Бека, і на світове жидівство.

Немає найменшого сумніву в тому, що тогочасний „полковничий" польський уряд, з його військовою диктатурою не стояв на висоті завдань держави, що претендувала на політичну демократію та соціяльний прогрес. Він не дотримав міжнародніх зобов'язань у відношенні до національних меншин. Він не завів жодних соціяльних реформ, на які тепер компартія ловить ввесь польський народ. Він не потрапив розвинути економіку країни так, як на це дозволяли ресурси. Він постійно гнав цю малу націю до уроєного гіперболічного імперіялізму „світової потуги", замість того, щоб скромно і чесно розвиватися на своїй землі. Він ще в 1939 році кинув гасло: „Хочемо воєнного флоту і колоній!", забувши, що колоніяльних просторів шукали відважні мореплавці 300 років тому. Він, починаючи від Риги в 1920 році, „торгував" чужими землями то з Москвою, то з Берліном так довго, поки сама Польща не зробилася то німецькою, то московською колонією. Люди з того самого польського середовища на чолі з Залєським та Андерсом, ще й сьогодні, перебуваючи самі в колоніяльному рабстві, туманять очі світової публічної опінії, доказуючи „історичні" колоніяльні претенсії Польщі на велику частину життєвого простору українського, білоруського та литовського народів (Львів і Вільно). Яке сьогодні поляки мають право виступати проти комуністичного імперіялізму москалів, коли вони самі хворіють цією самою хворобою? Настав час усім полякам вилікуватися від політичної сліпоти.

Одначе, помимо наших критичних і слушних зауваг на адресу польських провідників, в ім'я історичної правди, підкреслюємо, що антипольська пропаганда Ґеббельса**** в 1940 році була перебільшеною демагогією, особливо коли ходить про колишню польську армію. Польська армія була нормальною східньо-европейською армією, а її вояк не був гірший за вояка інших армій. Впала ця армія, як перша жертва великої мілітарної потуги. Варто також додати, що в тій же польській армії кожний п'ятий вояк був українець, про що замовчує вся польська мемуаристика та історіографія. Але це інша тема. Прийде пора, коли Київ — столиця великої 50-мільйонової нації — виставить Варшаві свої історичні рахунки.

По катастрофі у вересні 1939 року польський вояк змінив тактику боротьби на зразок українського вояка 20-х років. Коли нестало регулярного фронту та своєї держави — він пішов під землю, щоб далі боротися за свою національну незалежність. Цю нову добу польського народу започаткував генерал Ровєцкі (Грот), формуючи цілу підземну армію АК (Армія Крайова). За кордоном діяла по наказах польського уряду на вигнанні регулярна польська армія генерала Сікорського та його наступників. Крім того, на польській території почала пізніше діяти комуністична партизанка, яка оформила себе, як АЛ (Армія Людова). Ця остання формація, як 5-а колона Москви, під кінець 2-ї світової війни у великій мірі допомогла большевикам зайняти всю Польщу та не допустити до відродження національної польської держави.

*	Volksdeutsche — нім. — місцеві громадяни німецького походження.
**	Нім. Gestapo — Geheim Staat Polizei — гітлерівська таємна поліція.
***	Herrenvolk — нім. панівний народ, народ-володар.
****	Геббельс — міністер пропаганди в уряді Гітлера.