I."Тут є все!"
Відразу по приїзді до Квебеку мене
попередили, що тут є все. Я, звичайно, сприйняла ці
слова із здоровою долею скептицизму, але нагода
переконатися в їх правдивості не забарилася,
оскільки тактика пасивного споглядання і
очікування в Америці (континент) не підходить і
заклади торгівлі активно приваблюють клієнтів
добре продуманими приманками: запах моря в
аеропорту, щойно спеченого хліба в супермаркеті,
парфумів у торговому центрі, спокусливих мелодій
в музичному магазині. До речі, про останній і піде
мова, оскільки саме у ньому я вирішила перевірити
відповідність вищезгаданого твердження
реальності, а заодно і компетентність
квебекських продавців. Як жорстоко я помилялася,
марно плекаючи надію знайти недоліки в оточуючій
бездоганності і безперервності процесів! Я вже
підготувалася до спостереження за зміною
настрою продавщиці від жвавого зацікавлення до
розпачі, підсунувши їй завдання показати мені
збірники нот з джазовими мелодіями. Як не дивно,
зацікавлення не те що не спало, а навіть
переросло в ентузіазм, який вилився в бурхливий
потік слів, який я, теж будучи досить
наполегливою, вирішила перервати новим
проханням – нот регтаймів Скота Джопліна.
Саркастична посмішка, очікування реакції
продавщиці (а, точніше, її багаторазових вибачень
за неспроможність магазину з всесвітньовідомим
реноме задовольнити найвибагливіші смаки
клієнтів) і... в мить ока розкладені у всій своїй
красі два останні видання збірників. Про ціни,
аби не компрометувати слави магазину, історія
замовчує. А це не так і важливо, в порівнянні з
іншою чеснотою, втіленням якої є електронне
піаніно з навушниками. Тут кожен може спробувати
озвучити нотні знаки, що я і не замешкалася
зробити, тим більше, що ця моя давня, здавалося,
недосяжна, мрія була на відстані витягнутої руки.
Так що спроби провокації, на жаль, але точніше, на
щастя, провалилися, бо тут і справді, здається, є
ВСЕ!
ІІ.Податки
Пост-радянська людина, потрапляючи в
гіпер-супермаркети і торгові будинки, переживає
гнітюче відчуття своєї нікчемності і потужну
силу Долара. Але це – перше враження.
Покрутившись і придивившись, порівнявши й
підрахувавши, вона опановує ситуацію, і той же
долар вже не здається таким всемогутнім, бо все
пізнається в порівнянні. Так що, якщо побачите
T-shirt за 70$, не лякайтеся і не впадайте у відчай, бо
в сусідньому магазині вона коштує всього 20 у.о, а
якщо вистачить терпіння зачекати на сезонний
розпродаж, то зможете стати володарем цієї речі
вже за десятку. Ну і, на крайній випадок, є marché aux
puces ("блошиний ринок"), де, щоправда, в не
зовсім новому вигляді, можна виторгувати ту ж
T-shirt всього за une piastre (так полюбовно в народі
називають однодоларову монету). Повернуся до
квебекських магазинів, в яких за будь-яких
обставин треба пам'яти золоте правило про золоту
середину у своїх забаганках. Бо за них доводиться
розплачуватися в найпрямішому значенні цього
слова. Справа в тому, що ціни, вказані на товарах,
– це далеко не та сума, яку від вас вимагають в
касі, бо це ціни в чистому вигляді, тобто без
податків. А про Квебек на всю Америку прокотилася
дурна слава його драконічних опроцентувань: 7%
від вартості товару ви платите у федеральну
казну і наступних 7,5% - у провінційну. Додаємо,
округлюємо – і маємо надлишок: 15%. Зрозуміло, для
нас, зовсім не громадян Квебеку, і для нашої
кишені, це ніякий не надлишок, а тягар, бо це
гроші, викинуті на вітер.
Можете собі уявити, до якого
абсурдного порогу тут дійшла податкова політика,
якщо навіть квиток на безкоштовний концерт
(усвідомили значення? йдемо далі) "влетів"
нам в чималу копійчину - "0 dollars + taxes".
Суцільні протиріччя!
ІІІ.Різне
Тема magasinage така ж вічна, як і ненаситне
бажання задовольняти свої споживацькі потреби. А
тут задовольняти їх є більш як чим, от тільки
розміри гаманця не дуже відповідають пропозиції.
І все ж. Всім відома нав'язлива звичка продавців
не змушувати себе довго чекати зі своїми
послугами. В Україні в наші дні це теж нерідко
зустрічається і є, переважно, невід'ємною рисою
приватних магазинів, бо продавці "радянської
випічки", як правило, часто бувають зайняті
особистими справами і або не звертають уваги на
докучливих покупців, або відганяють їх написами
на дверях на кшталт "Санітарна година".
Відмінність квебекських продавців полягає у
правильному розумінні слова Merci (у відповідь на
пропозицію допомоги чи консультації): вони
зникають так само швидко, як і з'явилися, у
напрямку наступного клієнта. Тоді як український
продавець, почувши слово "Дякую", починає
детально і занудливо розповідати про кількісні і
якісні переваги речі, яка вас зовсім не цікавить.
Проте прагнення "сплавити" товар і
завоювати прихильність начальства для нього –
над усе. Але відійду від портрету сучасного
українського продавця і поблукаю лабіринтами
місцевих centres d'achats, торгових центрів. Після того,
як ви ввічливо відмовилися від допомоги, можна
віддатися насолоді споглядання прекрасного (у
приземлено-матеріальному значенні цього слова).
Цікаво, що шлях і психологія покупців давно до
дріб'язків вивчені всесильним маркетингом.
Основне – не потрапити у сіті цін, вміло
розставлені акулами бізнесу. Відвідування
магазину – це тест на витривалість і
резистентність спокусам ринку. При вході в
магазин у вас відразу виникає бажання купити річ.
Якщо ви його притамуєте, сумирно і байдуже
продовжуючи прогулюватися між вітринами, то,
завдячуючи вашій терплячості, врешті-решт при
виході ви зможете знайти точнісінько такий же, як
при вході, товар, але за в два, а то й в три рази
нижчою ціною. В одному з магазинів я настільки
захопилася виробленням негативної реакції на
переповнені полиці, що не помітила, що, крім мене,
в ньому нікого не залишилося. Невідомо, де б я
провела ніч, що наближалася, якби не власниця
магазину, яка з посмішкою на обличчі чемно
запитала: "Через які двері ти б хотіла
вийти?". Залишаю читача наодинці з завданням
уявити себе в подібній ситуації в нашому
"цумі".
